Практичне заняття. Пам'ятки історії (пам'ятники рідного краю)
- 15-11-2022, 20:48
- 331
... |
| Слава Україні | Героям слава | ЗСУ | ДСНС | 103 | 102 | Обленерго | Лікарі | Вчителі | Українці |
... |
Революція Гідності. Розбудова незалежної України виявилася вкрай складним завданням. Бракувало досвіду, розуміння необхідних змін. Зміни, які впроваджували, відбувалися під тиском обставин, а не за продуманим планом дій. Із кожним роком накопичувалися проблеми, які заважали країні розвиватися. Найскладнішою стала проблема корупції, коли представники влади почали використовувати своє становище для незаконного збагачення. Кошти країни розкрадали, і незабаром вони зосередилися в невеликої групи людей. У той самий час більша частина українців опинилася у злиднях. Щоб їх подолати, одні громадяни виїздили на заробітки за кордон, інші взагалі залишали країну назавжди. Ті, що залишилися, пристосовувалися як могли. У суспільстві зріло невдоволення як життєвим рівнем, так і свавіллям влади. За часів президентства Віктора Януковича посилився вплив на зовнішню і внутрішню політику України з боку Росії. Нарешті відмова влади підписувати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом підбурила український народ на революцію. Першими з протестом на вулиці міст вийшли студенти та інші небайдужі громадяни. Це була мирна акція, влаштована в центрі Києва, на Майдані Незалежності. 30 листопада 2013 р. підрозділ міліції «Беркут» влаштував жорстоке побиття протестувальників, переважно студентів. Однак наступного дня на мирний протест вийшли мільйони українців. Розпочався Євромайдан, осередком якого став Київ. Проте влада на чолі з В. Януковичем не бажала йти на поступки. Зрештою в центрі Києва почалися сутички між міліцією і рішуче налаштованими громадянами. Спалахнули справжні бої. Зводили барикади, летіло каміння, палали автомобільні шини. Влада відповідала кийками, гранатами й рушницями, водометами. 22 січня 2014 р. з’явилися перші жертви. Від куль загинули Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Однак протестувальники не бажали відступати. До того ж вони мали величезну підтримку народу, який постачав до табору в центрі столиці продовольство, теплі речі, паливо тощо. Влада, зі свого боку, теж не бажала йти на компроміс. Її прихильники створили Антимайдан.... |
Суперечності розвитку під комуністичною владою. Після років війни й відбудови українці зажили мирним життям. Проте це життя було не у власній державі. Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР) була складовою СРСР. Радянські керівники у своїх діях не зважали на інтереси українців та України. Так само не враховувалися інтереси й інших народів, що жили в СРСР. Однак республіка розвивалася. Будували нові підприємства, відновлювали міста й села. Значні досягнення мали наука і техніка. Українські вчені зробили чимало наукових відкриттів у різних галузях. Саме в Україні було створено один із перших комп’ютерів у світі. В Україні виготовляли космічні ракети, супутники, вантажні літаки, великі сучасні судна тощо, які вважали одними з найкращих у світі. Повільно зростав добробут народу. Підвищувався і освітній рівень громадян. Станом на кінець 1970-х рр. кожен мав право й обов’язок здобути середню освіту. Усі громадяни мали роботу, користувалися безкоштовною медициною та різними соціальними послугами. Значна частина громадян отримувала від держави безкоштовне житло, допомогу на відпочинок та виховання дітей тощо.... |
Україна на початку Другої світової війни. Після Першої світової війни переможці встановили у світі мир, але він не був справедливим. Багато народів, наприклад німці, угорці, українці тощо, зазнали приниження й гноблення. Так, українці не здобули незалежності, яку обіцяли «творці» миру всім поневоленим народам. Несправедливість породжувала зневіру й обурення. Такими настроями населення скористалися деякі політичні діячі, що зуміли повести за собою ображені народи, обіцяючи їм щасливе майбутнє. Закликаючи боротися проти несправедливості, вони мали на меті зовсім інше. Політичні діячі прагнули передусім переділу світу, утвердження привілейованого становища для своїх країн та взагалі світового панування. Головним розпалювачем нової війни був Адольф Гітлер. У 1933 р. він прийшов до влади в Німеччині та проголосив себе фюрером — вождем німців. А. Гітлер обіцяв своєму народу заможне майбутнє в могутній державі, що буде правити світом. Шляхом до цього майбутнього проголошували війну. Прагнучи розпочати боротьбу за світове панування, А. Гітлер намагався внести розкол серед держав світу, щоб потім підкорити їх поодинці. Певний час це йому вдавалося. Без жодного пострілу він підкорив Австрію та знищив Чехословаччину. Однак подальші загарбницькі плани могли наразитися на сильний опір. У такій ситуації 23 серпня 1939 р. А. Гітлер і Й. Сталін, два диктатори, що прагнули світового панування, уклали між собою Пакт про ненапад і таємну угоду про поділ Європи між собою. Таким чином, А. Гітлер отримав можливість продовжувати реалізувати свої загарбницькі плани.... |
