Проблема щастя в п’єсі И. П. Котляревского «Наталка Полтавка»
Назва п’єси Івана Котляревского «Наталка Полтавка» стала крилатим вираженням. Так образно досить часто називають гарних дівчин і сьогодні. У чому ж полягає магічний секрет героїні п’єси? Дуже мало було щасливих людей на землі за всіх часів, а Наталка все-таки таки знайшла своє щастя, хоча їй, звичайно, довелося боротися за нього. И. П. Котляревский уперше в українській літературі вивів на сцену нову героїню, що завдяки силі свого характеру здатна ступити на шлях опору «нелюдським обставинам».
У самих складних ситуаціях Наталка, виявляючи розум і винахідливість, зберігає почуття людського достоїнства, прагне затвердити особисту незалежність і зберегти глибоке почуття до Петра як найбільшу морально-етичну цінність. Вона розуміє, що шлюб, узятий з матеріального розрахунку, не може зробити її щасливої. Соціальна нерівність між нею й чоловіком наштовхують її на думку: «У пана така жінка буде гірше прислуги й… Буде крипачкой». І Наталка використає найменшу можливість для збереження волі життєвого вибору й твердження свого права на особисте щастя
И. П. Котляровский затверджує, що щастя в людей повинне бути і є різне, залежно від самої людини. Скільки на землі живе людей, стільки й різних подань осчастье.
Так, наприклад, Микола вбачає своє щастя в здатності допомогти людям, у почутті людського достоїнства, у прагненні до незалежності, у сміливості, розумі й почутті солідарності зі знедоленими й бедними. «Ідеальний», але небагато слабкий духом Петро, упокорившись із обставинами, відмовляється від свого щастя з Наталкою заради спокою її матері Терпелихи.
Терпелиха теж мріє про щастя, нехай і не про своєму, так про дочкином. Зі свого власного життєвого досвіду вона добре знає, що таке бідність і потреби, тому Наташино щастя в її уяві асоціюється з багатим зятем. Возний і виборний своє щастя будують на брехні, підкупах, хабарництві, використанні влади у власних інтересах. Однак, у фіналі п’єси возний начебто перероджується, зламавши традиції, відмовляється від нареченої вже після того, як вона подала рушники, тому що не хоче розлучати закоханих. Таким чином, виходячи із просвітительських подань про природну доброту людини, И. П. Котляревский робить крок уперед і у своєму добутку показує, що реальне поводження, подання про людське щастя, ті або інші риси особистості якоюсь мірою залежать від середовища, соціальної ролі, суспільного становища й виховання індивідуально. Значення творчості И. Котляревского в українському національно-культурному відродженні
Котляревский — засновник нової української літератури, тому що є першим її класиком, зачинателем. Його добутку — історичний злам у розвитку української літератури, початок нового її етапу. Він перший звернувся до життєдайних джерел народної мови, зробив його літературним, використав найбагатші скарби фольклору й етнографії свого народу. Він писав реалістичні й народні добутки.
Котляревский увів нові жанри: епічну травестийно-бурлескную тему, комічну оперу, водевіль. Його добутки сповнені непідробленого гумору, високої, поетичної, щирої любові до народу. Крок за кроком розкриває нам письменник образ простого народу, затверджує його більшу духовну силу, що створює майбутнє. Як поет-гуманіст, поэт-просвититель, він співчуває закріпаченому селянству, засуджує негативні явища жорстокої феодально-кріпосницької дійсності, оспівує патріотичні почуття трудящих
Т. Шевченко назвав И. Котляревского «батьком», тому що він був талановитим його попередником, родоначальником революційно-демократичного напрямку в українській літературі. Добутку Котляревского є чудовими зразками мистецтва в нашому красному письменстві, мають великі пізнавальні, художньо-естетичні й виховне значення
Тому, на мою думку, творчість цього письменника — дорогоцінний скарб
У золотому фонді світової літератури. І, як сказав Т. Шевченко:
Будеш, батько, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сіяє,
Тебе не забудуть!
П’єси Котляревского привабливим і безсмертні своїм правдивим відтворенням народних картин селянського життя в Україні на початку XIX ст. Євгеній Кашлюк писав: «И в «Наталке-Полтавке», і в «Энеиде» варто вбачати ще не критичний реалізм, а своєрідний — просвітительський. Котляревский протестує проти феодально-кріпосницької моралі; співчуває трудівникам, але намагається не загострювати соціальні розбіжності». Жива розмовна мова «Наталки-Полтавки», симпатія автора до позитивних героїв свого народу — представникам простого люду, ненависть до всього негативного — все це свідчить про любов до народу Котляревского, його тісний зв’язок снародом.
