Практична робота № 2. Феномен шістдесятництва
- 3-05-2022, 01:25
- 5 094
11 Клас , Історія України 11 клас Хлібовська, Наумчук (рівень стандарту)
§ 15. Практична робота № 2
Тема. Феномен шістдесятництва
Завдання 1. Опрацюйте документ № 1 та документ № 2. Чому люди, які могли зробити успішну кар’єру, обрали інший — опозиційний шлях? Які ознаки руху шістдесятників називають учасники подій?
№ 1. Учасник подій історик Валентин Мороз про шістдесятництво
«То було молоде покоління, яке пішло в університети, яке могло подумати про щось інше, а не тільки про елементарні умови існування... Чорновіл, наприклад, був редактором комсомольської загальноукраїнської газети. Дзюба був одним з найважливіших критиків у Спілці письменників України. Стус був аспірантом в Інституті літератури у Києві. Одним словом, це були найкращі люди в розумінні моральному... Вони відчували, що проповідувати те, в що не віриш, просто робити кар'єру, дивитись, як твій народ російщать, — це багно. Значить, у цих людей виникло природне бажання вирватися з багна».
№ 2. Учасник подій письменник Євген Сверстюк про шістдесятництво
«Шістдесятники — велике явище другої половини XX ст., дивне своїм виникненням у непевну пору «відлиги» та стоїчним протистоянням неосталінізму й живучою енергією в пору лібералізації.
...Серед ознак шістдесятників я б поставив на перше місце юний ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає нас. Під цим індикатором раптом звужується аморфне коло людей 1960-х років і фіксується образ: Такий був час: кругом шакали, У колі жменька нас жива, А ми феномена шукали І спотикались об слова.
Другою ознакою я б назвав шукання правди та чесної позиції, у чому вже є неприйняття й опір. Поетів тоді називали формалістами за шукання своєї індивідуальності. Насправді — за шукання істини — замість ідеї, спущеної зверху для оспівування.
Третьою ознакою я б назвав неприйняття, опір, протистояння офіційній літературі та всьому апаратові будівничих казарм».
Завдання 2. Об’єднайтесь у чотири групи та виконайте відповідні завдання для кожної групи.
Група № 1.
Опрацюйте рубрику «З Україною в серці» (Алла Горська) (документ № 3). Що вас найбільше вразило у життєвому шляху Алли Горської? Як вона загинула? Чи згідні ви з офіційною версією слідства? Чому?
Розгляньте ескіз вітража співавторства Алли Горської (документ № 4). Чому його було знищено?
№ 3.
Алла Горська (1929-1970)
Народилася в Ялті, зростала у російськомовному середовищі. Батько працював у сфері кіно, тому сім'я часто переїздила. Вищу освіту здобула у Київському художньому інституті, тут познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Твори успішної випускниці інституту експонували на багатьох виставках. У 1959 році її прийняли до Спілки радянських художників України. Працювала в напрямах: соціалістичний реалізм, радянський нонконформізм і «наївне мистецтво» (примітивізм).
1961 року вступила до Клубу творчої молоді «Сучасник». Тоді ж перейшла на українську мову спілкування. У Клубі долучилася до організації літературно-мистецьких заходів. 22 травня 1963 року взяла участь у покладанні квітів до пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві. Відтоді це стало традицією. Влада розцінила вшанування пам'яті Кобзаря як «зухвалу інспірацію буржуазних націоналістів». Разом з Василем Симоненком та Лесем Танюком у 1962 році віднайшла місця поховання розстріляних за наказом органів НКВС у Биківні на східній околиці Києва, на Васильківському і Лук'янівському кладовищах. Повідомила про цей факт Київську міську раду. Відтоді художниця потрапила в поле зору КДБ. У 1964 році створила у співавторстві вітраж «Шевченко. Мати» в Київському університеті. Каркас, на який мали кріпити скло, творці зумисне зробили грубим — як ґрати. За ними Кобзар однією рукою пригортав згорьовану Матір-Україну, а другою високо тримав книжку. Ці зображення супроводжували рядки: «Возвеличу малих рабів отих німих, я на сторожі коло їх поставлю слово». Вітраж був визнаний «ідейно ворожим», його знищила адміністрація університету, а художницю на рік виключили зі Спілки художників. У 1965-1966 роках Україною прокотилася хвиля арештів дисидентів. За ґратами опинилися багато друзів Алли Горської. Вона підтримувала їх та їхні сім'ї морально й матеріально. Написавши протестного листа до Прокурора УРСР про безпідставні арешти, була викликана у КДБ на серйозну розмову. В 1968 році підписалася під листом-протестом 139 діячів культури й науки до керівників СРСР з вимогою припинити незаконні політичні судові процеси. її вдруге виключили зі Спілки художників. Радянські спецслужби вважали Аллу Горську очільницею підпільної терористичної бандерівської організації, за нею вели спостереження. У 1970 році написала відкритого листа до Верховного суду СРСР про незаконність і жорстокість вироку щодо дисидента, її друга Валентина Мороза. Через кілька днів її вбили. І хоча вбивство слідчий приписував свекрові художниці, громадськість у це не повірила. На похороні Василь Стус простояв на колінах, а потім зачитав рядки свого вірша «Ярій, душе!».
