"Викуп Гекторового тіла" читати

 

ВИКУП ГЕКТОРОВОГО ТІЛА – 24 пісня “Іліади”

“Викуп Гекторового тіла” читати повністю

1] Ігри скінчились, і всі порозходились люди ахейські

2] По кораблях своїх бистрих, бажаючи швидше вечері

3] Й сну зажити солодкого. Тільки Ахілл свого друга

4] Згадував любого й плакав, і сон, що усіх підкоряє,

5] Не подолав його, все він на ложі своєму метався

6] Й журно спогадував силу могутню і мужність Патрокла,

7] Скільки удвох пережить довелось їм і лиха зазнати

8] В битвах тяжких з ворогами і в хвилях бурхливого моря.

9] Все це спогадував він, рясні проливаючи сльози,

10] Лежачи то на боку, то навзнак, то ницьма раптово

11] Перевертаючись. То він, з постелі своєї схопившись,

12] Берегом моря блукав у нестямі. Отам і світання

13] Скоро застало його, осяваючи й море, і землю.

14] Швидко тоді в колісницю баских він запріг своїх коней

15] І, прив’язавши іззаду до повоза Ректора тіло,

16] Тричі його по землі волочив круг могили Патрокла,

17] Потім ішов спочивать до намету, а труп залишався

18] В поросі ниць розпростертим. Та з жалю до славного мужа

19] Феб-Аполлон захищав його тіло від всяких пошкоджень

20] Навіть по смерті. Егідою вкрив він йому золотою

21] Постать усю, щоб, волочачи тіло, його не калічить.

22] Так-то над Ректором він богосвітлим у гніві глумився.

23] З жалем богове на це дивилися вічноблаженні

24] Й тіло те викрасти світлого дуже просили дозорця.

25] Всім було рішення це до вподоби, крім Гери-владарки,

26] Крім Посейдона і крім ясноокої діви Афіни.

27] Як і раніше, ненависний був Іліон їм священний,

28] Старець Пріам і троянський народ за вину Александра:

29] Він образив богинь, що до нього прийшли в загороду,

30] Кращою визнавши ту, яка згубну дала йому втіху.

31] А як світання зоря на дванадцятий день заясніла,

32] Феб-Аполлон, до безсмертних звертаючись, так до них мовив:

33] «Немилосердні, жорстокі боги! Чи не вам на пошану

34] Спалював Гектор стегна биків і козлів бездоганних?

35] Нині ж не хочете й мертвого тіла його врятувати,

36] Бачить його не даєте дружині, матері й сину,

37] Батьку Пріамові й людям, які б на вогні попалили

38] Тіло його і належною шаною прах вшанували.

39] Волите завжди зловмисному ви помагати Ахіллу,

40] Мужеві, що справедливості в серці і щирого в грудях

41] Розуму в нього немає. Він схожий на дикого лева,

42] Що лиш на поклик могутньої сили й зухвалого духу

43] Напади чинить на людські стада, щоб поживу здобути.

44] Так же утратив Ахілл милосердя та навіть і сором

45] (Той, що і користі людям, і шкоди приносить багато).

46] Часом буває, що серцю близького втрачає людина –

47] Любого сина свого чи єдиноутробного брата,

48] Все ж, наридавшись удосталь, втамовує врешті скорботу:

49] Серцем-бо надто терплячим Мойри людей наділили.

50] Цей же, з грудей богосвітлого Гектора подих віднявши,

51] Кіньми навколо могили волочить убитого тіло

52] Друга свого, та ні слави, ні користі тим не здобуде,

53] Гнівний лиш осуд людський, хоч себе він і доблестю вславив.

54] В несамовитій злобі оскверняє він прах безчуттєвий».

55] В відповідь гнівно Гера промовила білораменна:

56] «Може, так і було б, як ти слушно сказав, Срібнолукий,

57] В разі б Ахілла однаково й Гектора ви шанували.

58] Гектор-бо смертний, з жіночих грудей молоком годувався;

59] Син же богині – Ахілл, сама я Фетіду зростила,

60] І згодувала, і заміж її віддала за Пелея,

61] Мужа, якого серцем безсмертні боги полюбили.

62] Всі ви, богове, були на весіллі, і сам ти на учті

63] Був із формінгою, друже негідних, як завжди, підступний!»

64] Відповідаючи, мовив до неї Зевс хмаровладний:

65] «Геро, на вічних богів ти розсердилась зовсім даремно.

66] Шана обом не однакова буде. Але ж бо і Гектор

67] Був серед смертних синів Іліона богам найлюбіший,

68] Теж і мені, – пам’ятав увесь час про дари, мені любі,

69] І не лишавсь мій ніколи вівтар без жертовної учти,

70] Без узливань і без диму, що ними шанують нас люди.

71] Про викрадання не думаймо, – Гектора мужнього тіло

72] Взяти не випаде потайки нам від Ахілла, якого

73] Мати і днями й ночами пильнує його невідлучно.

74] Хай-но з богів хто-небудь покличе до мене Фетіду, –

75] Дам їй пораду розумну, щоб серце Ахілла схилила

76] Взяти дари від Пріама і Гектора тіло віддати».

77] Мовив він так, і з верховин знялась вихронога Іріда

78] І посередині прямо між Самом та Імбром скелястим

79] В чорнії кинулась хвилі, аж моря глибінь застогнала.

80] Миттю в безодню поринула, наче грузило свинцеве,

81] Що, до розложистих рогів вола польового припнуте,

82] Тягне донизу гачок на загибель зажерливим рибам.

83] Там, у глибокій печері, застала Фетіду. Навколо

84] Німфи її оточили морські. Рясні проливала

85] Сльози над долею сина вона бездоганного: мав-бо

86] В Трої родючій загинути він од вітчизни далеко.

