„Душа парила ввысь и там звезду нашла” (за лірикою О.Блока)

   О, я хочу безумно жить!

   Все сущее — увековечить,

   Безличное — очеловечить,

   Несбывшееся — воплотить!

   О.Блок

Блок! Без нього я не можу уявити нашу велику літературу ні в минулому, ні в сучасному, ні в майбутньому. Володимир Маяковський писав: „Творчість Олександра Блока — ціла поетична епоха”. Блок ніби з’єднує два століття російської культури.

У ранніх віршах він продовжує традиції інтимної лірики Жуковського, Фета, потім у його поезії з’являються мотиви, близькі віршам Лєрмонтова:

   Я, отрок, зажигаю свечи,

   Огонь кадильный берегу,

   Она без мысли и без речи

   На том смеется берегу.

Останні твори перегукуються з творчістю Маяковського і знаменують початок нової поезії:

   Встану я в утро туманное,

   Солнце ударит в лицо.

   Ты ли, подруга желанная,

   Входишь ко мне на крыльцо?

   Настежь ворота тяжелые!

   Ветром пахнуло в окно!

   Песни такие веселые

   Не раздавались давно.

Підйом революційного руху на грані двох століть вдихнув у Блока нові творчі сили. Усе частіше і частіше поет звертається до соціальних проблем:

   Еще прекрасно серое небо,

   Еще безнадежна серая даль,

   Еще несчастных, просяних хлеба,

   Никому не жаль, никому не жаль!

Поет говорить про необхідність активізувати діяльність народу:

   И предок царственно-чугунный

   Все так же бредит на змее.

   И голос черни многострунный

   Еще не властен на Неве.

Царське самодержавство в образі пам’ятника Петру І („Медного всадника”) протипоставлено музиці народного протесту.

Блок вірить у революцію, придивляється до народу.

   Я верю: новый век взойдет

   Средь всех несчастных поколений.

Він говорить: „Є Росія, яка, вирвавшись з однієї, революції, жадібно дивиться в очі другій”.

У ці роки поет широко ставить проблему людини, пише про долю народу:

   В голодной и большой неволе:

   И день не в день, и год не в год.

   Когда же всколосится поле,

   Вздохнет униженный народ?

Тут звучать некрасівські нотки, некрасівський біль за долю знедоленого народу. Олександр Блок не закликає до відкритої боротьби, але питання, поставлене у категоричній формі, сприймається як заклик. Усе просто, ясно, зрозуміло.

У своїй поезії Блок йде від земногодо піднесеного. У вірші „О доблестях, о подвигах, о славе” поет пише про земну любов, про реальну жінку, яка пішла від коханого. Любима жінка викликає в друга не гнів, не розчарування, а тривогу за її долю.

   Не знаю, где приют своей гордыне

   Ты, милая, ты, нежная, нашла...

У віршованому циклі „Вольные мысли” Блок пише про велике почуття людини, з єднаної з навколишнім світом, із природою. Це злиття зі світом, незважаючи на смуток у віршах, шукало виходу в майбутньому. „Якщо ви любите мої вірші, — писав поет, — подолайте в них отруйність, прочитайте в них про майбутнє”.

   Земное сердце стынет вновь,

   Но стужу я встречаю грудью.

   Храню я к людям...

   Неразделенную любовь.

   Но за любовью — зреет гнев,

   Растет презренье и желанье

   Читать в глазах мужей и дев

   Печать забвенья...

В роки, коли жив Блок,

у Росії відбувалися великі історичні перетворення. Тонкий художник, який гостро реагував на навколишнє життя, поет не міг не звернутися до теми батьківщини:

   Русь опоясана реками

   И дебрями окружена,

   С болотами и журавлями,

   И с мутным взором колдуна.

Звертаючись до Росії, поет виражає впевненість: „Не пропадешь, не сгинешь тьі”.

Олександр Блок — лірик. Тому й осмислення батьківщини в нього своєрідне, ліричне. Він не спостерігає за нею як сторонній глядач, а сам є її часткою, відчуває її біль, радіє разом із нею:

   Россия, нищая Россия,

   Мне избы серые твои,

   Твои мне песни ветровые —

   Как слезы первые любви.

Ліричний герой, який злився воєдино з батьківщиною, оглядається на минуле, живе її майбутнім: „Усе, що було, усе, що буде, обступило мене: ніби ці дні живу я життям усіх часів, живу музикою моєї батьківщини”.

Блок бачив Росію в постійному русі. „Росія — буря”, — говорив він.

   Закат в крови!

   Из сердца кровь струится.

   Плачь, сердце, плачь...

   Покоя нет! Степная кобылица

   Несется вскачь!

Тема батьківщини складає зміст всієї його творчості. Смуток, зневіра, песимістичні ноти в поезії Блока були викликані усвідомленням безвиході, у яку зайшов старий світ. Коли поет осмислив зміст прийдешніх змін, у його поезії зазвучали життєстверджуючі ноти, які переросли в гімн батьківщині. Поет завжди вірив у світ „прекрасный и человечески простой”. Він був упевнений, що „трудное надо преодолеть, а за ним будет ясный день”:

   Пусть душит жизни сон тяжелый,

   Пусть задыхаюсь в зтом сне, —

   Быть может, юноша веселый

   В грядущем скажет обо мне:

   Простим угрюмство — разве это

   Сокрытый двигатель его?

   Он весь — дитя добра и света,

   Он весь — свободы торжество!

Таким Олександра Блока сприймають нині читачі у всьому світі.