Перегорнувши останню сторінку ліричного роману „Здрастуй, смуток” Ф. Саган
Перший роман Франсуази Саган „Здрастуй, смуток” був зустрінутий шквалом статей, виступів, бурхливих суперечок. Автор — на той час 19-літня студентка Сорбонни — відразу ж перетворилася в літературну зірку. Звичайно, неабияку роль зіграла тут і реклама, що вміло використовувала такий рідкісний випадок, як написання твору високого художнього рівня в настільки юному віці. Але ще сильніше потрясло читачів і критиків те, про що насмілилася розповісти героїня роману Сесиль — дівчина з добропорядної буржуазної сім’ї, яка тільки-но вийшла з закритого католицького навчального закладу, де вона одержала середню освіту і належне моральне виховання. Відверто, анітрошки не бентежачись, вона повідала про радощі фізичної любові, про те, як прекрасно бути молодою, здоровою, любити життя і насолоджуватися ним в обіймах коханця (не нареченого, не чоловіка, а саме коханця).
„Здрастуй, смуток” привертає насамперед щирістю тону, свіжістю і гостротою сприйняття світу. Бурхлива радість життя, що відчуває Сесиль, вигадливо і водночас органічно поєднуються з якимось глибоким сумом, із почуттям гострої незадоволеності. Ф. Саган підкреслює драматичний, прихований мотив розповіді тим, що виносить у заголовок рядок з ліричного вірша Поля Елюара. Цей же вірш вона ставить епіграфом до роману.
Стан щастя досягається суто імпульсивним, бездумним існуванням. Сесиль просто і щиро радіє південному сонцю, теплому морю, чудовій природі. Вона відчуває себе на зразок цикад, сп’янілих спекою і місячним світлом, і знає, що, коли скінчиться літо і вони з батьком повернуться в Париж, вона буде вести такий же легкий, нічим не обтяжений спосіб життя, націлений тільки на задоволення, тому що так само легко і просто, ні про що не задумуючись, живе її батько. І ось таку цілком безхмарну ідилію порушує поява Анни Ларсен — подруги покійної матері Сесиль, яка приїхала з явною ціллю оженити на собі безпутного і легковажного вдівця, зробити з нього покірного чоловіка, порядного сім’янина, що цілком могло вдатися, якби не протидія з боку Сесиль, яка спритною інтригою зуміла розстроїти намічений шлюб, що врешті призводить до загибелі Анни.
Конфлікт між Сесиль і Анною складає ядро, головний зміст роману. Анна, за поглядом Сесиль, сковує й принижує її як особистість, не дає їй вільно і імпульсивно розвиватися, за що і покарана. Почуттєва насолода життям здобула перемогу над розсудливістю, розважливістю і раціоналізмом. Почуття перемогли розум. Але, з іншого боку, той самий конфлікт поступово набуває зовсім іншого забарвлення. Усе виразніше проступає в тексті роману розуміння, що Сесиль захищає бездуховне, егоїстичне, по суті, порожнє існування. Вона відстоює чисто функціональний підхід до людей, при якому людина важлива і цінна не сама по собі, не в силу своїх особистих якостей, а лише як предмет задоволення. Анна, навпаки, утілює більш високу культуру почуттів, більш розвинутий духовний і моральний початок. Якщо для Сесиль і її батька любов — усього лише їх власні приємні відчуття від спілкування з партнерами, які часто міняються, то для Анни — це постійна ніжність, уподобання, потреба в комусь. Сесиль віддає належне людським якостям Анни, захоплюється її культурою, її гідністю, її умінням володіти собою. Вона б навіть покохала цю жінку, не виявись та на її шляху до задоволень.
Але нарешті шлях вільний, перешкода усунена, а замість радості Сесиль раптом гостро відчула цілком незнайоме їй почуття і назвала його „смутком”. Вся ця історія з Анною, її загибель викликали сильне моральне потрясіння в душі героїні. Вона ясно усвідомила цинізм, аморальність того веселого життя, що вони з батьком ведуть і, очевидно, будуть продовжувати. Проте світ старих, традиційних моральних цінностей, що відстоювала Анна, уявляється Сесиль і всьому її поколінню таким, що втратив принадність, що безнадійно застарів. Виявляється, що немає нічого цінного, заради чого варто жити, трудитися, горіти і надихатися. Сесиль відчуває це настільки гостро, що їй здається, ніби вона заглянула в безодню, у пустоту — і здригнулася від жаху. Роман „Здрастуй, смуток” був у своєму роді зірницею, сигналом тривоги, викликаним моральним неблагополуччям і торжеством аморальності у суспільстві.