Відображення прагнення народу до національної самостійності, до волі в поемі Івана Яковича Франка «Мойсей»
Безсмертну художню й наукову спадщину залишив по собі титан українського письменства Іван Якович Франко. Так само, як Тарас Шевченко, він став цілою епохою в нашій літературі, повернувши їй здатність мислити й відчувати на світовому рівні. І цілком слушно стверджує Дмитро Павличко: «Шевченко народив, а Франко виховав українську націю».
«Як син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов’язку віддати працю свого життя тому простому народові», – писав поет. Усе своє життя Каменяр віддав служінню поневоленому народові, маючи «криваву в серці рану». І рана ця не загоювалася, бо Іван Франко весь час думав про болі й страждання, майбутнє українців.
Поет висловлює свої роздуми над історичною долею українського народу в поемі «Мойсей», що є вершиною його поезії.
У передмові до твору Франко зазначав: «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, непризнанного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні».
Над поемою «Мойсей» митець працював більше двадцяти років. Мудра й прекрасна вона, як і сама біблійна історія про Мойсея.
Покликаний Богом врятувати свій народ, Мойсей підняв людей та повів їх через пустелю, через голод, муку, безхліб’я й безводдя до країни волі – землі обіцяної. Сорок років водив він свій народ пустелею, аж ось з’явилася земля. Уже рукою можна сягнути до землі обіцяної, але не стало в Мойсея сили. Помер він на порозі прекрасної землі, але виконав те, що мусив: привів людей до землі, добра й волі.
Чи не таку мету ставив Іван Франко, який свідомо взяв на себе місію громадського поета? Чи не того прагнув український народ: знайти шлях до щастя й волі?
Як і всі твори Франка, поема спроектована в сучасну авторові українську дійсність. У цьому яскраво переконує знаменитий пролог до твору. Як у вирі, клекотять у «Пролозі» супротивні почуття. Тут і картання народу за його пасивність і покірність.
Отже, поставлені найболючіші проблеми: бути чи не бути, залишитися гноєм під ногами завойовників чи здобути незалежну державу, звільнитись від рабства. Є в «Пролозі» осуд, обвинувачення і суд ворогів, що «зрадою й розбоєм» скували український народ і заприсягли на вірність.
Багато питань ставить автор славнозвісної поеми, але всі вони – риторичні. Бо відповідь відома й поету, й народу українському, який ніколи не змириться з таким становищем. Не задарма «стільки сердець» горіло найсвятішою любов’ю до України.
Якщо перша частина «Прологу» зболена, то друга має бадьору, впевнену інтонацію. Уже немає й сумніву, що рабство дочасне, що час визволення й суверенності України неминучий.
Уся його творчість є такою піснею, а поема «Мойсей» спробою поетовою підбити підсумки своєї творчості , сказати своє останнє слово. Івана Франка долають сумніви, чи правильно пройшов свій шлях до щасливого життя.
«Все, що мав у житті, він віддав для однієї ідеї, і горів, і яснів, і страждав, і трудився для неї», – писав про геніального поета України Симона Петлюра.
У поемі «Мойсей» Франко висловив найзаповітніші мрії і сподівання свого народу. І ці сподівання справдилися. Як і пророк Мойсей, не встиг Великий Каменяр ввійти до омріяної країни, але проклав туди шлях.
«Сорок літ я трудився, навчав»… – каже у Франковій поемі пророк і вождь, «Підеш ти у мандрівку століть з мого духа печаттю…».
А хіба не мав права так сказати про себе Франко, котрий із сорока років не змарнував жодного дня? Митець про все подумав і про все сказав. Умів знайти для всього людства нове слово. Тож візьмемо на далеку мандрівку життя вічне Франкове слово.
«Як син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов’язку віддати працю свого життя тому простому народові», – писав поет. Усе своє життя Каменяр віддав служінню поневоленому народові, маючи «криваву в серці рану». І рана ця не загоювалася, бо Іван Франко весь час думав про болі й страждання, майбутнє українців.
Поет висловлює свої роздуми над історичною долею українського народу в поемі «Мойсей», що є вершиною його поезії.
У передмові до твору Франко зазначав: «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, непризнанного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні».
Над поемою «Мойсей» митець працював більше двадцяти років. Мудра й прекрасна вона, як і сама біблійна історія про Мойсея.
Покликаний Богом врятувати свій народ, Мойсей підняв людей та повів їх через пустелю, через голод, муку, безхліб’я й безводдя до країни волі – землі обіцяної. Сорок років водив він свій народ пустелею, аж ось з’явилася земля. Уже рукою можна сягнути до землі обіцяної, але не стало в Мойсея сили. Помер він на порозі прекрасної землі, але виконав те, що мусив: привів людей до землі, добра й волі.
Чи не таку мету ставив Іван Франко, який свідомо взяв на себе місію громадського поета? Чи не того прагнув український народ: знайти шлях до щастя й волі?
Як і всі твори Франка, поема спроектована в сучасну авторові українську дійсність. У цьому яскраво переконує знаменитий пролог до твору. Як у вирі, клекотять у «Пролозі» супротивні почуття. Тут і картання народу за його пасивність і покірність.
Отже, поставлені найболючіші проблеми: бути чи не бути, залишитися гноєм під ногами завойовників чи здобути незалежну державу, звільнитись від рабства. Є в «Пролозі» осуд, обвинувачення і суд ворогів, що «зрадою й розбоєм» скували український народ і заприсягли на вірність.
Багато питань ставить автор славнозвісної поеми, але всі вони – риторичні. Бо відповідь відома й поету, й народу українському, який ніколи не змириться з таким становищем. Не задарма «стільки сердець» горіло найсвятішою любов’ю до України.
Якщо перша частина «Прологу» зболена, то друга має бадьору, впевнену інтонацію. Уже немає й сумніву, що рабство дочасне, що час визволення й суверенності України неминучий.
Уся його творчість є такою піснею, а поема «Мойсей» спробою поетовою підбити підсумки своєї творчості , сказати своє останнє слово. Івана Франка долають сумніви, чи правильно пройшов свій шлях до щасливого життя.
«Все, що мав у житті, він віддав для однієї ідеї, і горів, і яснів, і страждав, і трудився для неї», – писав про геніального поета України Симона Петлюра.
У поемі «Мойсей» Франко висловив найзаповітніші мрії і сподівання свого народу. І ці сподівання справдилися. Як і пророк Мойсей, не встиг Великий Каменяр ввійти до омріяної країни, але проклав туди шлях.
«Сорок літ я трудився, навчав»… – каже у Франковій поемі пророк і вождь, «Підеш ти у мандрівку століть з мого духа печаттю…».
А хіба не мав права так сказати про себе Франко, котрий із сорока років не змарнував жодного дня? Митець про все подумав і про все сказав. Умів знайти для всього людства нове слово. Тож візьмемо на далеку мандрівку життя вічне Франкове слово.
