Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі „Чорнобильська мадонна” - варіант 2

Ще зовсім недавно дзвоном тривоги відгукнулася в наших серцях чорнобильська трагедія. Чорним крилом пролетіли 17 років після неї над нашою зболеною землею. Минуть ще роки й десятиліття, а цей трагічний день усе одно хвилюватиме людей — і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Цей день завжди об’єднуватиме всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. І наші майстри слова не могли й не мали права не відгукнутися на цю зловісну катастрофу. По-різному трактують чорнобильську трагедію, її причини й наслідки в нас у країні і за рубежем.

І. Ф. Драч, як людина надзвичайно вразлива, один з перших спробував проаналізувати страшні події в поемі „Чорнобильська мадонна”.

Поема „Чорнобильська мадонна” — це скорботна пісня народу, прозріння, це поема-трагедія, докір, спокута, розпач...

Осмислюючи все, що сталося, І. Драч пише:

   Важко пишу, зболено розмірковую,

   Словами гіркими наповнюю аркуш,

   Хай і гарячими, хай і пекучими...

   Важко вимовити те, що побачив.

   На серці журба, безнадія, туга:

   Я заздрю всім, у кого є слова,

   Немає в мене слів. Розстріляні до слова.

   Мовчання тяжко душу залива.

Але людині треба виговоритись, „хай жестами, але сказати мушу”.

   Мадонна... Свята Мати-богородиця.

   Все упованіє моє

   На тебе, мати, возлагаю,

   Святая сило всіх святих,

   Пренепорочная, благая! —

так починає І. Драч поему, із прологу-переспіву уривка поеми „Марія” Тараса Шевченка. У кожного мадонна своя й сіяє на століття: „від Рубльова до Леонардо да Вінчі, від Вишгородської мадонни і до Сікстинської, від Марії Оранти і до Атомної японки...” Автор намагається писати про неї, але вона пише ним... Його хвилює питання: чому так трапилось? Чому? І просить материнської душі: „Плачем будь, стань Голосінням, вирви над Прип’яттю паморозь сиву бузку посивілого і порідій у Рудому лісі...” Будеш „проклятим, родом і плодом поганьбленим будеш”, коли злякаєшся. Мусиш сказати правду — так вирішує поет.

Солдатська мадонна... „Більше року сотається любов молода ненависна, ненависна, бо звідки ти іншої візьмеш любові, коли кров клекотить і ненависть ходить по крові”.

Засипають ліквідатори стовбури дерев, пропащу білизну двометровим шаром піску. Але чи сховаєш у могилу ти ненависть таку?

Мертве місто. Безлюдна німа зона. Тільки слідочок босої жіночої ноги на піску, а потім на снігу і зеленому льодку. Звідки він? Чий? Генерал відкриває таємницю:

   Матір я взяв із села,

   А вона мені з Києва

   Третій раз уже боса втекла.

Хіба не змусять оці рядки задуматись державних мужів над їхніми „діяннями”?

Наступний розділ поеми „Варіація на банальний київський сюжет, або ж Баба в целофані — наша мати”, на мій погляд, сприймається, як болісний крик душі, докір. Облітаючи на вертольоті заражену зону, де „сосни дощами спалені”, в очі лізе лиха іржа, люди коло хати запримітили її — мадонну вісімдесятих. А може, це пришельці з космосу? Ні!

   Один космонавт — це стара в целофані.

   А другий — корова на задньому плані...

   Як диво космічне, суне в тумані,

   Лиш роги пробились з накидки таки...

   А взута корова в старі кирзяки...

Сміятись чи ридати при зустрічі з такою картиною? Поет шукає правди, істини. Найстрашніше те, що люди не готові протидіяти атому, не можуть збагнути страшенних наслідків, бо їх миттєво простим оком і не помітиш, як на війні. Але радіаційні наслідки у сто разів страшніші.

У зв’язку з аварією в Чорнобилі постало питання: а чи доречно взагалі використовувати атом, нехай і в мирних цілях? Хіба можна було на піщаному березі річки будувати таку атомну споруду? Адже з преси нам відомі тридцять два порушення і відступи від проектування й будівництва АЕС. Саме таких „світил” — кар’єристів, безгосподарників і примітивних керівників картає автор:

   Все зекономив? Совість?! Честь?!

   Зумів забалагурити самі Верховні Вуха...

   Вони, на думку автора, — „знак Виродження,

   а не Відродження, такий підложний вирід”...

„Хрещатицька мадонна” — це пекучий біль поета, трагічна пісня поеми про матерів, які народжують мертвих дітей, або зовсім не можуть народити, бо „молоко було в тобі гірке, бо всюди й скрізь дороги було мало”. Скорботне мовчання. Мадонна дивиться на своїх синів, палить їх очима до дна; вірить, що в них ще крапля совісті на дні. Але чи мучить совість кого-небудь із винуватців трагедії? Чи в цій Матері- мадонні впізнають вони своїх матерів? Матерів, які з мільярдом поганьблених дітей несуть долю світову, які затуляють ваших онуків, босі йдуть вони на вогонь кривомудрий. Мадонна — вічна, бо Вода вона є і Земля. Її погляд вогненний за чорнобильський злочин ще довгі роки пронизуватиме винуватців трагедії.

Поема „Чорнобильська мадонна” — це не констатація жахливого факту з життя країни, а заклик до всіх живих, до всіх майбутніх поколінь: „Бережіть свою планету, і вона потрійною материнською любов’ю заплатить вам за це”. Ми зобов’язані вслухатися в їх смисл. Може, це допоможе передбачити інші трагедії на нашій планеті.