Найвідоміші картини Алли Горської: «Вознесіння», «Прип'ять», «Пором», «Абетка», «Хліб», «Мати», «Село», «Біля річки», портрети Тараса Шевченка, Івана Драча, «Автопортрет», «Автопортрет з сином», «Портрет батька».
№ 4.
Ескіз вітража «Шевченко. Мати». 1964 рік
Група № 2.
Опрацюйте рубрику «З Україною в серці» (Василь Симоненко) (документ № 5). Що вас найбільше вразило у життєвому шляху Василя Симоненка? Чи вважаєте його побиття на вокзалі збігом обставин? Чому?
Прочитайте уривок із поезії Василя Симоненка (документ № 6). До кого автор звертається у творі? Яка основна ідея поезії?
№ 5.
Василь Симоненко (1935-1963)
Народився на Полтавщині. Простий сільський хлопчина п'ятирічним написав свій перший вірш. Школу закінчив із золотою медаллю, вступив на факультет журналістики Київського державного університету. Після завершення вишу переїхав у Черкаси, де жила його дружина. Працював журналістом у місцевих газетах. Вступив до Клубу творчої молоді «Сучасник». Разом з Аллою Горською та Лесем Танюком у 1962 році віднайшов місця поховання розстріляних за наказом органів НКВС у Биківні на східній околиці Києва, на Васильківському і Лук'янівському кладовищах, про що зробив відповідну заяву в Київську міську раду. Після цього відразу потрапив під пильний нагляд КДБ. Улітку того ж року В. Стуса побили працівники міліції залізничної станції імені Т. Г. Шевченка (м. Сміла на Черкащині). Його били так, щоб не було зовнішніх ознак, а от внутрішні органи повідбивали.
Очевидно, жорстоке побиття на вокзалі не минуло безслідно. За рік здоров'я поета значно погіршало, лікарі поставили страшний діагноз — рак нирок. Василя Симоненка не стало, коли йому було лише двадцять вісім.
У 1962 році дебютував зі збіркою поезій «Тиша і грім», почав писати щоденник «Окрайці думок». Казка «Подорож у країну Навпаки», збірка новел «Вино з троянд», збірки поезій «Земне тяжіння», «Берег чекань» і «Вибране з поезій» вийшли вже посмертно. Крім офіційних видань, багато творів Василя Симоненка поширювалися через «самвидав». Олесь Гончар назвав його «витязем молодої української поезії».
№ 6. Уривок з поезії «Задивляюсь у твої зіниці...»
Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва За твоє життя, твої права.
Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено.
Група № 3.
Опрацюйте рубрику «З Україною в серці» (Іван Світличний) (документ № 7). Що вас найбільше вразило у життєвому шляху Івана Світличного? Чому він був двічі заарештований? Чи зломили його дух роки таборів і заслання?
Прочитайте поезію Івана Світличного (документ № 8). Про яку тюрму йдеться у творі? Яка основна ідея поезії?
№ 7.
Іван Світличний (1929-1992)
Народився у невеличкому селищі на Луганщині. Під час німецько-радянської війни разом з іншими хлопчаками намагався підірвати німецьку техніку, після чого втратив пальці на руках. Школу закінчив із золотою медаллю, філологічний факультет Харківського університету — з відзнакою. Був науковим співробітником Інституту літератури та Інституту філософії Академії наук УРСР. Зарекомендував себе як глибокий літературний критик, працюючи у журналах «Радянське літературознавство» та «Дніпро». Літературно-критичні статті присвятив творчості шістдесятників і критиці соцреалістичної літератури («Боги і наволоч»); автор критичної статті з мовознавства («Гармонія і алгебра»). Людина широкої ерудиції, інтелектуал, товариський, дружелюбний, він магнетично притягував до себе людей. Квартира Івана Світличного у Києві стала своєрідним консолідувальним центром для української творчої молодої, тим паче, що його приватна бібліотека була однією з найкращих у місті. Громадянська позиція літературного критика насторожила КДБ, тож невдовзі його звільнили з роботи. У 1965 році його захопила перша хвиля арештів творчої інтелігенції в Україні: Івана Світличного заарештували за звинуваченням в «антирадянській агітації і пропаганді». Після 8-місячного ув'язнення влаштуватися на роботу за спеціальністю не зміг, перебивався випадковими заробітками. Друкувався під псевдонімами, здійснював поетичні переклади із французької, чеської, польської, турецької та інших мов. На Різдво 1972 року одночасно в усій Україні було проведено 200 арештів творчої інтелігенції. Судовий вирок передбачав 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. За чоловіком поїхала, відмовившись від кар'єри, любляча дружина. У концтаборах був ініціатором багатьох протестних акцій, неодноразово оголошував голодування. Схуднув до 44 кг. Під час заслання писав поетичні твори, частину яких згодом опублікував на Заході. 1978 року його прийняли до членів Міжнародного ПЕН-клубу. Під час заслання пережив клінічну смерть, два інсульти, невдалі операції, тож у 1983 році повернувся в Київ уже інвалідом І групи. Іван Світличний майже не міг розмовляти й писати — для нього це було гірше заслання. У 1990 році вийшла збірка поезій «Серце для куль і для рим», цього ж року став членом Спілки радянських письменників України. Його поховали у вишиванці, що подарував йому Василь Стус, а на могилі поставили козацький хрест із написом «Він був світильником, що горів і світився».