87] Близько прийшовши, промовила так бистронога Іріда:

88] «Встань-бо, Фетідо! Зевс тебе кличе незмінно премудрий!»

89] В відповідь мовила їй сріблонога богиня Фетіда:

90] «Що мені має безсмертних владар наказати? Соромлюсь

91] З горем моїм невимовним на зборах богів я з’явитись.

92] Все ж, я іду, – не марне те слово, яке він промовить».

93] Мовивши так, одягла покривало в богинях пресвітла

94] Чорно-сталеве, – одіння темнішого вже й не буває, –

95] І подалася у путь. Бистронога як вітер Іріда

96] Йшла попереду, й морська розступалася хлань перед ними.

97] Вийшли на берег вони і в небо високе майнули.

98] Широколунного Зевса побачили там серед кола

99] Зібраних разом блаженних богів, одвічно живущих.

100] Встала Афіна, й при Зевсу-батькові сіла Фетіда.

101] Гера, богиню вітаючи, тут золотий подала їй

102] Келих з іскристим питвом, і, випивши, та повернула.

103] Батько богів і людей до неї почав говорити:

104] «От на Олімп ти прийшла, хоч зажурена дуже, Фетідо!

105] Смуток у тебе в душі невимовний, – і сам я це знаю.

106] Та скажу тобі щиро, навіщо тебе я покликав.

107] Дев’ять вже днів між безсмертних триває страшна суперечка,

108] Гектором вбитим спричинена й городоборцем Ахіллом.

109] Тіло те викрасти світлого всі вони просять дозорця.

110] Я ж бо славу і тут Ахіллові хочу віддати,

111] Щоб і надалі твою любов зберегти і повагу.

112] В військо іди й свому синові волю мою перекажеш:

113] Гнівні на нього, скажи, всі боги, і найбільше з безсмертних

114] Сам я розгніваний тим, що, шаліючи серцем, тримає

115] Гектора він, не пускаючи від кораблів крутобоких.

116] Якщо боїться мене, хай Гектора тіло поверне.

117] Сам до Пріама, великого серцем, Іріду пошлю я –

118] Викуп за сина нехай до човнів принесе він ахейських,

119] Хай подарунки Ахіллові дасть, щоб його вдовольнити».

120] Мовив він так. Не противилась тут сріблонога Фетіда,

121] Кинулась швидко на землю вона із висот олімпійських

122] І у синівський намет увійшла. Там у тузі скорботній

123] Сина застала свого. А навкруг клопотались ретельно

124] Товариші його любі, готуючи спішно сніданок,

125] І барана густорунного різали вже у наметі.

126] Мати поважна сиділа біля свого рідного сина,

127] Гладила ніжно рукою й, озвавшись, йому говорила:

128] «Люба дитино! Навіщо й досі в журбі та печалі

129] Краєш ти серце собі, забуваючи навіть про їжу

130] Й ложе своє? Чи не краще б тобі із жоною в любовних

131] Ласках з’єднатись? Недовго-бо в мене ти житимеш, зовсім

132] Близько стоїть уже смерть і доля твоя нездоланна.

133] Слухай же швидше мене, я до тебе із вістю од Зевса.

134] Гнівні на тебе, він мовить, боги, а найбільше з безсмертних

135] Сам він розгніваний тим, що, шаліючи серцем, тримаєш

136] Гектора ти, не пускаючи від кораблів крутобоких.

137] Отже, віддай його тіло, прийнявши за мертвого викуп».

138] Відповідаючи, мовив до неї Ахілл прудконогий:

139] «Хай так і буде! Хто з викупом прийде, той мертвого візьме,

140] Раз уже сам Олімпієць рішуче того вимагає».

141] Стоячи під кораблями ахейськими, мати із сином

142] Довго крилатими так одне з одним мінялись словами.

143] Зевс же тим часом Іріду послав до священної Трої:

144] «Швидше, Ірідо, лети! Поспіши від осель олімпійських

145] До Іліона, великому духом Пріамові скажеш –

146] Викуп за сина нехай до човнів принесе він ахейських,

147] Хай подарунки Ахіллові дасть, щоб його вдовольнили.

148] Тільки один хай іде, щоб ніхто із троян не ішов з ним!

149] Хай лиш окличника візьме з собою, старішого віком,

150] Правити мулами в повозі міцноколіснім і в Трою

151] Тіло мерця привезти, що Ахілл його вбив богосвітлий.

152] Смерті нехай не боїться і страхом душі не тривожить.

153] Провідником у путі йому світлий ітиме дозорець –

154] Він проведе його скрізь і виведе аж до Ахілла.

155] А допровадить його до намету Ахілла, то смерті

156] Той не завдасть йому, й іншим Пріама убить не дозволить.

157] Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, –

158] Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє».

159] Мовив він так. Іріда, як вихор, із вістю помчала,

160] В дім до Пріама ввійшла вона й плач там застала й ридання.

161] Діти сиділи в журбі серед двору круг батька старого,

162] Слізьми свою окропляючи одіж, а батько між ними,

163] В плащ свій закутавшись щільно, лежав, і густо покрита

164] Дужа потилиця й вся була голова у старого

165] Пилом, що, в бруді валяючись, сам назбирав він на себе;

166] Плакали й доньки його із невістками разом у домі

167] І поминали хоробрих бійців багатьох, що, руками

168] Дужих аргеїв повбивані, душі свої загубили.

169] Перед Пріамом спинившись, провісниця Зевсова стиха

170] Заговорила, і раптом обняв йому трепет коліна.

171] «Серцем дерзай, Дарданіде Пріаме, нічого не бійся!

172] Я не з лихою вістю приходжу до тебе сьогодні:

173] Добру пораду несу я, – великого вісниця Зевса.

