Вірші про Прекрасну Даму» загальна характеристика
Цілком виразне уявлення про ранній ліриці Блоку дадуть, на наш погляд, вірші «Я чекаю призову, шукаю відповіді …», «Сутінки, сутінки весняні …», «Вірю в Сонце Завіту …», «Я, отрок, запалюю свічки …», «Заходжу я в темні храми … »,« Ми зустрічалися з тобою на заході сонця … ». «Вірші про Прекрасну Даму», це вірші про ідеальну, піднесеної любові, Яку поет відчував до Л. Д. Менделєєва. Разом з тим це містичне схиляння перед Володаркою Всесвіту, вічної жіночності, про яку Блок читав у В. Соловйова. Послідовно і систематично Блок перекладає і «Віршах про Прекрасну Даму» свої «земні» почуття і «вищий», ідеально-містичний план ».
У «Віршах про Прекрасну Даму» кохана, позбавлена яких би то не було земних рис, наділена ознаками цього божества. Це Небесна Діва, Вічна Жіночність. Володарка Всесвіту, Промениста цариця, Зоря, Купина. Ліричний герой – Юнак, раб, інок, лицар, готовий все життя з радістю служити своїй Даму. Кохана уявляється йому як ніби в чудесному сні або в казці. Вона часто є в сутінках, в тумані, оточена хиткими тінями. Враження примарність, невизначеності образу посилюється й тому, що поет уникає конкретних, описових епітетів. Вони розраховані лише на емоційне сприйняття читача: ароматні сльози, блакитні сновидіння, крок заворожений, бездонний погляд, завзята мрія, сутінки таємничий і т. п. Архаїчна, церковна «молитовна» лексика (лампада, панікадила, ризи і т. п.) відповідає поданням про кохану як про божество. Постійні мрії про зустріч з Нею, очікування Її призову асоціюються з другим пришестям, з повним оновленням, Преображенням всього світу – зовсім у дусі пророкувань В. Соловйова.
У «Віршах про Прекрасну Даму» для нас неприйнятні підкреслене ігнорування повсякденності, егоцентризм, ідеалізм, містика. Але тим не менше ці вірші подобалися і до цих пір подобаються багатьом читачам. Вони і зараз цікаві для нас не тільки як важливий етап творчого шляху Блоку, без якого не можна зрозуміти його подальшого розвитку. «Вірші про Прекрасну Даму» мають і свою цілком самостійну естетичну цінність. Великий знавець і цінитель поезії М. Рильський писав: «Вірші про Прекрасну Даму» це перш за все вірші про любов і високої людської краси, це втілене в умовно-містичні одягу торжество живого життя, передчуття всесвітньої зорі ». П. Антокольський (в раніше названої статті «Олександр Блок») підкреслював значення першої книги віршів поета для виховання почуттів сучасної молоді.
Хоча в них немає реалістичної окреслення коханої і навколишнього оточення, але ми можемо говорити про правдиве, реалістичному зображенні почуттів і переживань поета. Імовірно в цьому і полягає «секрет» чарівності поезії Блоку. Чисті почуття першого кохання часто породжують ідеалізацію, обожнювання коханої, прагнення бачити в ній все найпрекрасніше, піднесене, «неземне». Ці почуття, добре знайомі багатьом читачам, знайшли дуже точне, психологічно правдиве вираження в дивно ніжних, мелодійних віршах Блоку. Майстерність евфоніі – алітерації та асонанси, звукові повтори, «зачаровують» ритми, з яких, здавалося, і сам поет не владний, – всі це полонило читачів.
У суб’єктивному представленні Блоку його піднесені почуття, подвижницьке служіння Вічної Жіночності зовсім не були чимось вузьким, приватним. Навпаки, вони представлялися поетові частиною того значного, великого, що має перетворити весь світ. А це, здавалося йому, було важливіше за всі низинних життєвих турбот. У порівнянні з високим ідеалом все інше не більше, ніж звичайна, нічим не примітна суєта. У служінні Прекрасної Дами, яка повинна змінити на краще світ, поет бачив свій головний подвиг життя:
* Буде день – і станеться велика,
* Чую в майбутньому подвиг душі.
