Образ Жульєна Сореля

Жюльєн Сорель – головний герой роману Стендаля “Червоне і чорне”. Образ Жульєна Сореля – складний і неординарний, це цілеспрямована людина, яка хоче досягти мети будь-якими засобами. Характеристика Жульєна Сореля подана в цій статті.

Трагедія Жульєна Сореля полягає, перш за все, в неможливості реалізувати свої ідеали у оточуючій дійсності. Жюльєн не відчуває себе своїм ні серед аристократів, ні серед буржуа, ні серед духовного стану, ні, тим більше, серед селян.

Образ Жульєна Сореля у романі “Червоне і чорне”

Жюльєн Сорель – представник покоління початку 20-х років XIX століття. Йому притаманні риси романтичного героя: незалежність, почуття власного достоїнства, бажання змінити долю, бажання боротися і добиватися мети. Він яскрава особистість, в ньому все вище норми: сила розуму, волі, мрійливості, цілеспрямованості.
Наш герой – син теслі. Він живе в маленькому провінційному містечку Верьере з братами і батьком і мріє вирватися звідси у великий світ. В Верьере його ніхто не розуміє.

«Усі домашні зневажали його, і він ненавидів своїх братів і батька …»

Юнак з раннього дитинства марив військовою службою, його кумиром був Наполеон. Після довгих роздумів він вирішує: єдина можливість чого-небудь досягти в житті і вирватися з Верьера – стати священиком.

«Пробити дорогу для Жюльєна насамперед означало вирватися з Вер’єра; батьківщину свою він ненавидів. Все, що він бачив тут, будоражило його уяву ».

І ось перша перемога, перший «вихід у світ». Жюльєна запрошує до себе в будинок вихователем дітей мер Верьера пан де Реналь. Уже через місяць діти обожнювали молодого вихователя, батько сімейства перейнявся до нього повагою, а пані де Реналь відчувала до нього щось більше, ніж просто повагу. Однак Жюльєн почував себе тут чужим:

«він відчував лише ненависть і відразу до цього вищого світу, куди він був допущений тільки до краєчку стола …»

Життя в будинку пана де Реналя було наповнене лицемірством, прагненням до наживи, боротьбою за владу, інтригами і плітками. «Совість Жюльєна стала нашіптувати йому:

« Ось воно – це брудне багатство, якого і ти можеш досягти й насолоджуватися ним, але тільки в цій компанії. О Наполеон! Який прекрасний було твій час! .. »

Жюльєн почував себе самотнім у цьому світі. Завдяки заступництву кюре Шелана Сорель потрапляє в Безансонскій духовну семінарію.

«Якщо Жюльєн тільки очерет коливний, нехай загине, а якщо це людина мужня, нехай пробивається сам», – сказав про нього абат Пірар.

І Жюльєн став пробиватися. Навчався він старанно, але від семінаристів тримався осторонь. Дуже скоро побачив, що «знання тут і в гріш не ставлять», бо «успіх в науках здається підозрілим». Жюльєн зрозумів, що заохочується: лицемірство, «аскетичне благочестя». Як не намагався юнак прикидатися дурником і нікчемою, він не міг сподобатися ні семінаристам, Ні начальству семінарії – надто вже відрізнявся він від інших.

І нарешті – перше підвищення: його призначили репетитором по Новому і Старому Завіті. Жюльєн почував підтримку абата Пірара і був вдячний йому за це. І раптом – несподівана зустріч з єпископом, яка вирішила його долю. Жюльєн переїжджає в Париж, в будинок маркіза де Ла-Моля і стає його особистим секретарем. Ще одна перемога. Починається життя в особняку маркіза. Що ж він бачить?

«У цьому особняку не допускалися ніякі похвальні відгуки про Беранже, про опозиційні газети, про Вольтера, про Руссо, ні про що б то не було, що хоч трохи віддавало вільнодумством і політикою. Найменша жива думка здавалася грубістю ».

Перед ним відкривався новий світ. Але цей новий світ був таким же, як і світло в Верьере і Безансоні. Все було засноване на лицемірстві і наживі. Жюльєн приймає всі правила гри і намагається зробити кар’єру. Його очікувала блискуча перемога. Але роман з дочкою маркіза Матільдою розладнав всі плани Жюльєна. Матильду, цю пересичену світську красуню, привабили в Жюльєні його розум, неординарність і безмежне честолюбство. Але любов ця була зовсім не схожа на яскраве і світле почуття, яке пов’язувало Жюльєна з пані де Реналь. Любов Матильди і Жульєна скоріше нагадувала дуель двох честолюбців. Але вона цілком могла б закінчитися шлюбом, якби не лист пані де Реналь, написаний під впливом братів-єзуїтів.

«Скільки чудових планів – і ось в одну мить … все це розсипається на порох», – думає Сорель.

Лист пані де Реналь зруйнував всі плани Жюльєна і ставив крапку в його кар’єрі. Прагнучи помститися, він здійснює безрозсудний вчинок – в вер’єрського церкви стріляє в пані де Реналь.

Отже, все, чого так довго і цілеспрямовано домагався Жюльєн, доводив, що він Особистість, було зруйновано. Після цього будуть в’язниця, суд, вирок. Довго розмірковуючи перед судом, Жюльєн розуміє, що йому немає в чому каятися: саме те суспільство, куди він так прагнув потрапити, побажало зломити його, в його особі воно вирішило покарати тих молодих людей низького стану, які насмілилися проникнути в «хороше суспільство». Жюльєн знаходить в собі мужність гідно зустріти смерть. Так гине розумна і непересічна людина, що зважилася зробити кар’єру, не гребуючи ніякими засобами.