Зміцнення влади більшовиків в Україні. На початок 1920-х рр. російські більшовики зуміли здобути перемогу у збройній боротьбі за владу на землях колишньої Російської імперії. Проте ця перемога була здобута ціною розорення країни через тривалі бойові дії та спробу шляхом насилля негайно побудувати комунізм — суспільство загальної рівності й достатку. Однак замість обіцяного нового заможного життя народ отримав злидні й свавілля влади. Невдоволення населення спричиняло великі й малі повстання. У 1921—1923 рр. посуха призвела до великого голоду. Щоб утриматися при владі, більшовики в 1921 р. пішли на запровадження нової економічної політики (неп). Вона передбачала часткове відновлення приватної власності та дозвіл на торгівлю результатами своєї праці. Особливо позитивно ця політика позначилася на житті українського селянина, який працею міг забезпечити свій добробут. За короткий час із 5 мільйонів селянських господарств 500 тисяч стали заможними. Більша частина, як тоді говорили, стали «середняками», зумівши забезпечити собі пристойне життя і сплачувати державі податок.... |
Початок Української революції. 1 серпня 1914 р. в Європі розпочалася війна, яку в той час назвали «Великою». Згодом їй дали назву Перша світова війна (1914—1918 рр.). Вона спалахнула між двома ворогуючими угрупованнями європейських держав: Антантою і Троїстим союзом. Учасницями Антанти були Англія, Франція, Росія. До Троїстого союзу належали Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. Кожне угруповання мало загарбницькі цілі. На українські землі претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина та Румунія. Після початку війни українські землі перетворилися на театр воєнних дій, що велися між російською армією та військами Австро-Угорщини й Німеччини. Бойові дії, що тривали впродовж 1914—1917 рр., принесли українцям жертви, руйнування, страждання й поневіряння. 8 березня (23 лютого за старим стилем) 1917 р. у Петрограді, столиці Російської імперії, вибухнула революція. Народ, доведений війною до відчаю і зубожіння, піднявся на боротьбу проти своїх кривдників. Цар Микола II, не маючи змоги приборкати повстання, 15 (2) березня 1917 р. зрікся престолу. Повалення царизму поставило на порядок денний питання про подальшу долю імперії і владу на її території. Суспільство розкололося на прибічників різних, іноді протилежних поглядів. Одна частина російського суспільства відстоювала ідею свободи приватної власності, підприємництва та демократії, тобто тих цінностей, на яких базується європейська цивілізація. їх підтримував новостворений Тимчасовий уряд. Для того щоб здійснити це, потрібно було переможно завершити Першу світову війну, а потім провести реформи.... |
Початок українського національного відродження. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. українські землі були розділені між двома імперіями — Російською та Австрійською (згодом вона почала називатися Австро-Угорською). Австрійський уряд визнавав українців (русинів) як окремий народ, не забороняв користуватися рідною мовою, дотримуватися власних звичаїв і традицій. Проте українці, переважна частина яких були селянами, потерпали від свавілля панів, чиновників, лихварів тощо. У Російській імперії українців визнавали за «малоросів» — частину російського народу. Верхівку українського суспільства імперська влада намагалася підкупити привілеями та титулами, великими земельними маєтками. Натомість вони мали зректися свого народу, своїх традицій і навіть змінити прізвища (наприклад, Розум — Розумовський, Коваль — Ковальов тощо). Селяни і рядові козаки потрапили до кріпацтва. Вони були позбавлені особистої свободи та перетворені на власність панів, із якою останні могли робити будь-що (примушувати тяжко працювати, бити, продавати, міняти тощо). Політика двох імперій призвела до того, що більшість українців не вміли ані читати, ані писати й були пригноблені підневільною працею. Однак простий народ залишався носієм, охоронцем української мови та звичаїв. Люди не забували героїв минулого, оспівували їх у народних творах.... |
