Християнські мотиви у романі Ф. Достоєвського «Злочин і кара»
Людина в романах Достоєвського відчуває свою єдність з цілим світом, відчуває свою відповідальність перед світом. Звідси глобальність гостро поставлених письменником проблем, їх загальнолюдський характер. Звідси і звернення письменника до вічних, біблійних, тем та ідей. У своєму житті Ф.М. Достоєвський часто звертався до Євангелія. Він знаходив в ньому відповіді на життєво важливі, хвилюючі питання, запозичив з євангельських притч окремі образи, символи, мотиви, творчо переробляючи їх у своїх творах. Біблійні мотиви виразно простежуються і в романі Достоєвського «Злочин і кара».
Так, образ головного героя Раскольникова воскрешає мотив Каїна, першого вбивці на землі. Коли Каїн скоїв вбивство, він став вічним волоцюгою і вигнанцем у рідній землі. Те ж саме відбувається і з Раскольниковим у Достоєвського: скоївши вбивство, герой відчуває відчуження від навколишнього світу. Раскольникову немає про що говорити з людьми, «вже більше ні про що, ніколи і ні з ким, не можна йому тепер говорити», він «ніби ножицями відрізав себе від усіх » , рідні наче бояться його . Зізнавшись у злочині , він потрапляє на каторгу , але і там на нього дивляться недовірливо і неприязно , його не люблять і уникають , одного разу навіть хотіли вбити його як безбожника . Однак Достоєвський залишає герою можливість морального відродження , а отже , можливість подолання тієї страшної , непрохідною прірви , що лежить між ним і навколишнім світом.
Інший біблійний мотив у романі – це мотив Єгипту. У мріях Раскольникову представляється Єгипет, золотий пісок, караван, верблюди. Зустрівши міщанина, який назвав його вбивцею, герой знову згадує про Єгипет. «Стотисячну рисочку переглянеш, – от і доказ в піраміду єгипетську!», – злякано думає Родіон. Розмірковуючи про два типи людей, він зауважує, що Наполеон забуває армію в Єгипті, Єгипет для цього полководця стає початком його кар’єри. Про Єгипті в романі згадує і Свидригайлов, помітивши, що у Авдотї Романівни натура великомучениці, готової жити в Єгипетській пустелі.
Мотив цей має в романі кілька значень. Насамперед, Єгипет нагадує нам про його правителя, фараона, який був скинутий Господом за гординю і твердосердя. Усвідомлюючи силу свою, фараон і єгиптяни сильно гнобили народ ізраїльський, що прийшов до Єгипту, не бажаючи рахуватися з їх вірою. Десять страт єгипетських, послані Богом на країну, не змогли зупинити жорстокість і гординю фараона. І тоді Господь поламав «гордість Єгипту» мечем царя вавилонського, винищивши єгипетських фараонів, і народ, і худобу; перетворивши землю Єгипетську на мляву пустелю.
Біблійний переказ тут нагадує про Суд Божий, про покарання за свавілля і жорстокість. Єгипет, що з’явився у сні Раскольникову, стає пересторогою для героя. Письменник неначе весь час нагадує герою, чим закінчується сила володарів, сильних світу цього. Застереженням стає і згадка Свидригайлова про Єгипетську пустелю, де довгі роки перебувала великомучениця Марія Єгипетська, колишня велика грішниця. Тут виникає тема каяття і смиренності, але одночасно – і жалю про минуле. Разом з тим Єгипет нагадує нам і про інші події – він стає місцем, де Божа Матір з немовлям Ісусом ховається від переслідування царя Ірода. І в цьому аспекті Єгипет стає для Раскольникова спробою пробудження в душі його людяності, смирення, великодушності. Таким чином, мотив Єгипту в романі ще й підкреслює подвійність натури героя – його непомірну гординю і навряд чи меншу природну великодушність.
З образом Раскольникова в романі пов’язаний євангельський мотив смерті і воскресіння. Після скоєння ним злочину Соня читає Родіону євангельську притчу про померлого і знову воскреслого Лазаря. Про свою віру у воскресіння Лазаря герой говорить Порфирію Петровичу. Цей же мотив смерті і воскресіння реалізується і в самому сюжеті роману. Після скоєння вбивства Раскольников стає духовним мерцем, життя ніби йде з нього. Квартира Родіона схожа на труну. Обличчя його – мертво-бліде, як у мерця. Він не може спілкуватися з людьми: оточуючі, з їх турботою, суєтою викликають в ньому злість і роздратування. Померлий Лазар лежить в печері, вхід до якої завалений каменем – Раскольников же ховає під каменем награбоване в квартирі Олени Іванівни. У воскресінні Лазаря приймають живу участь його сестри – Марфа і Марія. Саме вони приводять до печери Лазаря Христа. У Достоєвського Соня поволі підводить Раскольникова до Христа. Раскольников повертається до нормального життя, відкривши в собі любов до Соні. Це і є у Достоєвського воскресіння героя. У романі ми не бачимо каяття Раскольникова, однак у фіналі він потенційно готовий до цього.
Інші біблійні мотиви в романі пов’язані з образом Соні Мармеладової. З цією героїнею в «Злочині і покаранні» пов’язаний біблійний мотив перелюбу, мотив страждання за людей і всепрощення, мотив Іуди. Як Ісус Христос прийняв страждання за людей, точно так само і Соня приймає страждання за своїх близьких. Причому вона усвідомлює всю гидотну, гріховну сутність свого заняття і важко переживає власне становище . «Адже справедливіше, – вигукує Раскольников, – тисячу разів справедливіше і розумніше було б прямо головою у воду і разом покінчити!»
