«Все счастливые семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему» (Л. Н. Толстой)
Трагічна жіноча доля – це не новий мотив у літературі будь-якого народу. Щодо російської літератури, то до Анни Кареніної читачі співчували і героїні І. Тургенєва Олені Інсаровій, і пушкінській Тетяні, і героїням творів О. Некрасова, О. Островського та багатьох інших письменників. Усіх їх з Анною ріднить природність вчинків та почуттів, душевна щирість, чистота думок, а головне – глибока трагічність їх долі. Але Л. Толстому вдалось розкрити трагедію життя своєї героїні найбільш глибоко, повно і психологічно тонко.
На мій погляд, трагедія у житті Анни почалася не тоді, коли вона, вже одружена жінка, зважилася кинути виклик суспільству і піти до свого коханого. Ця трагедія почалася задовго того, у той час, коли її, зовсім ще дівчинку, на догоді родині віддали заміж за набагато старшого процвітаючого царського чиновника. Вона досить довго чесно намагалася покохати свого чоловіка. А згодом, коли зрозуміла марність своїх спроб, виправдовувала своє життя з ним своєю любов’ю до рідного сина. Її чоловік, справжнє обличчя якого знала лише Анна, на кожному кроці ображав свою жінку, але завжди залишався задоволеним собою. Про своє одруження Анна Кареніна каже досить зрозуміло: «Він вісім років душив моє життя, душив усе, що було в мені живого». Чи це не трагедія життя жінки?
Зустрівши на своєму життєвому шляху Вронського, Анна, світла людина з живою душею, уперше відчула, що ж таке справжнє кохання. А зрозумівши це, вона усіма силами намагалася вирватися с того кола, в якому вона опинилася, коли була віддана своїми батьками заміж. Але в той час закони були набагато суворішими і справжня любов до іншої людини не могла бути приводом до розлучення з пристойним для інших чоловіком. Крім того, якби розлучення все ж відбулося, Анна б назавжди втратила свого сина. Залишаючи свою родину, Анна вірніше за все розуміла, що найдорожче, що було в її житті – Серьожу – в неї віднімає не чоловік, а безмежна любов до Вронського.
Почавши нове життя, незважаючи на засудження оточуючого суспільства, Анна не бажає ховати свої відносини. Така поведінка усіх шокує і досить швидко навколо Анни зростає стіна відчуження. Її засуджують усі, навіть ті, хто у своєму житті грішив у стократ більше. Анна Кареніна могла примиритися і з скромним життям, і навіть з втратою сина, але вона ніколи б не змирилася з цим відчуженням. Та яким би лицемірним не було тогочасне суспільство, яким лицемірним не є світ сьогодні, я вважаю, що засуджувати Анну за її любов, за її вчинки ніхто не мав і не має права, у всякому разі більшість людей мають не менш гріхів, ніж Кареніна з Вронським. Героїня Л. Толстого добре розуміє, що вона живе у суспільстві, яким би воно не було. І тому, якщо й не хочеш підкорятися його законами, то рахуватися з ними треба обов’язково.
Мудрий психолог Л. Толстой ярко зображує усі душевні муки своєї героїні, її психологічний стан, коли у Анни не стало ні близьких, ні друзів, ні улюбленої справи, нічого, крім кохання. Але саме ця безмірна любов до Вронського, поза межами якої нічого не існувало, і стала головною трагедією життя цієї сміливої не по часу жінки.
Трагічна жіноча доля – це не новий мотив у літературі будь-якого народу. Щодо російської літератури, то до Анни Кареніної читачі співчували і героїні І. Тургенєва Олені Інсаровій, і пушкінській Тетяні, і героїням творів О. Некрасова, О. Островського та багатьох інших письменників. Усіх їх з Анною ріднить природність вчинків та почуттів, душевна щирість, чистота думок, а головне – глибока трагічність їх долі. Але Л. Толстому вдалось розкрити трагедію життя своєї героїні найбільш глибоко, повно і психологічно тонко.
На мій погляд, трагедія у житті Анни почалася не тоді, коли вона, вже одружена жінка, зважилася кинути виклик суспільству і піти до свого коханого. Ця трагедія почалася задовго того, у той час, коли її, зовсім ще дівчинку, на догоді родині віддали заміж за набагато старшого процвітаючого царського чиновника. Вона досить довго чесно намагалася покохати свого чоловіка. А згодом, коли зрозуміла марність своїх спроб, виправдовувала своє життя з ним своєю любов’ю до рідного сина. Її чоловік, справжнє обличчя якого знала лише Анна, на кожному кроці ображав свою жінку, але завжди залишався задоволеним собою. Про своє одруження Анна Кареніна каже досить зрозуміло: «Він вісім років душив моє життя, душив усе, що було в мені живого». Чи це не трагедія життя жінки?
Зустрівши на своєму життєвому шляху Вронського, Анна, світла людина з живою душею, уперше відчула, що ж таке справжнє кохання. А зрозумівши це, вона усіма силами намагалася вирватися с того кола, в якому вона опинилася, коли була віддана своїми батьками заміж. Але в той час закони були набагато суворішими і справжня любов до іншої людини не могла бути приводом до розлучення з пристойним для інших чоловіком. Крім того, якби розлучення все ж відбулося, Анна б назавжди втратила свого сина. Залишаючи свою родину, Анна вірніше за все розуміла, що найдорожче, що було в її житті – Серьожу – в неї віднімає не чоловік, а безмежна любов до Вронського.
Почавши нове життя, незважаючи на засудження оточуючого суспільства, Анна не бажає ховати свої відносини. Така поведінка усіх шокує і досить швидко навколо Анни зростає стіна відчуження. Її засуджують усі, навіть ті, хто у своєму житті грішив у стократ більше. Анна Кареніна могла примиритися і з скромним життям, і навіть з втратою сина, але вона ніколи б не змирилася з цим відчуженням. Та яким би лицемірним не було тогочасне суспільство, яким лицемірним не є світ сьогодні, я вважаю, що засуджувати Анну за її любов, за її вчинки ніхто не мав і не має права, у всякому разі більшість людей мають не менш гріхів, ніж Кареніна з Вронським. Героїня Л. Толстого добре розуміє, що вона живе у суспільстві, яким би воно не було. І тому, якщо й не хочеш підкорятися його законами, то рахуватися з ними треба обов’язково.
Мудрий психолог Л. Толстой ярко зображує усі душевні муки своєї героїні, її психологічний стан, коли у Анни не стало ні близьких, ні друзів, ні улюбленої справи, нічого, крім кохання. Але саме ця безмірна любов до Вронського, поза межами якої нічого не існувало, і стала головною трагедією життя цієї сміливої не по часу жінки.