№ 8. Завжди в’язень
Самі собі будуєм тюрми,
Самі в них потім живемо,
Самі себе стережемо,
Вже тюрем — тьма, і в тюрмах — юрми.
А ми — нічого. Женемо
За муром мур, за муром мур ми.
Суботники! Аврали! Штурми!
Вже й ми — не ми. Воно само
Так склалося. Так повелося,
І так ведеться — здавна й досі.
Сліпонароджені в тюрмі,
Кому поскаржимось? На кого?
На чорта лисого? На Бога?
Тюрма — своя. І ми — самі.
Група № 4.
Опрацюйте рубрику «З Україною в серці» (Ліна Костенко) (документ № 9). Що вас найбільше вразило у життєвому шляху Ліни Костенко? Чому тривалий час їй було заборонено друкуватися в Україні й загалом у СРСР? Наведіть приклади її активної громадянської позиції.
Прочитайте поезію Ліни Костенко (документ № 10). Про яких майстрів та підмайстрів йдеться у творі? Яка основна думка поезії?
№ 9.
Ліна Костенко (народилася 1930 року)
Народилася на Київщині, згодом сім’я переїхала у Київ. Тут школяркою відвідувала літературну студію при редакції журналу «Дніпро». Перші вірші побачили світ, коли юній поетесі виповнилося шістнадцять. Закінчила факультет журналістики Московського літературного інституту. Незабаром вийшли перші збірки її поезій: «Проміння землі», «Вітрила», «Мандрівка серця». Вони засвідчили, що плеяда молодих українських поетів-шістдесятників поповнилася талановитою мисткинею. У 1963 році радянська цензура заборонила видання збірки «Зоряний інтеграл». У 1965 році Ліна Костенко підписалася під громадським листом-протестом проти арештів української інтелігенції. Щоб продемонструвати свою громадянську позицію та підтримати друзів, була присутня на судових процесах над дисидентами. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з Іваном Драчем закликала інших письменників виступити на захист незаконно заарештованих. Але ніхто не наважився виступити проти системи. 1966 року, коли у Спілці радянських письменників України радянські ідеологи таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала друзів-шістдесятників. 1968 року виступила на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього, опублікований у газеті «Літературна Україна». Після цього до 1977 року її ім'я в СРСР було у вимушеному забутті. Поетеса не полишала улюбленої справи і продовжувала писати «у шухляду». У 1960-1970-ті роки її вірші надрукували в Польщі, Чехословаччині, а в Україні їх поширювали за допомогою «самвидаву».
Нині вона — улюблена поетеса багатьох, її твори успішно видають в Україні й закордоном. Вона удостоєна багатьох премій і нагород, але від звання Герой України відмовилася. Свій вчинок прокоментувала: «Політичної біжутерії не ношу!»
До громадської діяльності повернулася під час Помаранчевої революції. Результатами революції була розчарована, про що свідчить епіграф до її книжки-бестселера «Записки українського самашедшого»: «Чи варті вожді тих очей на Майдані?» Разом з іншими діячами української культури в липні 2018 року підтримала відкритий лист до незаконно ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова.
№ 10. Умирають майстри...
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.
Завдання 3. Обговоріть результати групової роботи у загальному колі. Чому митців переслідували в СРСР? Чи зламала радянська репресивна машина долі цих людей? Поміркуйте, що об’єднує Аллу Горську, Василя Симоненка, Івана Світличного та Ліну Костенко.
Завдання 4. Проаналізуйте документ № 11. На які особливості руху шістдесятників вказує автор? Чому політична та релігійна опозиція були безперспективними? Свою думку аргументуйте, спираючись на попередні документи.
№ 11. Учасник подій Євген Сверстюк про особливості руху шістдесятників
«Ми заснували зовсім інший принцип культурного життя, затвердили. І то була інша мораль, інша етика [...] я думаю, що якщо говорити про нашу середини шістдесятих років опозицію — це була моральна опозиція — напевно, це була етична опозиція — напевно, це була естетична опозиція — напевно. І це була наполовину ідеологічна опозиція. Що ж стосується політичної чи релігійної опозиції, то цього ми уникали, і уникали цілком свідомо — це було цілковито безперспективно».
Коментарі (0)