Лист літературному герою (за твором Купріна „Гранатовий браслет”)

Не можу не висловити Вам, Віро Миколаївно, обурення. Можливо, це жорстоко з мого боку, але кожна людина має право на свою власну думку, і я хочу, щоб Ви її знали, незважаючи на біль, який це може Вам заподіяти. Ви жорстока жінка, яка не захотіла зрозуміти почуття людини, що боготворила Вас. Він кохав піднесеною, чистою, платонічною любов’ю, схилявся перед Вами. Адже, можливо, це кохання освітлювало б Вам життєвий шлях, Ви чекали саме таке кохання. Адже Ви хотіли бути коханою, не станете ж Ви заперечувати, що іноді Вас відвідували божевільні думки про можливість відповісти на це неземне кохання?

Але що Вас утримало? Звичаї? Вірність чоловіку? Осуд рідних? Ні, страх! Так, так, саме страх. Ви смертельно боялися змінити уклад свого життя, любиму вами одноманітність. І чого Ви домоглися? Ви вбили це кохання, вбили свого шанувальника. Все одно, наче б самі натиснули на курок. Ви, звичайно, покаялися і тепер досить часто замислюєтеся про те, як склалося б Ваше життя, якби Ви відповіли на його благородну любов.

Але тепер занадто пізно, шляху назад немає, і Ви усе своє життя будете запитувати себе про це, і на Вашій совісті буде його смерть. Можливо, я помиляюся. У мене немає права засуджувати Вас, але все ж таки я засуджую Вас за те, що Ви упустили свій єдиний шанс у житті — бути коханою. Але ви зробили свій вибір.