Аналіз вірша "Альбатрос"

“Альбатрос” Бодлер аналіз вірша – тема, ідея, художні засоби

“Альбатрос” аналіз

Рік написання – 1842

Цикл – “Сплін та ідеал”

Тема: Показ людини, яка відрізняється від суспільства. Поет – мішень в суспільстві в яке всі хочуть потрапити

Ідея: Поет доносить до читача, як суспільство ставитися до людини (особливої)

Художні засоби “Альбатрос”

Епітет “крилатий велетень”, великі білі крила, розбитого, немічний, прекрасний

Символи у вірші “Альбатрос”

• Альбатрос, тобто сам поет – це світ прекрасного, добра.
• Моряки – зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту.
• Море – сим­волізує життя;
• корабель, човен – людську долю;
• грім, гроза, блискавка – життєві негаразди.

В «Альбатросі» стверд­жується божественна сила мистецтва, з найбільшою пов­нотою втілена у постаті поета. Автор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, “міць велика”, але його намагаються приборкати. Він не може протистояти сусп­ільству, як птиця натовпу матросів. На­товп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп.

Очевидно, мрії альбатроса залишаться “сумними думками” поета. Надії немає: серед всіх присутніх не виявилося нікого, хто б зупинив дурні розваги або хоча б засудив їх. Таке суспільство ніколи не буде ідеальним, та й не хоче воно прагнути до цього. Чітко простежується схожість долі птиці і долі поета. Це сильний птах з великими крилами, він може підніматися високо і довго триматися в небі. Альбатроса можна назвати мандрівником, який знаходиться у важких і небезпечних мандрах, адже він літає над розбурханим морем.

Читаючи поезію Шарля Бодлера, в багатьох віршах відчувається смуток і якась безвихідь, ці почуття часто супроводжували поета в його житті. Він мріяв про світле і прекрасне, але романтична мрія так і залишилася для нього недосяжною.

“Альбатрос” Шарль Бодлер

Буває, моряки піймають альбатроса,
Як заманеться їм розваги та забав.
І дивиться на них король блакиті скоса –
Він їхній корабель здалека проводжав.

Ходити по дошках природа не навчила –
Він присоромлений, хода його смішна.
Волочаться за ним великі білі крила,
Як весла по боках розбитого човна.

Незграба немічний ступає клишоного;
Прекрасний в небесах, а тут – як інвалід!..
Той ляльку в дзьоб дає, а той сміється з нього,
Каліку вдаючи, іде за птахом вслід!

Поет, як альбатрос – володар гроз і грому,
Глузує з блискавиць, жадає висоти,

Та, вигнаний з небес, на падолі земному

Крилатий велетень не має змоги йти.