Нехай подання Блоку про подвиг було неясним, невизначеним, туманним, на перших порах помилковим, для нас важливо відзначити у поета постійне бажання, волю до подвигу, готовність здійснити його у що б не стало, а якщо треба – «спалити себе дотла». У 1908 році Блок характеризував свої «Вірші про Прекрасну Даму» як «ті СНИ і тумани, з якими бореться душа, щоб отримати право на життя».
У «Віршах про Прекрасну Даму» кохана, позбавлена яких би то не було земних рис, наділена ознаками цього божества. Це Небесна Діва, Вічна Жіночність. Володарка Всесвіту, Промениста цариця, Зоря, Купина. Ліричний герой – Юнак, раб, інок, лицар, готовий все життя з радістю служити своїй Даму. Кохана уявляється йому як ніби в чудесному сні або в казці. Вона часто є в сутінках, в тумані, оточена хиткими тінями. Враження примарність, невизначеності образу посилюється й тому, що поет уникає конкретних, описових епітетів. Вони розраховані лише на емоційне сприйняття читача: ароматні сльози, блакитні сновидіння, крок заворожений, бездонний погляд, завзята мрія, сутінки таємничий і т. п. Архаїчна, церковна «молитовна» лексика (лампада, панікадила, ризи і т. п.) відповідає поданням про кохану як про божество. Постійні мрії про зустріч з Нею, очікування Її призову асоціюються з другим пришестям, з повним оновленням, Преображенням всього світу – зовсім у дусі пророкувань В. Соловйова.
У «Віршах про Прекрасну Даму» для нас неприйнятні підкреслене ігнорування повсякденності, егоцентризм, ідеалізм, містика. Але тим не менше ці вірші подобалися і до цих пір подобаються багатьом читачам. Вони і зараз цікаві для нас не тільки як важливий етап творчого шляху Блоку, без якого не можна зрозуміти його подальшого розвитку. «Вірші про Прекрасну Даму» мають і свою цілком самостійну естетичну цінність. Великий знавець і цінитель поезії М. Рильський писав: «Вірші про Прекрасну Даму» це перш за все вірші про любов і високої людської краси, це втілене в умовно-містичні одягу торжество живого життя, передчуття всесвітньої зорі ». П. Антокольський (в раніше названої статті «Олександр Блок») підкреслював значення першої книги віршів поета для виховання почуттів сучасної молоді.
Хоча в них немає реалістичної окреслення коханої і навколишнього оточення, але ми можемо говорити про правдиве, реалістичному зображенні почуттів і переживань поета. Імовірно в цьому і полягає «секрет» чарівності поезії Блоку. Чисті почуття першого кохання часто породжують ідеалізацію, обожнювання коханої, прагнення бачити в ній все найпрекрасніше, піднесене, «неземне». Ці почуття, добре знайомі багатьом читачам, знайшли дуже точне, психологічно правдиве вираження в дивно ніжних, мелодійних віршах Блоку. Майстерність евфоніі – алітерації та асонанси, звукові повтори, «зачаровують» ритми, з яких, здавалося, і сам поет не владний, – всі це полонило читачів.
У суб’єктивному представленні Блоку його піднесені почуття, подвижницьке служіння Вічної Жіночності зовсім не були чимось вузьким, приватним. Навпаки, вони представлялися поетові частиною того значного, великого, що має перетворити весь світ. А це, здавалося йому, було важливіше за всі низинних життєвих турбот. У порівнянні з високим ідеалом все інше не більше, ніж звичайна, нічим не примітна суєта. У служінні Прекрасної Дами, яка повинна змінити на краще світ, поет бачив свій головний подвиг життя:
* Буде день – і станеться велика,
* Чую в майбутньому подвиг душі.
Нехай подання Блоку про подвиг було неясним, невизначеним, туманним, на перших порах помилковим, для нас важливо відзначити у поета постійне бажання, волю до подвигу, готовність здійснити його у що б не стало, а якщо треба – «спалити себе дотла». У 1908 році Блок характеризував свої «Вірші про Прекрасну Даму» як «ті СНИ і тумани, з якими бореться душа, щоб отримати право на життя».
