«Життя – така велика ковзаниця, кому вдалось, не падавши пройти» за романом Л. Костенко «Маруся Чурай»
Роман «Маруся Чурай» можна вважати не стільки епопеєю, а скоріш трагедією, яка стосується людини з народу, талановитої, але самотньої, страждаючої. Тому свідоцтво життя героїні і її бажання покінчити життя самогубством:
«Я ж хотіла не себе втопити,
Я ж хотіла утопити біль».
Образ Марусі намальований автором з особливою любов’ю. Вона гарна, красива, щира, добра, талановита дівчина, в неї щиро закоханий Іван Іскра, але її серце належить Грицю Бобренку. Хоч Гриць і був справжнім козаком і вродливим хлопцем, але при цьому, на жаль, він був безхарактерним та слабовільним. Він цілком знаходився під впливом своєї матусі, а та і чути не хотіла про Марусю та одруження Гриця на ній.
Батьки Марусі і їх подружнє життя є для дівчини ідеалом кохання, вона бачить, що доля звела батьків «наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі». На відміну від Гриця, Чурай не забиває собі голову великими грошима та земельними наділами, а як «побачив свою долю, – ось ти, ось я, тепер нас буде двоє». Саме такою сильним та безоглядним є і кохання Марусі до Гриця. Її трагедія в тому, що світле та ніжне почуття дівчини потрапило в трясовину міщанина:
«Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі».
Вона не звинувачує за зрадництво Гриця, а картає сама себе за те, що не розгледіла раніше, що вони з Грицем зовсім різні по духу, а «нерівня душ – це гірш, ніж майна!».
Дівчина по своїй суті – справжній митець, вона переймається радощами та стражданнями людей, гостріше та глибше за інших відчуває світ. Маруся довірлива, щира і беззахисна. І не дивно, що вона останньою дізнається про зраду Гриця. Вона стоїть вище над життєвими труднощами, вона вища за прагматичний розрахунок, заздрощі, дрібні амбіції. Її не лякають матеріальні нестатки на відміну від Гриця. Хоч Маруся і безпосередня, але вона мудра і явно бачить людські недоліки. Дівчина не засуджує людей за негідні вчинки, а намагається виправдати і зрозуміти їх. Зате до себе вона дуже вимоглива і сувора. Не може собі пробачити, що так пізно роздивилася Гриця. Той, кого вона вважала лицарем, який хоробро бився проти ворогів за незалежність та свободу країни, той вродливий парубок, що «щирими очима дивився приязно на світ», насправді виявився лицеміром, пристосуванцем та зрадником.
Марусина любов з’явилася з самого серця, з її душі, а коли її не стало, то згоріла і душа дівчини. Вона навіть хотіла накласти на себе руки.
Кохання, як і мистецтво здатне вирости тільки за допомогою повної щирості і справжніх почуттів, а коли воно розтоптане зрадою, то йому вже не відродиться. Хоч Маруся і хоче зрозуміти Гриця з його матір’ю, але не може прийняти і виправдати їх мораль, при якій люди йдуть на компроміс із совістю.
І коли парубок із каяттям приходить до Марусі, дівчина відповідає:
«Іди до неї. Будеш між панами.
А я за тебе, Грицю, не піду.
Це ж цілий вік стоятиме між нами.
А з чого ж, Грицю, пісню я складу?».
На жаль, «життя – така велика ковзаниця, кому вдалось, не падавши пройти»…
«Я ж хотіла не себе втопити,
Я ж хотіла утопити біль».
Образ Марусі намальований автором з особливою любов’ю. Вона гарна, красива, щира, добра, талановита дівчина, в неї щиро закоханий Іван Іскра, але її серце належить Грицю Бобренку. Хоч Гриць і був справжнім козаком і вродливим хлопцем, але при цьому, на жаль, він був безхарактерним та слабовільним. Він цілком знаходився під впливом своєї матусі, а та і чути не хотіла про Марусю та одруження Гриця на ній.
Батьки Марусі і їх подружнє життя є для дівчини ідеалом кохання, вона бачить, що доля звела батьків «наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі». На відміну від Гриця, Чурай не забиває собі голову великими грошима та земельними наділами, а як «побачив свою долю, – ось ти, ось я, тепер нас буде двоє». Саме такою сильним та безоглядним є і кохання Марусі до Гриця. Її трагедія в тому, що світле та ніжне почуття дівчини потрапило в трясовину міщанина:
«Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі».
Вона не звинувачує за зрадництво Гриця, а картає сама себе за те, що не розгледіла раніше, що вони з Грицем зовсім різні по духу, а «нерівня душ – це гірш, ніж майна!».
Дівчина по своїй суті – справжній митець, вона переймається радощами та стражданнями людей, гостріше та глибше за інших відчуває світ. Маруся довірлива, щира і беззахисна. І не дивно, що вона останньою дізнається про зраду Гриця. Вона стоїть вище над життєвими труднощами, вона вища за прагматичний розрахунок, заздрощі, дрібні амбіції. Її не лякають матеріальні нестатки на відміну від Гриця. Хоч Маруся і безпосередня, але вона мудра і явно бачить людські недоліки. Дівчина не засуджує людей за негідні вчинки, а намагається виправдати і зрозуміти їх. Зате до себе вона дуже вимоглива і сувора. Не може собі пробачити, що так пізно роздивилася Гриця. Той, кого вона вважала лицарем, який хоробро бився проти ворогів за незалежність та свободу країни, той вродливий парубок, що «щирими очима дивився приязно на світ», насправді виявився лицеміром, пристосуванцем та зрадником.
Марусина любов з’явилася з самого серця, з її душі, а коли її не стало, то згоріла і душа дівчини. Вона навіть хотіла накласти на себе руки.
Кохання, як і мистецтво здатне вирости тільки за допомогою повної щирості і справжніх почуттів, а коли воно розтоптане зрадою, то йому вже не відродиться. Хоч Маруся і хоче зрозуміти Гриця з його матір’ю, але не може прийняти і виправдати їх мораль, при якій люди йдуть на компроміс із совістю.
І коли парубок із каяттям приходить до Марусі, дівчина відповідає:
«Іди до неї. Будеш між панами.
А я за тебе, Грицю, не піду.
Це ж цілий вік стоятиме між нами.
А з чого ж, Грицю, пісню я складу?».
На жаль, «життя – така велика ковзаниця, кому вдалось, не падавши пройти»…