Таким чином, у романі «Злочин і кара» ми зустрічаємо синтез самих різних біблійних мотивів. Це звернення письменника до вічних тем закономірне. Адже герой Достоєвського постійно звернений до всього неосяжного життя людства в його минулому, сьогоденні і майбутньому, він постійно і безпосередньо співвідносить себе з ним, весь час міряє себе ним.
Так, образ головного героя Раскольникова воскрешає мотив Каїна, першого вбивці на землі. Коли Каїн скоїв вбивство, він став вічним волоцюгою і вигнанцем у рідній землі. Те ж саме відбувається і з Раскольниковим у Достоєвського: скоївши вбивство, герой відчуває відчуження від навколишнього світу. Раскольникову немає про що говорити з людьми, «вже більше ні про що, ніколи і ні з ким, не можна йому тепер говорити», він «ніби ножицями відрізав себе від усіх » , рідні наче бояться його . Зізнавшись у злочині , він потрапляє на каторгу , але і там на нього дивляться недовірливо і неприязно , його не люблять і уникають , одного разу навіть хотіли вбити його як безбожника . Однак Достоєвський залишає герою можливість морального відродження , а отже , можливість подолання тієї страшної , непрохідною прірви , що лежить між ним і навколишнім світом.
Інший біблійний мотив у романі – це мотив Єгипту. У мріях Раскольникову представляється Єгипет, золотий пісок, караван, верблюди. Зустрівши міщанина, який назвав його вбивцею, герой знову згадує про Єгипет. «Стотисячну рисочку переглянеш, – от і доказ в піраміду єгипетську!», – злякано думає Родіон. Розмірковуючи про два типи людей, він зауважує, що Наполеон забуває армію в Єгипті, Єгипет для цього полководця стає початком його кар’єри. Про Єгипті в романі згадує і Свидригайлов, помітивши, що у Авдотї Романівни натура великомучениці, готової жити в Єгипетській пустелі.
Мотив цей має в романі кілька значень. Насамперед, Єгипет нагадує нам про його правителя, фараона, який був скинутий Господом за гординю і твердосердя. Усвідомлюючи силу свою, фараон і єгиптяни сильно гнобили народ ізраїльський, що прийшов до Єгипту, не бажаючи рахуватися з їх вірою. Десять страт єгипетських, послані Богом на країну, не змогли зупинити жорстокість і гординю фараона. І тоді Господь поламав «гордість Єгипту» мечем царя вавилонського, винищивши єгипетських фараонів, і народ, і худобу; перетворивши землю Єгипетську на мляву пустелю.
Біблійний переказ тут нагадує про Суд Божий, про покарання за свавілля і жорстокість. Єгипет, що з’явився у сні Раскольникову, стає пересторогою для героя. Письменник неначе весь час нагадує герою, чим закінчується сила володарів, сильних світу цього. Застереженням стає і згадка Свидригайлова про Єгипетську пустелю, де довгі роки перебувала великомучениця Марія Єгипетська, колишня велика грішниця. Тут виникає тема каяття і смиренності, але одночасно – і жалю про минуле. Разом з тим Єгипет нагадує нам і про інші події – він стає місцем, де Божа Матір з немовлям Ісусом ховається від переслідування царя Ірода. І в цьому аспекті Єгипет стає для Раскольникова спробою пробудження в душі його людяності, смирення, великодушності. Таким чином, мотив Єгипту в романі ще й підкреслює подвійність натури героя – його непомірну гординю і навряд чи меншу природну великодушність.
З образом Раскольникова в романі пов’язаний євангельський мотив смерті і воскресіння. Після скоєння ним злочину Соня читає Родіону євангельську притчу про померлого і знову воскреслого Лазаря. Про свою віру у воскресіння Лазаря герой говорить Порфирію Петровичу. Цей же мотив смерті і воскресіння реалізується і в самому сюжеті роману. Після скоєння вбивства Раскольников стає духовним мерцем, життя ніби йде з нього. Квартира Родіона схожа на труну. Обличчя його – мертво-бліде, як у мерця. Він не може спілкуватися з людьми: оточуючі, з їх турботою, суєтою викликають в ньому злість і роздратування. Померлий Лазар лежить в печері, вхід до якої завалений каменем – Раскольников же ховає під каменем награбоване в квартирі Олени Іванівни. У воскресінні Лазаря приймають живу участь його сестри – Марфа і Марія. Саме вони приводять до печери Лазаря Христа. У Достоєвського Соня поволі підводить Раскольникова до Христа. Раскольников повертається до нормального життя, відкривши в собі любов до Соні. Це і є у Достоєвського воскресіння героя. У романі ми не бачимо каяття Раскольникова, однак у фіналі він потенційно готовий до цього.
Інші біблійні мотиви в романі пов’язані з образом Соні Мармеладової. З цією героїнею в «Злочині і покаранні» пов’язаний біблійний мотив перелюбу, мотив страждання за людей і всепрощення, мотив Іуди. Як Ісус Христос прийняв страждання за людей, точно так само і Соня приймає страждання за своїх близьких. Причому вона усвідомлює всю гидотну, гріховну сутність свого заняття і важко переживає власне становище . «Адже справедливіше, – вигукує Раскольников, – тисячу разів справедливіше і розумніше було б прямо головою у воду і разом покінчити!»
Таким чином, у романі «Злочин і кара» ми зустрічаємо синтез самих різних біблійних мотивів. Це звернення письменника до вічних тем закономірне. Адже герой Достоєвського постійно звернений до всього неосяжного життя людства в його минулому, сьогоденні і майбутньому, він постійно і безпосередньо співвідносить себе з ним, весь час міряє себе ним.
