Майстерне змалювання рідної природи та заклик до її збереження - за збіркою Мисливські усмішки - варіант 1

„Мисливькі усмішки” є найбільш поетичними творами Остапа Вишні. Центральними образами творів цього циклу є благородні, розумні та кмітливі люди. Усі вони веселі оповідачі, які знають безліч мисливських побрехеньок та вигадок. Це щирі любителі і охоронці природи, які кохаються в пташині і звіряткові, деревці і квіточці. Герої Остапа Вишні — люди високих і благородних поривів, чистої душевної краси. Вони вміють побачити й оцінити велич природи. Справжнім поетом, людиною великої душі виступає герой-оповідач усмішки „Вальдшнеп”.

На початку твору ми стаємо свідками розмови людей, де звучить запрошення полювати вальдшнепів і категорична відмова. У чому ж річ? Відповідаючи на це питання, гуморист подає своєрідну вставну новелу, в якій герой говорить про свої чисті почуття любові до природи. Тут і згадка про соловейка, що не співав, а „ридав над своєю коханою, що десь недалечко від нього, під кущем, обгорнула своїм тепленьким тільцем шоколадні яєчка”.

Ось дід Лука — герой усмішки „З крякухою на озері”. Він розповідає про своє полювання на качок: „Я задивився (на хмару качок) та як попхну з обох стволів разом!.. І ні одної не лежить! А я й не туди, що попхнув я з обох стволів не в качок, а в очерет! Заворожили вони мене! Да!”

Людські характери, порухи душі доповнює чаруюча природа квітучої України. У „Мисливських усмішках” вона не є фоном, вона жива і діюча. Автор звертається до живих істот, як до людей, співчуває та радить їм. Звірі та птахи виступають своєрідними героями творів Остапа Вишні. Вони такі ж кумедні, як і їх полювальники. Письменник розуміє мову птахів та звірів, майстерно описує її. Коли перепел кличе свою кохану, то це буде чарівне стакато, іволга заливається флейтою, соловей не співає, а ридає.

З яким натхненням та любов’ю розповідає автор про маленьку і ніжну пташину в усмішці „Перепілка”: „Чудесна пташка. Вилупить свої жовтенькі пухнасті перепеленятка, отакісінькі, водить їх за собою й квокче. Ах ти ж моя матінко-квочечко!”

Яким треба бути спостережливим, як треба любити і знати природу, щоб так достовірно передати найтонші її нюанси, як це робив Остап Вишня! Письменник вступає у невимушену розмову з зайцем-рекордсменом в усмішці „Про мудрого зайця”. У творі „Дикий кабан, або вепр” мисливцеві ввижається сікач, що людським голосом каже: „Злізайте, дядьку, з дуба, чого ви туди залізли”. В усмішці „Короп” знаходимо чудово виписану світанкову картину, коли „перший ніжний промінь дубові крони прорізує і листя дубове золотить”. Українська осінь чарівно описана у творі „Вальдшнеп”. Вона щедра своїм багатством, але й трагічна угасанням своєї краси. У ту пору року „ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось- ось треба пишне своє вбрання скидати, підставляти свої віти дощам холодним...”. Але тут ми не відчуваємо песимістичного настрою, бо на місці жовтого листя навесні „молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь”.

„Мисливські усмішки” сповнені гніву до винищувачів рідної природи, браконьєрів: „Браконьєр — це, власне кажучи, людина тільки зверху: в неї, коли починати знизу, дві ноги, черево, груди, дві руки, писок, баньки, голова й кашкет...” У творах Остапа Вишні все живе, сміється, радіє. Струмочки весело співають, сонечко усміхається, пташки шлють привітання, берізка кокетує своїм станом, дуби обнімаються вітами з ріками і т. ін.

У цій любові до рідної природи, у вмінні зрозуміти та розкрити ЇЇ й криється неповторність і незабутнє враження від прочитання „Мисливських усмішок” Остапа Вишні.