174] Він і здаля тобою піклується й серцем жаліє.

175] Каже Кронід богосвітлого Гектора викупить тіло,

176] Давши Ахіллові гойні дари, щоб його вдовольнити.

177] Йди лиш один, щоб ніхто із троян не ішов за тобою.

178] Візьмеш окличника тільки з собою, старішого віком,

179] Править хай мулами в повозі міцноколіснім і в Трою

180] Тіло мерця привезе, що Ахілл його вбив богосвітлий.

181] Смерті не треба боятись і страхом тривожити душу,

182] Провідником у путі тобі світлий ітиме дозорець –

183] Він проведе тебе скрізь і виведе аж до Ахілла.

184] А допровадить тебе до намету Ахілла, то смерті

185] Той не завдасть тобі й іншим убити тебе не дозволить:

186] Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, –

187] Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє».

188] Мовивши так, відлетіла відціль бистронога Іріда.

189] Він же синам своїм мулів звелів запрягати у повіз

190] Міцноколісний, ще й кузова зверху над ним приладнати.

191] Сам же униз, у комору, зійшов із високим склепінням,

192] З кедра пахучого зроблену й скарбу всілякого повну.

193] Тут він Гекубу покликав, дружину свою, і промовив:

194] «Люба! Приходила вісниця Зевсова щойно з Олімпу,

195] Викуп за сина велить до човнів принести він ахейських

196] Та подарунки Ахіллові дать, щоб його вдовольнити.

197] Та по правді скажи мені, як тобі все це здається?

198] Страшно-бо й сила моя, і дух мій мене поривають

199] Йти до човнів, де стоять своїм станом широким ахеї».

200] Мовив він так, а дружина, вмиваючись слізьми, сказала:

201] «Горенько! Де-бо твій розум, що ним ти славен був досі

202] Серед чужинців і люду того, над яким владарюєш?

203] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських

204] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних

205] Зброї позбавив! Мабуть, і серце у тебе залізне.

206] Дійдеш до нього, й на власні лиш очі тебе він побачить,

207] Не пожаліє тебе віроломний цей муж кровожерний,

208] Не посоромиться. Краще поплачмо від сина далеко,

209] В наших покоях. Таку від народження Доля могутня

210] Випряла нитку йому, ще коли я його породила, –

211] Бути від рідних далеко, поживою псам бистроногим

212] Біля жорстокого мужа. Коли б я у нього печінку

213] Вирвати й з’їсти могла! Тоді б не лишивсь без відомсти

214] Син мій! Не як боягуз поліг у бою він завзятім,

215] А, захищавши троян і троянських жінок повногрудих

216] Від ворогів, – він ні страху не знав, ні про втечу не думав».

217] Відповідаючи, мовив їй старець Пріам боговидий:

218] «Ні, проти волі мене не затримуй! Не будь в моїм домі

219] Птахом зловісним! Мене переумити не сподівайся!

220] Бо якби хтось мені мовив таке із людей земнородних,

221] Хтось з віщунів, ворожбитів, жерців, що на жертвах віщують,

222] Лжею назвали б ми це і од нього б ще більш одвернулись.

223] Нині ж, побачивши сам і почувши безсмертного бога,

224] Йду, бо слово його недаремне. Якщо ж і судилось

225] Нині умерти мені при ахейських човнах міднозбройних,

226] Хай так і буде. Хай вб’є мене зразу ж Ахілл безпощадно,

227] Тільки б обнять мені сина й жадобу ридань вдовольнити!»

228] Мовивши так, одчинив він на скринях оздоблені віка,

229] Вийняв ізвідти дванадцять одінь, надзвичайно красивих,

230] Простих дванадцять плащів і ліжників стільки ж барвистих,

231] Стільки ж ясних покривал і до того – ще стільки ж хітонів.

232] Щирого золота зважив і виніс він десять талантів,

233] Двоє блискучих триногів і гарних котлів аж чотири,

234] Келих ще виніс, коштовність чудову, коли у Фракії

235] Був він послом, йому подаровану. Не поскупився

236] Старець і не залишив її дома, так прагнув душею

237] Викупить любого сина. Троян, що до нього зібрались,

238] Вигнав усіх з передсінка й лайливими ганив словами:

239] «Гетьте від мене, погані негідники! Вам ще не досить

240] Вдома плачу, що сюди ви прийшли ще й мені досаждати?

241] Мало того вам, що Зевс покарав мене горем, забравши

242] Кращого сина мого? На собі це зазнаєте скоро.

243] Легше тепер набагато гинути вам од ахеїв

244] Після того, як загинув мій син. Що ж до мене, то краще,

245] 1 Аніж на власні я очі в руїнах побачу розбите

246] Місто своє, – хай раніше зійду я в оселю Аїда!»

247] Мовив він так, і берлом їх став розганять. Всі розбіглись

248] Від роз’ярілого старця. А той і синів своїх лаяв,

249] Славного Дія, й Паріса, й ясного, як бог, Агатона,

250] 1 Паммона, та Антіфона, й Політа, співця голосного,

251] Та Деїфоба, і з ними Гелена, іще й Гіппотея, –

252] Всіх дев’ятьох закликав і наказував їм сивочолий:

253] «Швидше, негідники, діти мої безсоромні! Вже краще б

254] Ви біля бистрих човнів полягли всі, а Гектор зостався!

255] 1 О, я нещасний! Навіщо найкращих синів породив я

256] В Трої розлогій, – а нині нікого мені не лишилось!

257] Богоподібний був Местор у мене, Троїл конеборний,

258] Гектор, що був наче бог серед люду земного й здавався

259] Сином не смертного мужа, а паростю вічного бога.

