Творчість і кохання в романні Булгакова «Майстер і Маргарита»
Маргарита з’являється в романі Булгакова несподівано, немов гроза весною. Про свою першу зустріч Майстер згадує такими словами:
“Вона несла в руках бридкі, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як їх називають, але вони перші чомусь з’являються в Москві. Квіти дуже чітко виглядали на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти! Недобрий колір. Тверською йшли тисячі людей, але побачила вона лише мене одного і подивилася не те що бентежно, а якось навіть болісно. І мене вразила не так її врода, як надзвичайна, ніким не бачена самотність в очах!”
З цієї миті вже неможливо залишатися стороннім спостерігачем, образ Маргарити настільки захоплює, настільки зачаровує, що затамувавши подих хочеться не втратити її із виду. Так само і Майстер не зміг пройти мимо і пішов слідом за Маргаритою. Він не знав,як завести з нею розмову, що їй сказати, як зробити так, щоб вона залишилась поряд з ним, не зникла назавжди. Але вона першою почала говорити і спитала, чи подобаються йому жовті квіти. На що він відповів, що не подобаються. Але незважаючи на це, саме жовті квіти, як вогник , як маячок, помогли звернути увагу друг на друга. Зустрілися дві самотності, яким було суджено об’єднатися навіки. Маргарита пояснила Майстру, що вона навмисно взяла з собою ці квіти, бо це була остання надія на те, щоб він знайшов її.”Ми розмовляли так, наче були знайомі сто років… Невдовзі вона стала моєю таємною дружиною. Вона приходила щоденно, я чекав на неї з самого ранку — сідав до вікна і слухав, чи не стукне хвіртка… Ми знали, що це доля зіштовхнула нас на розі Тверської та того провулка і що створені ми одне для одного навіки…”
Вона стала для Майстра не тільки його коханням, втіхою його самотнього серця, вона стала для нього найвірнішою Музою. Кожну вільну хвилину вона допомагала йому в роботі над романом: перечитувала вже написане, підганяла з написанням нових сторінок, передрікала коханому славу. Це вона назвала його Майстром і пошила йому шапочку. Коли Майстер закінчив роман і його розкритикували на сторінках газет, він був у відчаї, і тільки кохана підтримувала і вірила у його талант. Адже цей роман був і її радістю і болем. І коли Майстер кинув рукопис у вогонь, вона не замислюючись кинулась витягати його з вогню голими руками. Віддавши свою душу роману Майстер після невдачі втрачає частку своєї душі, він починає божеволіти. “Я зненавидів цей роман, і я боюся. Я хворий. Мені страшно…” — казав Майстер. Вона відповіла: “Боже, який ти хворий. Але я порятую тебе, порятую…”
Вранці не заставши Майстра дома, Маргарита віддає усі сили на те, щоб врятувати кохану людину і їхнє кохання. Вона стала для нього найвірнішою подругою, яку подарувало йому провидіння, їх союз був з’єднаний на небесах і ні що не могло їх розлучити. Заради коханого Маргарита готова пройти усі випробування. З честю витримує у ролі королеви на балу у сатани. Усі думки, усі пориви тільки для свого коханого, навіть у Воланда вона нічого для себе не просить, тільки повернути їй Майстра. І Майстру, який був дуже хворим і розбитим необхідна була тільки Маргарита і ще спокій.
Дуже глибокою у романі є така думка: рукописи не горять. Адже рукопис Майстра, яку він кинув у вогонь, прочитав Ієшуа і послав свого вірного Левія до Воланда з проханням забрати закоханих до себе та подарувати їм довгоочікуваний спокій.
“Слухай безгоміння, — говорила Маргарита Майстрові, і пісок шурхотів під її босими ногами, — слухай і втішайся тим, чого тобі не давали в житті, — тишею. Дивись, он попереду твій вічний дім… Я вже бачу венеційське вікно і завитий виноград, він піднісся до самого даху. Ось твій дім, твій вічний дім”.
Таке кохання, яке було у Майстра та Маргарити, не може залишити нікого байдужим. Вони заслуговують навіть уваги небес, бо вони дихають, живуть, страждають тільки заради другого. Роман «Майстер і Маргарита» – це прекрасна, глибинна історія кохання у світовій літературі.
