Краса кохання у творах О. Гончара
Одним з найяскравіших творів видатного українського письменника О. Гончара по праву вважається роман «Прапороносці» – трилогія про Велику Вітчизняну війну. У цьому романі автор виразно висвітив органічний зв’язок особистості з колективом, глибоко розкрив найпотаємніші роздуми, що сягають вічних людських проблем, розуміння краси вірності і кохання.
Щодо краси кохання, то вона у романі розкривається через образи Шури Ясногорської і Юрія Брянського. Образ Юрія у творі оповитий якоюсь світлою ясністю і чистотою. Командир роти мінометників, у недавньому минулому студент-математик, незважаючи на війну він продовжував наполегливо вчитися.
Не менш привабливий своєю життєвою традицією і образ Шури Ясногорської, коханої дівчини Юрія. Вини разом вчилися в університеті, вони настільки добре знали один одного, що навіть могли вгадувати думки. Їхнє кохання було надзвичайно чистим, вони свято вірили у своє кохання. Юрій був упевнений, що скільки не пройшло років, його кохана залишиться йому вірною.
Усі герої О. Гончара живуть у холодному і злому світі, світі, наповненому горем та абсурдом. Тому рятівної для них була віру у силу кохання, віра у високість духу і силу людського розуму. Вони у всьому прагнуть краси – і в гармонійних стосунках з людьми, і у вірності своєму коханні. Поняття краси кохання набуває у творі набагато ширшого звучання, ніж стосунки між двома окремими людьми.
На думку О. Гончара кожна людина перш за все будь-яка людина повинна виявляти любов до Батьківщини і вірність своєму обов’язку. Тому й вкладає письменник у вуста Юрія Брянскього такі слова: «Все! все ми віддаємо тобі, Батьківщино … Все! Навіть наші серця І хто не звідав цього щастя, цієї., краси вірності, той не жив по-справжньому». І це не тільки про Юрія та про Шуру, це про усіх наших співвітчизників.
Шура Ясногорська уперше з’явилася тільки в другій книзі роману. Вона якраз поспішала на зустріч з коханим, відчуваючи при цьому передчуття якогось нещастя. Так воно і стається – дівчина довідується, що Юрко незадовго до цього загинув. Передчуття щасливої зустрічі з коханою людиною замінюється тяжким горем. «Серед темної ночі, коли на вулиці осінній дощ стукався й стукався у тисячі веретен», стояла вона, «нерухома, мов тополя, похилена вітром» і нагадувала нам Ярославну з безсмертного твору слов’янського письменства «Слово о полку Ігоровім», твору, рядки з якого автор узяв епіграфами до частин своєї трилогії.
Шура теж гине від кулі ворога за день до великої перемоги. Чому героїня роману загинула, так і не дочекавшись кінця війни, чому автор не залишив її живою, залишається загадкою. Але, скоріш за все, дівчина б не змогла відчути справжнього щастя, бо поряд з нею вже ніколи б не було її коханого Юрка.
Проблема краси вірності і кохання актуальна і сьогодні, у час, коли Україна вибудовує свою державність і самостійність. Чим більше буде у нашому суспільстві людей високої моралі, тим швидше ми наблизимо світле майбутнє.
Щодо краси кохання, то вона у романі розкривається через образи Шури Ясногорської і Юрія Брянського. Образ Юрія у творі оповитий якоюсь світлою ясністю і чистотою. Командир роти мінометників, у недавньому минулому студент-математик, незважаючи на війну він продовжував наполегливо вчитися.
Не менш привабливий своєю життєвою традицією і образ Шури Ясногорської, коханої дівчини Юрія. Вини разом вчилися в університеті, вони настільки добре знали один одного, що навіть могли вгадувати думки. Їхнє кохання було надзвичайно чистим, вони свято вірили у своє кохання. Юрій був упевнений, що скільки не пройшло років, його кохана залишиться йому вірною.
Усі герої О. Гончара живуть у холодному і злому світі, світі, наповненому горем та абсурдом. Тому рятівної для них була віру у силу кохання, віра у високість духу і силу людського розуму. Вони у всьому прагнуть краси – і в гармонійних стосунках з людьми, і у вірності своєму коханні. Поняття краси кохання набуває у творі набагато ширшого звучання, ніж стосунки між двома окремими людьми.
На думку О. Гончара кожна людина перш за все будь-яка людина повинна виявляти любов до Батьківщини і вірність своєму обов’язку. Тому й вкладає письменник у вуста Юрія Брянскього такі слова: «Все! все ми віддаємо тобі, Батьківщино … Все! Навіть наші серця І хто не звідав цього щастя, цієї., краси вірності, той не жив по-справжньому». І це не тільки про Юрія та про Шуру, це про усіх наших співвітчизників.
Шура Ясногорська уперше з’явилася тільки в другій книзі роману. Вона якраз поспішала на зустріч з коханим, відчуваючи при цьому передчуття якогось нещастя. Так воно і стається – дівчина довідується, що Юрко незадовго до цього загинув. Передчуття щасливої зустрічі з коханою людиною замінюється тяжким горем. «Серед темної ночі, коли на вулиці осінній дощ стукався й стукався у тисячі веретен», стояла вона, «нерухома, мов тополя, похилена вітром» і нагадувала нам Ярославну з безсмертного твору слов’янського письменства «Слово о полку Ігоровім», твору, рядки з якого автор узяв епіграфами до частин своєї трилогії.
Шура теж гине від кулі ворога за день до великої перемоги. Чому героїня роману загинула, так і не дочекавшись кінця війни, чому автор не залишив її живою, залишається загадкою. Але, скоріш за все, дівчина б не змогла відчути справжнього щастя, бо поряд з нею вже ніколи б не було її коханого Юрка.
Проблема краси вірності і кохання актуальна і сьогодні, у час, коли Україна вибудовує свою державність і самостійність. Чим більше буде у нашому суспільстві людей високої моралі, тим швидше ми наблизимо світле майбутнє.