260] Занапастив їх Арей, а ці ось нікчеми лишились,

261] Ці брехуни й танцюристи, лише в хороводах найкращі,

262] Кіз і ягняток розкрадачі з людських отар і попасищ!

263] Довго ви будете повіз мені споряджати в дорогу?

264] Швидше усе накладайте, бо час уже нам вирушати».

265] Мовив він так. Вони тоді, батьковим злякані криком,

266] Вивезли міцноколісний новісінький повіз для мулів,

267] Гарного виробу, й кузов на ньому як слід закріпили.

268] Букове потім з кілка ярмо відчепили для мулів

269] З чопом міцним посередині й парою кілець для віжок.

270] Винесли й ремінь для запрягу, ліктів у дев’ять завдовжки.

271] Далі над гладко обтесаним дишлем ярмо приладнали

272] З самого переду, й, через занозу кільце пропустивши,

273] Ременем тричі той чоп обмотали навколо, й нарешті,

274] Дишель також обв’язавши, під ремінь кінець підігнули.

275] Із гладкостінної кліті принісши, складали на повіз

276] Цінні дарунки – за голову Гектора викуп достойний;

277] Звиклих до запрягу мулів впрягли вони міцнокопитих, –

278] В дар од місян колись їх одержав Пріам староденний.

279] Коней Пріамові тут підвели під ярмо, що для себе

280] З гладко обтесаних ясел він сам годував власноручно.

281] Поки впрягали їх в повіз, у домі високому ждали

282] Старець Пріам і окличник, поринувши в думи глибокі.

283] Близько Ге куба до них підійшла із засмученим серцем,

284] Келих з солодким вином тримала вона у правиці,

285] Щоб, узливання вчинивши, в дорогу вони подалися;

286] Стала вона перед кіньми, назвала Пріама й сказала:

287] «На, і Зевсові-батьку вчини узливання, й молися,

288] Щоб від ворожих людей повернутись додому, якщо ти

289] Прагнеш до їх кораблів, хоч я зовсім того не бажаю.

290] Ще помолись чорнохмарному Зевсові, що поглядає

291] З Іди вершин на широкі троянського краю простори,

292] Щоб бистролетного птаха праворуч послав тобі з неба,

293] Віщого птаха, який і самому йому найлюбіший

294] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі,

295] Впевнено ти прямував на човни бистрокінних данаїв.

296] А не пошле тобі вісника широколунний Кроніон,

297] Я не наважуся радить тобі відціля із дарами

298] Йти до аргейських човнів, хоч і дуже того ти хотів би».

299] Відповідаючи, мовив до неї Пріам боговидий:

300] «Не відмовляюся, жінко, послухати доброї ради –

301] Руки здіймати до Зевса корисно, щоб зглянувсь на нас він».

302] Мовивши так, звелів тоді ключниці старець поважний

303] Чистої злити на руки води йому. Глек із водою

304] Й таз мідяний для вмивання внесла йому жінка служебна.

305] Руки умивши свої, він келих прийняв од дружини,

306] Встав серед двору, вчинив узливання і щиро молився,

307] Очі до неба піднісши, і голосно так промовляв він:

308] «Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!

309] Дай, щоб ласкаво прийняв мене славний Ахілл, з милосердям,

310] Ще й бистролетного птаха праворуч пошли мені з неба,

311] Віщого птаха, який і самому тобі найлюбіший

312] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі,

313] Впевнено я прямував на човни бистрокінних данаїв».

314] Так він моливсь громовержцю. І вчув його Зевс велемудрий,

315] І надіслав він орла, найпевнішого віщого птаха,

316] Темнопір’ястого звірів ловця, що беркутом зветься.

317] Наче у високоверхих покоях багатого мужа

318] Двері з міцними запорами, саме такими завбільшки

319] Крила обидва були у орла. Над містом праворуч

320] Він пролетів. Цю ознаку побачивши, вельми зраділи

321] Люди троянські, серця їм у грудях усім звеселились.

322] Став, поспішаючи, старець Пріам на свою колісницю

323] Й коней мерщій із подвір’я погнав повз лункий передсінок.

324] Мули тягли ваговитий повіз чотириколісний,

325] Ними тямущий Ідей керував; а позаду їх бігли

326] Коні, що їх батогом підганяючи, їхав поспішно

327] Ними по місту Пріам. Проводжать його вийшли всі близькі

328] В смутку великому, начебто їхав він смерті назустріч.

329] А як, спустившись із міста, дісталися вже на рівнину,

330] До Іліона назад і синове, й зяті його разом

331] Всі повернулись. Самі ж бо від широколунного Зевса

332] Не заховались на полі, – побачив він, зглянувсь на старця,

333] І до Гермеса, до любого сина свого, тоді мовив:

334] «Любо, Гермесе, тобі й наймиліше із смертними бути

335] В приязні й поміч в біді подавати, кому забажаєш.

336] Йди ж і Пріама проводь до ахейських човнів глибодонних,

337] Так, щоб ніхто із данаїв не бачив його й не помітив,

338] Поки щасливо не дійде він аж до намету Пеліда».

339] Мовив він так, і послухав тих слів його світлий дозорець.

340] Тої ж хвилини до ніг золоті підв’язав він підошви,

341] Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим –

342] І по воді, й по безкраїх просторах землі – його носять,

343] Жезл захопив, що, як схоче, ним сонну на очі дрімоту

344] Людям наводить, заснулого ж може так само збудити.

345] Взявши той жезл, могутній помчав із ним світлий дозорець,

346] Вмить долетів до рівнини троянської й вод Геллеспонту

347] Й біг суходолами, постать прибравши вождевого сина

348] З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих!

349] Ті ж два тим часом минули вже їла велику могилу

350] Й мулів та коней своїх зупинили, щоб їх напоїти

351] З річки. Вже тіні вечірні на землю лягали навколо.