“Вона несла в руках бридкі, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як їх називають, але вони перші чомусь з’являються в Москві. Квіти дуже чітко виглядали на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти! Недобрий колір. Тверською йшли тисячі людей, але побачила вона лише мене одного і подивилася не те що бентежно, а якось навіть болісно. І мене вразила не так її врода, як надзвичайна, ніким не бачена самотність в очах!”
З цієї миті вже неможливо залишатися стороннім спостерігачем, образ Маргарити настільки захоплює, настільки зачаровує, що затамувавши подих хочеться не втратити її із виду. Так само і Майстер не зміг пройти мимо і пішов слідом за Маргаритою. Він не знав,як завести з нею розмову, що їй сказати, як зробити так, щоб вона залишилась поряд з ним, не зникла назавжди. Але вона першою почала говорити і спитала, чи подобаються йому жовті квіти. На що він відповів, що не подобаються. Але незважаючи на це, саме жовті квіти, як вогник , як маячок, помогли звернути увагу друг на друга. Зустрілися дві самотності, яким було суджено об’єднатися навіки. Маргарита пояснила Майстру, що вона навмисно взяла з собою ці квіти, бо це була остання надія на те, щоб він знайшов її.”Ми розмовляли так, наче були знайомі сто років… Невдовзі вона стала моєю таємною дружиною. Вона приходила щоденно, я чекав на неї з самого ранку — сідав до вікна і слухав, чи не стукне хвіртка… Ми знали, що це доля зіштовхнула нас на розі Тверської та того провулка і що створені ми одне для одного навіки…”
Вона стала для Майстра не тільки його коханням, втіхою його самотнього серця, вона стала для нього найвірнішою Музою. Кожну вільну хвилину вона допомагала йому в роботі над романом: перечитувала вже написане, підганяла з написанням нових сторінок, передрікала коханому славу. Це вона назвала його Майстром і пошила йому шапочку. Коли Майстер закінчив роман і його розкритикували на сторінках газет, він був у відчаї, і тільки кохана підтримувала і вірила у його талант. Адже цей роман був і її радістю і болем. І коли Майстер кинув рукопис у вогонь, вона не замислюючись кинулась витягати його з вогню голими руками. Віддавши свою душу роману Майстер після невдачі втрачає частку своєї душі, він починає божеволіти. “Я зненавидів цей роман, і я боюся. Я хворий. Мені страшно…” — казав Майстер. Вона відповіла: “Боже, який ти хворий. Але я порятую тебе, порятую…”
Вранці не заставши Майстра дома, Маргарита віддає усі сили на те, щоб врятувати кохану людину і їхнє кохання. Вона стала для нього найвірнішою подругою, яку подарувало йому провидіння, їх союз був з’єднаний на небесах і ні що не могло їх розлучити. Заради коханого Маргарита готова пройти усі випробування. З честю витримує у ролі королеви на балу у сатани. Усі думки, усі пориви тільки для свого коханого, навіть у Воланда вона нічого для себе не просить, тільки повернути їй Майстра. І Майстру, який був дуже хворим і розбитим необхідна була тільки Маргарита і ще спокій.
Дуже глибокою у романі є така думка: рукописи не горять. Адже рукопис Майстра, яку він кинув у вогонь, прочитав Ієшуа і послав свого вірного Левія до Воланда з проханням забрати закоханих до себе та подарувати їм довгоочікуваний спокій.
“Слухай безгоміння, — говорила Маргарита Майстрові, і пісок шурхотів під її босими ногами, — слухай і втішайся тим, чого тобі не давали в житті, — тишею. Дивись, он попереду твій вічний дім… Я вже бачу венеційське вікно і завитий виноград, він піднісся до самого даху. Ось твій дім, твій вічний дім”.
Таке кохання, яке було у Майстра та Маргарити, не може залишити нікого байдужим. Вони заслуговують навіть уваги небес, бо вони дихають, живуть, страждають тільки заради другого. Роман «Майстер і Маргарита» – це прекрасна, глибинна історія кохання у світовій літературі.