Початок козацької доби. Після загибелі Королівства Руського українські землі остаточно потрапили під владу сусідніх держав: Польського королівства, Великого князівства Литовського, Великого князівства Московського, Молдавського князівства. Територія Криму та причорноморські степи входили до складу Кримського ханства. Український народ мав вирішити складне завдання: не розчинитися і не зникнути серед сусідів. У цій ситуації доводилося покладатися лише на себе. Об’єднували розділений народ спільна віра — православ’я і пам’ять про історичне минуле. Боротьбу очолило козацтво, яке змогло об’єднати різні прошарки українського суспільства. Період кінця XV — XVIII ст. історики називають козацькою добою в історії України. Хоча козаки були не найчисленнішою частиною українського суспільства, вони суттєво вплинули на історію українських земель. Події козацької доби відображені в багатьох історичних пам’ятках. Із деякими з них ми ознайомимося. Козацтво як окремий стан суспільства формувалося тривалий час. Спочатку козакування було способом життя. Ще здавна мешканці лісостепу йшли на південь, у багаті на природні ресурси степи. Там влітку вони полювали (заготовлювали м’ясо й хутро) та рибалили, а взимку поверталися додому. У ті часи степ був небезпечним місцем, тому уходники збиралися разом у ватаги. Ці люди були вільними й нікому не підпорювалися. Вони володіли зброєю, щоб захистити себе в разі небезпеки, а жили з того, що змогли заготувати в степу й продати. Пізніше, у XV ст., таких вільних людей почали називати козаками або черкесами (черкасами). Цю назву було запозичено в таких самих ватаг кочівників, які не бажали коритися жодній владі. Із середини XVI ст. козаки почали зводити в степу укріплені поселення — січі. Так вони, просуваючись до узбережжя Чорного моря, освоїли значні степові простори. У 1556 р. під керівництвом князя Дмитра Вишневецького (козаки дали йому прізвисько Байда) було створено єдиний центр козаків. Місце для Січі було підібрано так, щоб вороги не могли її зруйнувати. Перша відома Січ розміщувалася на острові... |
Утворення Кримського ханства. Монгольська навала 1237—1241 рр. змінила хід розвитку Русі й позначилася на долі Криму. Як і землі Русі, півострів потрапив до складу Золотої Орди. Це була утворена монголами в причорноморських і приволзьких степах держава, яка, у свою чергу, входила до великої Монгольської імперії. У Криму утворився улус (область) Золотої Орди із центром у місті Солхат (сучасний Старий Крим). Проте монголи контролювали лише степову частину півострова. У гірській частині Криму постало князівство Феодоро, яке успадкувало традиції часів Візантійської імперії. Утворення великої Монгольської імперії, яка простяглася від Чорного моря до Тихого океану, виявилося сприятливим чинником для розвитку міжнародної торгівлі. Як наслідок із XIII ст. на території Криму почали активно селитися вірмени та італійці (генуезці), що вели жваву торгівлю на півострові. На південному узбережжі півострова виникло чимало торговельних портів (факторій), які захищали могутні фортеці. Найбільшою факторією стало місто Кафа (сучасна Феодосія). Тим часом монголи й підкорені ними племена половців, що змішалися з місцевим населенням, утворили кримськотатарський етнос. Із кінця XIII ст. в Криму все більшого поширення набула релігія іслам, хоча тривалий час більшість населення сповідувала християнство.... |
Заснування і розвиток Київської держави. У VIII ст. слов’янські племена, що жили на українських землях, досягай рівня розвитку, коли почала формуватися держава. Центром цієї держави стало місто Київ, яке, за легендою, було засноване князем союзу племен полян Києм. Вчені вважають, що це відбулося наприкінці V — на початку VI ст., а Кий був реальною історичною постаттю. Він став засновником династії, яка правила полянами до кінця IX ст. Князівство полян, згідно з історичними джерелами, називалося Руссю, Руською землею, Куявією. Останній князь із династії Киевичів Аскольд розширив свої володіння. Він боровся з набігами кочових племен хозар, що на той час панували в причорноморських степах. Крім того, Аскольд здійснював далекі походи на столицю У «Повісті минулих літ» Нестор-літописець про заснування Києва розповідає: «І було три брати. Одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їхня — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що й нині зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, що від нього прозвалася Хоривиця. І в ім'я брата свого старшого заклали городок і назвали його Київ». За літописом Кий був полянським князем, що започаткував династію Києвичів і правив наприкінці V — на початку VI ст. Його резиденція була розташована на Замковій горі на березі струмка Киянка біля Подолу. Згодом князь Кий спорудив укріплене городище на Старокиївській горі на високому березі Дніпра. Залишки фортеці V—VI ст. були знайдені археологами.... |