352] Раптом Гермеса побачивши перед собою, окличник

353] Зразу помітив його і так до Пріама промовив:

354] «Глянь, Дарданіде, уважніш! Нам діяти треба обачно.

355] Мужа я бачу, – боюсь, чи не ждать нам від нього напасті!

356] Швидше тікаймо на конях, а ні – до колін припадімо

357] Й ревно благаймо його, щоб мав він до нас милосердя!»

358] Мовив він так, і жахнувся старий, аж серце завмерло,

359] Й стало волосся сторчма на згорбленім тілі старечім,

360] Весь він закляк. Підійшовши до нього, Гермес-доброчинець

361] Старця за руки узяв, і розпитувать став, і промовив:

362] «Батьку, куди це ти коней і мулів своїх поганяєш

363] В ніч божественну оцю, коли смертні усі спочивають?

364] Ти не боїшся ахеїв, що зовсім відціль недалеко

365] Дихають сили лихої й ворожої злоби диханням?

366] А як побачив би хто, як у млі бистролетної ночі

367] Стільки скарбів ти везеш, – що б відчув ти тоді своїм серцем?

368] Не молодий-бо ти й сам, ще й старий, хто тебе супроводить, –

369] Як оборонитесь ви, коли хтось нападе на вас перший?

370] Я ж не вчиню тобі жодного лиха і навіть од інших

371] Оборонятиму: схожий на рідного ти мого батька».

372] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

373] «Все так направду і є, як кажеш ти, люба дитино!

374] Та із богів свою руку простер уже хтось наді мною,

375] Давши такого, як ти, супутника стріти в дорозі

376] Доброзичливого, гарного й зростом своїм, і на вроду,

377] Мудрого розумом, – видно, в щасливих батьків ти родився».

378] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:

379] «Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.

380] Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро:

381] Чи виправляєш кудись до чужинних людей ти численні,

382] Цінні скарби свої, щоб зберегти їх для тебе, напевне,

383] Чи залишити готові усі Іліон ви священний,

384] Страхом охоплені? Найсміливіший у війську загинув,

385] Син твій! Нічим же не гірший в бою він за воїв ахейських».

386] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

387] «Хто ж бо ти сам, мій найкращий? В яких ти батьків народився?

388] Як же ти гарно про сина мого безталанного мовиш».

389] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:

390] «Хочеш ти, видно, про Гектара, старче, мене розпитати.

391] Часто в боях, де слави мужі набувають, на власні

392] Очі я бачив його, навіть в день той, коли, одігнавши

393] До кораблів, побивав аргеїв він гострою міддю.

394] Стоячи здалеку, ми дивувалися. Битися з вами

395] Забороняв нам Ахілл, що на сина Атрея був гнівний.

396] Сам я – товариш його, на однім кораблі з ним прибулий.

397] Із мірмідонян я родом, мій батько – славетний Поліктор,

398] Муж він заможний, роками такий же, як ти, староденний.

399] Шестеро дома лишилось синів його, я ж оце сьомий.

400] Випав мені жеребок – Ахілла сюди проводжати.

401] Від кораблів оце я прийшов на рівнину. З світанням

402] Мають із боєм на місто іти бистроокі ахеї.

403] Вже надокучило тут їм без діла сидіти, й не можуть

404] Стримати їх поривання до бою державці ахейські».

405] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

406] «Якщо ти справді товариш Ахілла, сина Пелея,

407] То я благаю тебе, розкажи мені щиро всю правду.

408] Чи біля бистрих човнів лежить іще син мій, чи кинув

409] Псам на поталу Ахілл його, геть на шматки порубавши?»

410] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:

411] «Старче, ні пси, ані хижі птахи його ще не терзали,

412] Він у наметі Ахілловім, перед човном його бистрим,

413] Все ще лежить. Дванадцять минуло вже днів, але й досі

414] Тіло його не гниє, не їдять його трупа жадливо

415] Черви, що воїв тіла, полеглих в бою, пожирають.

416] Правда, щодня, ледве рання засяє зоря богосвітла,

417] Труп він волочить нещадно круг гробу коханого друга,

418] Але йому це не шкодить. Ти б, глянувши, й сам здивувався:

419] Він як росою омитий лежить, ні краплиночки крові,

420] Ані пляминки на ньому, – всі загоїлись рани,

421] Що завдали йому гострої міді численні удари.

422] Так-то піклуються сином твоїм безпечальні богове,

423] Навіть і мертвим, – мабуть, усім серцем вони його люблять».

424] Мовив він так, і старець зрадів, і до нього промовив:

425] «О, як то добре, дитино, приносити жертви належні

426] Вічним богам. Тож і син мій, коли іще був він у мене,

427] Не забував у господі богів, що живуть на Олімпі, –

428] Тим-то вони і по смертному часі його спогадали.

429] Ти ж у дарунок прийми од мене цей келих чудовий,

430] Стань біля мене й під захистом вічних богів олімпійських

431] Сам проведи до намету славетного сина Пелея».

432] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:

433] «Юного, старче, мене спокушаєш, та марно схиляєш

434] Поза Ахіллом коштовні дарунки від тебе прийняти.

435] Цілим-бо серцем своїм і соромлюся я, і боюся

436] В чімсь обмануть його, щоб не зазнать за це лиха пізніше!

437] А провожать тебе я хоч до славного Аргоса радий,

438] Охоронять на швидких кораблях і шляхах сухопутних.

439] Хто б на такого не зважив супутця й напав би на тебе».

440] 1 Мовив слова ці Гермес-доброчинець і скочив на повіз,

441] В руки могутні мерщій ухопив батога він і віжки

442] І надихнув незвичайної прудкості коням і мулам.

