«Злочин і кара» аналіз

«Злочин і кара» аналіз – жанр, тема, ідея, проблематика, головні герої, сюжет.

«Злочин і кара» Достоєвський аналіз

Жанр: філософський і психологічний роман
Автор: Достоєвський, Федір Михайлович
Дата написання: 1865-1866
Дата першої публікації: 1866

Тема «Злочин і кара» – показ нелюдських умов існування бідняків, їх безнадійності й озлобленості.

Ідея «Злочину і кари» полягає в тому, що письменник засуджує сучасне йому суспільство, яке допускає, щоб її громадяни жили в безпросвітній нужді.

«Злочин і кара» проблеми роману;

• Проблеми суспільства.
• Проблема моральності.
• Проблема добра і зла в романі
• проблема гуманізму

Головні герої «Злочин і кара»

Родіон Романович Раскольников, жебракуючий колишній студент, головний герой оповідання.
Пульхерія Олександрівна, мати Родіона Романовича Раскольникова
Авдотья Романівна Раскольникова, сестра Родіона Романовича Раскольникова.
Лужин, адвокат, заповзятливий і егоїстичний ділок.
Дмитро Прокопович Разуміхін, колишній студент, друг Раскольникова.
Мармеладов, колишній титулярний радник, п’яниця, алкоголік.
Катерина Іванівна, дружина Семена Захаровича Мармеладова, штаб-офіцерська дочка.
Соня Мармеладова, дочка Семена Захаровича Мармеладова від першого шлюбу.
Свидригайлов, дворянин, колишній офіцер, поміщик.
Марфа Петрівна Свидригайлова, його покійна дружина
Порфирій Петрович, пристав слідчих справ.
Амалія Людвігівна (Іванівна) Ліппевехзель., Здавала квартиру Лебезятникову, Лужину, Мармеладовим.
Альона Іванівна, секретарка, лихварка, убита Раськольниковим

Сюжет «Злочин і кара»

Сюжет розгортається навколо головного героя, Родіона Раскольникова, в голові якого дозріває теорія злочину. Раскольников сам дуже бідний, він не може сплатити не тільки навчання в університеті, але й власне проживання. Мати і сестра його теж бідні; незабаром він дізнається, що його сестра (Дуня Раскольникова) готова вийти заміж за людину, яку не любить, заради грошей, щоб допомогти своїй родині. Це було останньою краплею, і Раскольников здійснює навмисне вбивство старої лихварки і вимушене вбивство її сестри, свідка. Але Раскольников не може скористатися краденим, він ховає його. З цього часу починається жахливе життя злочинця. Тонкий психологізм, осмислення вчинку барвисто передані Достоєвським. В дію роману залучаються все нові і нові обличчя. Доля зіштовхує його з самотньою, заляканої, бідною дівчиною, в якій він знаходить споріднену душу і підтримку – Сонею Мармеладової, яка стала на шлях проституції, щоб забезпечити свою сім’ю. Раскольников знаходить також опору в університетському другові Разумихині, закоханого в його сестру Авдотью Романівну Раскольникову. Наприкінці Родіон, понівечений сумнівами, приходить до слідчого і зізнається у вбивстві. Раскольников так і не визнає за собою злочину; шкодує він лише про те, що так «безглуздо і глухо пропав», піддавшись власній слабкості.

Цікаво відзначити, як Достоєвський Федір Михайлович протиставив Родіону Раскольнікову іншого «вбивцю» – дворянина Свидригайлова. Дві людини-співрозмовника, два протилежних погляди на життя. Отруйник своєї дружини в кінці роману застрелився. А головний герой Раскольников, відбуваючи восьмирічний термін на каторзі, отримав взаємну любов Соні Мармеладової, яка, як дружини декабристів, послідувала услід за своїм коханим.