У самих складних ситуаціях Наталка, виявляючи розум і винахідливість, зберігає почуття людського достоїнства, прагне затвердити особисту незалежність і зберегти глибоке почуття до Петра як найбільшу морально-етичну цінність. Вона розуміє, що шлюб, узятий з матеріального розрахунку, не може зробити її щасливої. Соціальна нерівність між нею й чоловіком наштовхують її на думку: «У пана така жінка буде гірше прислуги й… Буде крипачкой». І Наталка використає найменшу можливість для збереження волі життєвого вибору й твердження свого права на особисте щастя
И. П. Котляровский затверджує, що щастя в людей повинне бути і є різне, залежно від самої людини. Скільки на землі живе людей, стільки й різних подань осчастье.
Так, наприклад, Микола вбачає своє щастя в здатності допомогти людям, у почутті людського достоїнства, у прагненні до незалежності, у сміливості, розумі й почутті солідарності зі знедоленими й бедними. «Ідеальний», але небагато слабкий духом Петро, упокорившись із обставинами, відмовляється від свого щастя з Наталкою заради спокою її матері Терпелихи.
Терпелиха теж мріє про щастя, нехай і не про своєму, так про дочкином. Зі свого власного життєвого досвіду вона добре знає, що таке бідність і потреби, тому Наташино щастя в її уяві асоціюється з багатим зятем. Возний і виборний своє щастя будують на брехні, підкупах, хабарництві, використанні влади у власних інтересах. Однак, у фіналі п’єси возний начебто перероджується, зламавши традиції, відмовляється від нареченої вже після того, як вона подала рушники, тому що не хоче розлучати закоханих. Таким чином, виходячи із просвітительських подань про природну доброту людини, И. П. Котляревский робить крок уперед і у своєму добутку показує, що реальне поводження, подання про людське щастя, ті або інші риси особистості якоюсь мірою залежать від середовища, соціальної ролі, суспільного становища й виховання індивідуально. Значення творчості И. Котляревского в українському національно-культурному відродженні
Котляревский — засновник нової української літератури, тому що є першим її класиком, зачинателем. Його добутку — історичний злам у розвитку української літератури, початок нового її етапу. Він перший звернувся до життєдайних джерел народної мови, зробив його літературним, використав найбагатші скарби фольклору й етнографії свого народу. Він писав реалістичні й народні добутки.
Котляревский увів нові жанри: епічну травестийно-бурлескную тему, комічну оперу, водевіль. Його добутки сповнені непідробленого гумору, високої, поетичної, щирої любові до народу. Крок за кроком розкриває нам письменник образ простого народу, затверджує його більшу духовну силу, що створює майбутнє. Як поет-гуманіст, поэт-просвититель, він співчуває закріпаченому селянству, засуджує негативні явища жорстокої феодально-кріпосницької дійсності, оспівує патріотичні почуття трудящих
Т. Шевченко назвав И. Котляревского «батьком», тому що він був талановитим його попередником, родоначальником революційно-демократичного напрямку в українській літературі. Добутку Котляревского є чудовими зразками мистецтва в нашому красному письменстві, мають великі пізнавальні, художньо-естетичні й виховне значення
Тому, на мою думку, творчість цього письменника — дорогоцінний скарб
У золотому фонді світової літератури. І, як сказав Т. Шевченко:
Будеш, батько, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сіяє,
Тебе не забудуть!
П’єси Котляревского привабливим і безсмертні своїм правдивим відтворенням народних картин селянського життя в Україні на початку XIX ст. Євгеній Кашлюк писав: «И в «Наталке-Полтавке», і в «Энеиде» варто вбачати ще не критичний реалізм, а своєрідний — просвітительський. Котляревский протестує проти феодально-кріпосницької моралі; співчуває трудівникам, але намагається не загострювати соціальні розбіжності». Жива розмовна мова «Наталки-Полтавки», симпатія автора до позитивних героїв свого народу — представникам простого люду, ненависть до всього негативного — все це свідчить про любов до народу Котляревского, його тісний зв’язок снародом.