443] Швидко домчали до валу навкруг кораблів і до рову,

444] Де перед тим вартові готували ахеям вечерю.

445] Сон на сторожу пролив проводар тоді, світлий дозорець,

446] Всіх він приспав і, відсунувши засуви й браму розкривши,

447] Старця Пріама завів і його колісницю з дарами.

448] От до високого врешті вони добулися намету

449] Сина Пелея, – його мірмідонці йому збудували,

450] В лісі ялин нарубавши, а зверху поклали покрівлю

451] Із очерету пухнастого, в луках його назбиравши.

452] Опорядили вождеві й подвір’я навколо намету,

453] Тином обвівши густим. Замикалася брама єдиним

454] Засувом, теж ялиновим, важенним таким, що ахейських

455] Троє мужів засували його й відмикали ще троє

456] Інших мужів. Ахілл же і сам його міг засувати.

457] Браму оцю відчинив перед старцем Гермес-доброчинець,

458] Славні дарунки завіз прудконогому сину Пелея,

459] Із колісниці на землю зійшов і до старця промовив:

460] «Старче мій, бог я безсмертний, Гермес – я до тебе з Олімпу

461] Посланий, – батько звелів мені бути твоїм провожатим.

462] Та вже й вертатися час. Потрапляти на очі Ахіллу

463] Я б не хотів. Безсмертному богові все ж непристойно

464] Перед всіма так одверто у смертних приймати гостину.

465] Ти ж до намету ввійди і, коліна обнявши Пеліда,

466] Батька ім’ям, пишнокосої матері й любого сина

467] Щиро благай його, поки дух йому в грудях зворушиш».

468] Мовивши так, Гермес до Олімпу високого швидко

469] Злинув. На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив

470] І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих

471] Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний

472] Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю.

473] Там він застав його й друзів, що одаль сиділи. Лиш двоє –

474] Автомедонт благородний і Алкім, Ареєва парость, –

475] Услугували йому. Вечеряти щойно скінчив він –

476] їжі спожив і пиття. Перед ним іще стіл залишався.

477] В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись,

478] Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати

479] Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.

480] Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину,

481] На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши

482] В дім до мужа багатого, подив усіх викликає,

483] Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши,

484] Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.

485] Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:

486] «Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!

487] Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі.

488] Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють

489] Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.

490] Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий,

491] Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію

492] Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.

493] Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я

494] В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.

495] Аж п’ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв,

496] З них дев’ятнадцять від лона були однієї дружини,

497] Решту – інші жінки у моїх породили покоях,

498] Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна.

499] Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас,

500] Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий –

501] Гектор. Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських

502] Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.

503] Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,

504] Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,

505] Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, –

506] Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»

507] Мовив це, й пам’ять про батька збудив, і викликав сльози.

508] Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.

509] Так спогадавши обидва, – той Гектора-мужезвитяжця,

510] Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,

511] Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом

512] Тяжко журився, – і стогін їх сумно лунав по покоях.

513] А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,

514] З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,

515] З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,

516] Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,

517] І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

518] «О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!

519] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських

520] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних

521] Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне.

522] Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам,

523] Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу.

524] Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання.

525] Долю таку вже богове нам, смертним, напряли, нещасним, –

526] Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.

527] Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при порозі,

528] Повні дарів: нещастя – в одному, а в другому – блага.

529] Той, кому їх у суміші Зевс подає громовладний,

530] Інколи горя, а інколи й радості має зазнати.

531] Той же, кому тільки лихо пошле, здобуває ганьбу лиш,

532] Голод нужденний скрізь гонить його по землі богосвітлій,

533] От і блукає він скрізь, і в богів, і в людей у зневазі.

534] Так і Пелея боги дарами блискучими зроду

535] Обдарували; поміж людей він усіх виділявся

536] Щастям, багатством, ще й був владарем у мужів мірмідонських,

537] Смертний, дружиною мав од богів він богиню безсмертну.

538] Та недолю й йому приділили богове – не мав він

539] В домі своєму дітей, владущого роду нащадків.

540] Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині

541] Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко

542] В Трої сиджу – і тобі, і дітям твоїм лиш на горе.

543] Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий:

544] Скільки обмежує Лесбос, оселя Макарова, з моря,

545] З півночі ж – гори Фрігійські та хлань Геллеспонту безкрая –

546] Скрізь визначався ти, старче, як кажуть, синами й багатством.

547] Та як наслали на тебе це лихо богове небесні,

548] Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивства.

549] Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці,

550] Не допоможе нічого печаль за сином убитим, –

551] Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!»

552] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

553] «Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор

554] Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,

555] Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене

556] Викуп багатий прийми, що-привіз я. Нехай він на радість

557] Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,

558] Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло».

559] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:

560] «Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я

561] Гектора тіло вернути, – від Зевса приходила з вістю

562] Мати до мене моя, від морського народжена старця.

563] Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, –

564] Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських.

565] З смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний,

566] В стан наш вступити – ні від сторожі б не міг він сховатись,

567] Ані так легко затвори на брамах відсунути наших.

568] Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,

569] Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,

570] Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».

571] Мовив він так, і, злякавшись, послухав старий тої мови,

572] Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався,

573] Та не один, за ним поспішили соратників двоє –

574] Автомедонт благородний і Алкім, що їх поміж друзів

575] Більше від інших Ахілл шанував по Патроклі убитім.

576] Випрягли коней і мулів вони, від ярма одв’язавши,

577] І, до намету з окличником старця Пріама ввійшовши,

578] В крісло його посадили, і з міцноколісного воза

579] Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.

580] Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканий,

581] Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати.

582] Сам же покликав служниць помити його й намастити,

583] Тільки десь далі поклавши, щоб сина Пріам не побачив.

584] Міг-бо не стримати гніву старий у засмученім серці,

585] Сина побачивши, сам же Ахілл, умить спалахнувши,

586] Зопалу вбить його міг би й порушити Зевсову волю.

587] Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши,

588] В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили.

589] Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши,

590] З товаришами поставив на добре гембльованім возі.

591] Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:

592] «О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш,

593] Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому

594] Батькові я, – не нікчемний він дав мені викуп за нього.

595] ‘ Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».

596] Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.

597] Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього,

598] При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:

599] «Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, –

600] Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш

601] І повезеш. А зараз пора про вечерю згадати.

602] Не забувала про їжу й сама пишнокоса Ніоба,

603] Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі –

604] Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці.

605] Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий

606] В гніві на матір Ніобу, дівчат – Артеміда мислива,

607] Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись:

608] Двох-бо дітей породила Лето, а у неї – багато.

609] Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали.

610] Дев’ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати

611] їх не було кому: всіх обертав у каміння Кроніон.

612] Тільки десятого дня їх небесні боги поховали.

613] Слізьми знеможена вкрай, про їжу згадала Ніоба.

614] Нині у скелях далеких, у горах безлюдних Сіпілу,

615] Де, як розказують, захисток мають для себе божисті

616] Німфи, що вздовж берегів Ахелою ведуть хороводи, –

617] В камінь богами обернена, там вона вічно сумує,

618] Отже, про їжу пора нам подумати, мій богосвітлий

619] Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина,

620] В Трою привізши, і там многослізний він буде для тебе!»

621] Мовив і, скочивши, білу вівцю Ахілл прудконогий

622] Сам заколов; білували ж, як личить, і справили друзі,

623] М’ясо усе на шматки порубали й, рожнами проткнувши,

624] Смажити стали старанно й готове з рожнів познімали.

625] Автомедонт заходився ще й хліб по столі розставляти

626] В кошиках гарних, а м’ясо ділив сам Ахілл богосвітлий.

627] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

628] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

629] Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла,

630] Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний.

631] Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався,

632] Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову.

633] Як навтішались вони, один одного так споглядавши,

634] Перший промовив тоді староденний Пріам боговидий:

635] «Спати пусти мене швидше, годованцю Зевсів, щоб, лігши,

636] Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних.

637] Ні на хвилину повік не заплющував я над очима

638] З дня, коли духу позбувся мій син під руками твоїми,

639] Тільки стогнав я весь час і муки терпів незліченні,

640] В куряві й бруді з одчаю валяючись серед подвір’я.

641] Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним

642] Горло своє покропив, а то зовсім не їв я нічого».

643] Так він сказав. Ахілл тоді друзям звелів і служницям

644] Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками

645] Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати,

646] І покривала вовняні подать їм укритися зверху.

647] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці

648] Й два для них ложа небавом старанно вони постелили.

649] З жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий:

650] «Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахеїв

651] Хтось не ввійшов сюди радитись, – часто до мене заходять

652] Радити раду мужі, як звичай того вимагає.

653] Тож, як у пітьмі нічній хто-небудь тебе тут побачить

654] І Агамемнону зразу ж розкаже, людей вожаєві,

655] Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,

656] Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:

657] Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,

658] Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав».

659] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

660] «Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,

661] Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:

662] Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба

663] Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.

664] Дев’ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі

665] І поховать на десятий та справити тризну для люду.

666] На одинадцятий – пагорб насипати зверху могильний,

667] А на дванадцятий – бій відновити, якщо вже так треба».

668] Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:

669] «Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.

670] Я припиняю війну на час, що його зажадав ти».

671] Мовивши це, правицею руку він біля зап’ястя

672] Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці.

673] В передпокої небавом і спати вони полягали –

674] Старець Пріам і окличник – з думками розумними в грудях;

675] Сам же Ахілл спочивав під наметом, обладнаним добре,

676] Поруч із ним Брісеїда на ложі лягла яснолиця.

677] Інші богове безсмертя й мужі усі збройнокомонні

678] Спали безжурно всю ніч, заспокійливим сном оповиті.

679] Лиш одного він не міг подолать доброчинця Гермеса,

680] Що обмірковував, як одвести державця Пріама

681] Від кораблів, щоб того не помітила варта при брамі.

682] Став він над ним в головах і мовив таке йому слово:

683] «Не добачаєш можливих ти, старче, знегод, якщо спати

684] Можеш між люду ворожого, здавшись на слово Ахілла.

685] Дав ти сьогодні багато, щоб викупить мертвого сина,

686] Та за тебе живого дадуть, проте, викупу й втроє

687] Діти твої, що лишилися ззаду, коли б Агамемнон

688] Знав, що ти тут, і дізнались про це усі інші ахеї».

689] Так він промовив. А старець злякався й окличника будить.

690] Позапрягав негайно Гермес тоді коней і мулів

691] І через табір погнав, та з ахеїв ніхто й не побачив.

692] А як дісталися броду вони струменистої річки

693] Ксанту пучинного, що від безсмертного Зевса родився,

694] Кинув супутців Гермес і подавсь на верхів’я Олімпу.

695] В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.

696] Коней з плачем і стогнанням вони до міста погнали,

697] Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив

698] їх ні з мужів, ні з жінок, підперезаних пишно, раніше

699] Аніж Кассандра, на золоту Афродіту подібна.

700] Вздріла вона із твердині пергамської любого батька

701] На колісниці й міського при ньому окличника з Трої.

702] Мулів побачила далі і Гектора тіло на марах.

703] Заголосила вона і на весь Іліон заволала:

704] «Швидше, троянські мужі і троянки, на Гектора гляньте!

705] З радістю ви зустрічали, коли він живий повертався

706] З битви, – він завжди був радістю міста й цілого народу!»

707] Мовила так. І ніхто із жінок і мужів тоді в місті

708] Не залишився, велика людей огорнула скорбота.

709] В брамі вони оточили Пріама, що віз його тіло.

