"Прометей закутий" Есхіл переказ

«Прометей закутий» — трагедія давньогрецького драматурга Есхіла, написана в 444–443 роках до н.е. Входила в тетралогію, до якої також належать драми «Прометей звільнений», «Прометей-вогненосець» та ще одна невідома п’єса, яка була втрачена. За основу сюжету був взятий давньогрецький міф про Прометея, титана, який подарував людям вогонь.

“Прометей закутий” Есхіл переказ

Дія відбувається на краю землі, в дальній Скіфії, средь диких гір – може бути, це Кавказ. Два демона, Влада і Насильство, вводять на сцену Прометея; бог вогню Гефест повинен прикувати його до гірської скелі. Гефестові шкода товариша, але він повинен коритися долі й волі Зевса: «Ти до людей понад міри був співчутливим». Руки, плечі, ноги Прометея оковують кайданами, в груди забивають залізний клин. Прометей безмовний. Справу зроблено, кати йдуть, Влада кидає зневажливо:

– «Ти – Промислитель, от і промисли, як самому врятуватися!»

Тільки залишившись один, Прометей починає говорити. Він звертається до неба і сонця, землі та морю:

– «Погляньте, що терплю я, бог, від божих рук!” І все це за те, що викрав для людей вогонь, відкрив їм шлях до гідного життя.

Є хор німф – Океанид. Це дочки Океану, іншого титану, вони почули в своїх морських далях гуркіт і брязкіт прометеевих кайданів.

«О, краще б мені нудитися в Тартар, ніж корчитися тут у всіх на виду! – Вигукує Прометей. – Але це не навіки: силою Зевс нічого від мене не доб’ється і прийде просити мене про свою таємницю смиренно і ласкаво ».

– «За що він карає тебе?»

– «За милосердя до людей, бо сам він немилосердний».

За океанидами входить їх батько Океан: він колись воював проти Олімпійців разом з іншими Титанами, але змирився, скорився, прощений і мирно хлюпається по всіх кінцях світу. Нехай змириться і Прометей, не те не минути йому ще гіршій кари: Зевс мстивий! Прометей презирливо відкидає його поради:

– “Про мене не журися, подбай про себе: як би тебе самого не покарав Зевс за співчуття злочинцеві!

Океан йде, Океаниди співають жалісливу пісню, поминаючи в ній і Прометеева брата Атланта, який ось так же мучиться на західному кінці світу, підтримуючи плечима мідний небосхил.

Прометей розповідає хору, скільки доброго він зробив для людей. Вони були нерозумні, як діти, – він дав їм розум і мову. Вони нудилися турботами – він вселив їм надії. Вони жили в печерах, лякаючись кожної ночі і кожної зими, – він змусив їх будувати будинки від холоду, пояснив рух небесних світил у зміні пір року, навчив письма та рахунку, щоб передавати знання нащадкам. Це він вказав для них руди під землею, упряг їм биків в соху, зробив вози для земних доріг і кораблі для морських шляхів. Вони вмирали від хвороб – він відкрив їм цілющі трави. Вони не розуміли віщих знамень богів і природи – він навчив їх гадати і по пташиним крикам, і по жертовному вогню, і по нутрощах жертовних тварин.

– «Воістину був ти рятівником для людей, – говорить хор, – як же ти не врятував самого себе?”
– “Доля сильніше мене», – відповідає Прометей.
– «І сильніше Зевса?»
– «І сильніше Зевса».
– «Яка ж доля судилася Зевсу?»
– «Не питай: це моя велика таємниця».

Хор співає скорботну пісню.

У ці спогади про минуле раптом вривається майбутнє. На сцену вбігає кохана Зевса – царівна Іо, перетворена в корову. (На театрі це був актор у рогатій масці.) Зевс обернув її на корову, щоб приховати від ревнощів своєї дружини, богині Гери. Гера здогадалася про це і зажадала корову собі в подарунок, а потім наслала на неї страшного овода, який погнав нещасну по всьому світлу. Так потрапила вона, змучена болем до божевілля, і до прометеевих гір. Титан, «захисник і заступник людський», її шкодує; він розповідає їй, які подальші поневіряння чекають їй по Європі та Азії, крізь спеку і холод, серед дикунів і чудовиськ, поки не досягне вона Єгипту. А в Єгипті народить вона сина від Зевса, а нащадком цього сина в дванадцятому коліні буде Геракл, стрілок з лука, який прийде сюди врятувати Прометея – хоча б проти волі Зевса.

«А якщо Зевс не дозволить?»

– «Тоді Зевс загине».

– «Хто ж його погубить?»

– «Сам себе, замисливши нерозумний шлюб».

– «Який?”

– “Я не скажу ні слова більш».

Тут розмови кінець: Іо знову відчуває жало овода, знову впадає в безумство і в розпачі мчить геть.

Сказано про минуле, сказано про майбутнє; тепер на черзі страшне сьогодення. Ось йде слуга і вісник Зевса – бог Гермес. Прометей його зневажає як дармоїда господарів Олімпійців.

«Що сказав ти про долю Зевса, про нерозумний шлюб, про загрожуючу загибель? Признавайся, чи то гірко тобі доведеться! »

-« Краще страждати, чим прислуговувати, як ти; а я – безсмертний, я бачив падіння Урана, падіння Крона, побачу і падіння Зевса ». –

«Бережись: бути тобі в підземному Тартар, де мучаться Титани, а потім стояти тобі тут з раною в боці, і орел буде клювати твою печінку». –

«Все це я знав заздалегідь; нехай вирують боги, я ненавиджу їх! »

Гермес зникає – і дійсно Прометей вигукує:

«Вот и впрямь вокруг задрожала земля,
И молнии вьются, и громы гремят…
О Небо, о мать святая, Земля,
Посмотрите: страдаю безвинно!»

Це кінець трагедії.