Романтизм, поетичний стиль і світосприйняття Гейне
Генріх Гейне – одна з найбільших фігур в історії німецької літератури XIX століття. Багато його віршів стали народними піснями. Близько чотирьох тисяч музичних творів створено на тексти його віршів. Серед композиторів, які перекладали їх на музику Шуберт, Шуман, Мендельсон, Брамс, Чайковський. Слава поета переступила межі його батьківщини, його ім’я придбало міжнародну популярність.
Гейне був не тільки поетом, але також і блискучим публіцистом і видатним мислителем. Разом з тим протягом майже півтора сторіччя навколо особистості письменника і його літературної спадщини ведеться незатухаюча боротьба. Ще в 1835 році Союзний Сейм заборонив публікацію його творів в Німеччині, і хоча ця заборона не завжди дотримувалася, нападки на Гейне були безперервними. А в XX столітті фашисти кидали в багаття його книги.
Невідступна пристрасність суперечливих оцінок свідчить і про складність творчого обличчя Генріха Гейне, і про актуальність його спадщини. «Гейне – це пророчо створений минулим зразок сучасної людини», – писав Генріх Манн.
Творчість Гейне міцно пов’язана із романтизмом. Але себе самого поет називав «романтиком-розстригою». Через усю його творчість проходить романтичне неприйняття вульгарності, туга за гармонійним ідеалом, ідея високого призначення мистецтва. Але разом з тим Генріху Гейне відомо було гостре відчуття сучасності, він був учасником його битв.
У своїх їдких і дотепних творах він звертався до реальних проблем суспільно-політичного життя епохи і тим самим закладав основи нової естетики, пов’язаної з реалістичним і водночас критичним осмисленням соціального життя в мистецтві.
Критичне ставлення до сучасності призвело Гейне до соціалістичних ідей. У 30-і роки він поділяв погляди утопічних соціалістів, а в епоху революційного підйому 40-х років відкрито закликав до революції. І хоча погляди письменника були суперечливі, він один з перших розкрив революційний сенс класичної німецької філософії і вгадав неминучість перемоги комунізму.
«Книгу пісень», яка вийшла у 1827 році, знаменувала собою перший етап у творчості Гейне. У віршах «Книги пісень» поет виступає продовжувачем романтичної традиції в німецькій ліриці. Особливо виразно ця традиція чутна в першому циклі «Юнацькі страждання». Молодий поет використовує мотиви народних пісень, форми балади, іспанського романсу. Головною темою «Книги пісень» є любов. У «Юнацьких стражданнях» – це любов нерозділена, що не приносить радості. Серце поета виходить в тузі. Любов носить фатальний характер, межує зі смертю. Несамовита зосередженість на одному почутті змішує межі яви і сну. Один з розділів збірника носить назву «Сновидіння». У сні поетові бачаться могили, мерці, що встають з домовин, і сам він мріє лише про смерть, в якій сподівається знайти спокій.
У це традиційно-романтичне світовідчуття юного поета вриваються, однак, нові ноти. Фатальна нероздільність любові отримує соціальне пояснення. Розлад з миром виявляється не тільки одвічною властивістю високої романтичної душі, він корениться в основах суспільного устрою. Муза поета – романтика, що переймається соціально-критичним пафосом.
Гейне був не тільки поетом, але також і блискучим публіцистом і видатним мислителем. Разом з тим протягом майже півтора сторіччя навколо особистості письменника і його літературної спадщини ведеться незатухаюча боротьба. Ще в 1835 році Союзний Сейм заборонив публікацію його творів в Німеччині, і хоча ця заборона не завжди дотримувалася, нападки на Гейне були безперервними. А в XX столітті фашисти кидали в багаття його книги.
Невідступна пристрасність суперечливих оцінок свідчить і про складність творчого обличчя Генріха Гейне, і про актуальність його спадщини. «Гейне – це пророчо створений минулим зразок сучасної людини», – писав Генріх Манн.
Творчість Гейне міцно пов’язана із романтизмом. Але себе самого поет називав «романтиком-розстригою». Через усю його творчість проходить романтичне неприйняття вульгарності, туга за гармонійним ідеалом, ідея високого призначення мистецтва. Але разом з тим Генріху Гейне відомо було гостре відчуття сучасності, він був учасником його битв.
У своїх їдких і дотепних творах він звертався до реальних проблем суспільно-політичного життя епохи і тим самим закладав основи нової естетики, пов’язаної з реалістичним і водночас критичним осмисленням соціального життя в мистецтві.
Критичне ставлення до сучасності призвело Гейне до соціалістичних ідей. У 30-і роки він поділяв погляди утопічних соціалістів, а в епоху революційного підйому 40-х років відкрито закликав до революції. І хоча погляди письменника були суперечливі, він один з перших розкрив революційний сенс класичної німецької філософії і вгадав неминучість перемоги комунізму.
«Книгу пісень», яка вийшла у 1827 році, знаменувала собою перший етап у творчості Гейне. У віршах «Книги пісень» поет виступає продовжувачем романтичної традиції в німецькій ліриці. Особливо виразно ця традиція чутна в першому циклі «Юнацькі страждання». Молодий поет використовує мотиви народних пісень, форми балади, іспанського романсу. Головною темою «Книги пісень» є любов. У «Юнацьких стражданнях» – це любов нерозділена, що не приносить радості. Серце поета виходить в тузі. Любов носить фатальний характер, межує зі смертю. Несамовита зосередженість на одному почутті змішує межі яви і сну. Один з розділів збірника носить назву «Сновидіння». У сні поетові бачаться могили, мерці, що встають з домовин, і сам він мріє лише про смерть, в якій сподівається знайти спокій.
У це традиційно-романтичне світовідчуття юного поета вриваються, однак, нові ноти. Фатальна нероздільність любові отримує соціальне пояснення. Розлад з миром виявляється не тільки одвічною властивістю високої романтичної душі, він корениться в основах суспільного устрою. Муза поета – романтика, що переймається соціально-критичним пафосом.