710] Перед всіма його люба дружина і мати шановна,

711] Коси рвучи на собі, до бистрих коліс припадали,

712] Щоб хоч обнять його голову. Й плакав народ весь навколо.

713] Так біля брами вони цілий день аж до заходу сонця

714] Сльози рясні проливали б над Гектора мертвого тілом,

715] Якби не крикнув із повоза свого старий до народу:

716] «Дайте дорогу, щоб мулами міг я проїхати. Вдосталь

717] Потім наплачетесь ви, як мерця привезу я додому».

718] Мовив він так. І весь перед повозом люд розступився.

719] Як досягли вони славного дому Пріама та мертве

720] Тіло поклали на ложе різьблене, навкруг посадили

721] Заводіїв голосіння, і з стогоном ті і риданням

722] Спів почали похоронний, і в тузі жінки голосили.

723] Перша плачем із них білораменна зайшлась Андромаха,

724] Голову Гектора-мужозвитяжця обнявши руками:

725] «Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою

726] В домі мене залишаєш. Тож син наш – мале ще дитятко,

727] Піп породили його ми, бездольні, – квітучого віку

728] Не досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту

729] Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю,

730] Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих.

731] Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибодонних,

732] З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною

733] Підеш до краю чужого роботу робить примусово

734] Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв

735] Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку

736] В гніві за те, що брата забив у боях йому Гектор,

737] Чи його батька, чи любого сина, бо безліч ахеїв,

738] Гектора вбитих долонею, землю зубами вже гризли.

739] Батечко твій неласкавий до них був у січі жорстокій,

740] Тим-то й оплакують так його люди усі в Іліоні.

741] Гекторе, горя завдав ти батькам, до ридань невимовних

742] їх призвівши, мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких.

743] Не простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа,

744] Не заповів мені слова останнього, щоб пам’ятала

745] Я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози!»

746] Мовила так крізь ридання, і в тузі жінки голосили.

747] Ревно посеред жіноцтва заводила плач свій Гекуба:

748] «Гекторе, серцю моєму з моїх діточок найлюбіший!

749] Ще й за життя був у мене ти любий богам олімпійським,

750] Та й після смерті твоєї за тебе вони вболівають.

751] Інших у мене синів захопивши, Ахілл прудконогий

752] Взяв у полон і далеко продав їх за море безплідне,

753] Десь аж на Самос, на Імбр та на Лемнос, туманом повитий;

754] Тільки у тебе він душу відняв тонколезою міддю

755] І волочив круг могили тобою убитого в січі

756] Друга Патрокла, хоча і не міг його цим воскресити.

757] Ти ж, наче вмитий росою, так ніби ось-ось заговориш,

758] В домі моєму лежиш, немов Аполлон срібнолукий

759] Лагідно й тихо настиг тебе раптом своєю стрілою».

760] Мовила так крізь ридання, і плач залунав безугавний.

761] Третя з невтішних жінок завела голосіння Єлена:

762] .«Гекторе, серцю моєму із діверів ти найлюбіший!

763] Став-бо тепер чоловіком мені Александр боговидий,

764] Що мене в Трою привіз, – хай раніш я загинула б краще!

765] Ось і двадцятий вже рік од тієї години минає,

766] Як прибула я сюди, покинувши рідну країну,

767] Та не чула від тебе лихого чи прикрого слова!

768] Навіть як інший хто в домі мені починав докоряти –

769] З діверів хто, із зовиць, чи з невісток, убраних ошатно,

770] Або свекруха, – сам свекор був завжди як батько ласкавий, –

771] Ти зупиняв і стримував їх переконливим словом,

772] Лагідно діючи мовою, повною тихої ласки.

773] Тим-то за тебе й за себе сумую тепер я, нещасна.

774] В цілій-бо Трої розлогій немає у мене віднині

775] Друга, як ти. Із зневагою всі позирають на мене».

776] Мовила так крізь ридання. Зітхав увесь люд незліченний.

777] Старець Пріам із такими звернувсь до присутніх словами:

778] «Дров понавозьте, трояни, до міста й не бійтесь лихої

779] Засідки десь од аргеїв. Ахілл мені дав обіцянку,

780] Ще коли нас одпустив од своїх кораблів чорнобоких,

781] Нас не чіпати, аж поки дванадцятий день не настане».

782] Мовив він так. І у повози мулів вони із волами

783] Позапрягали і швидко усі перед містом зібрались.

784] Дев’ять без спочиву днів вони дрова возили до міста,

785] Лиш на десятий, коли заясніла зоря світлодайна,

786] Винесли з тужним риданням одважного Гектора тіло

787] І, на багаття зверху поклавши, вогонь розпалили.

788] Ледве з досвітньої мли розоперста Еос заясніла,

789] Стали до вогнища Гектора славного сходитись люди,

790] А як усі вже зійшлись і громада зібралась велика,

791] Спершу іскристим вином залили вони всюди багаття,

792] Де ще трималася сила вогню. Лише після того

793] Білії кості брати його й друзі в журбі позбирали

794] З попелу, й сльози рясні із лиць у них бігли струмками.

795] Кості зібравши усі, пурпуровим м’яким покривалом

796] їх огорнули, й тоді, в золотую поклавши їх урну,

797] Разом до ями глибокої все опустили, й до неї

798] Зверху багато каміння великого щільно наклали,

799] Й пагорб надгробний насипали, варта ж сиділа навколо,

800] Щоб до часу не напали красивоголінні ахеї.

801] Швидко надгробок насипавши, всі розійшлися. А потім

802] Знову зійшлися і в учті усі учтували преславній

803] В домі Пріама-державця, що Зевсовим був вихованцем.

804] Гектора так, упокірника коней, вони поховали.


Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы