Мандри Дон Кіхота у пошуках справедливості (за романом М. Сервантеса «Дон Кіхот»)

Багато хто з нас захоплюється образами середньовічних лицарів. Лицарство минулого овіяне романтикою та славою. Хлопці марять лицарськими турнірами, дівчата мріють зустріти на своєму шляху парубка, якого можна було б на­звати «справжнім лицарем». Славнозвісний кодекс лицарської честі здається усім нам тим, що треба наслідувати…

Може, все це стало причиною того, що роман Сервантеса, який був задума­ний автором як пародія на середньовічні лицарські романи, переріс задум автора. Роман «Дон Кіхот» став блискучою спробою вирішення вічних філософських питань і складних морально-етичних проблем. Головною проблемою роману є конфлікт між ідеалами та дійсністю.

Про самого Дон Кіхота ми не знаємо майже нічого. Відомо лише, що майно його складається, з успадкованого давнього щита, списа, мисливського собаки і худої конячини. Знаємо, що він дворянин Алонсо Кіхано, вік якого близько п’ятдесяти років.

Просто на очах читача бідний дворянин, начитавшись лицарських романів, перетворюється на безрозсудного лицаря. Узявши собі вигадане ім’я Дон Кіхот, він вирушає на боротьбу зі злом. Фантастичний світ його уяви затьмарює світ реальний. Свою худу конячку герой уявляє бойовим конем, а себе — захисником знедолених, мандрівним лицарем. І починаються комічні й водночас тра­гічні пригоди лицаря сумного образу Дон Кіхота.

Дуже комічною виглядає на перший погляд перша пригода новоствореного лицаря — його бій з вітряками, у яких він побачив велетнів. Комічною з точки зору глядача-реаліста. Але якщо зазирнути в душу героя, то відвага, з якою він кидається в бій, викликає повагу…

Шляхетність намірів героя не може не зворушувати, але дії його постійно викликають посмішку, а іноді й прикрість. Як, приміром, епізод з побитим хлопчиком-пастушком. І хлопчик, і Дон Кіхот виглядають трагічно. Дон Кіхот через свою сліпу віру в людей, а хлопчик — від побоїв багатія, який не платить йому грошей.

Справжній чи несправжній лицар діє в романі? Подвиги чи дурощі творить він? Не можна однозначно відповісти на ці питання. Як і сам герой, його дії двопланові, двозначні. Перший план — дійсність, створена уявою героя, другий — реальність, у якій зовсім немає нічого романтичного.

У начебто дуже комічному епізоді битви з левом читача не може не вражати сміливість героя, хоч той і живе у вигаданому фантастичному світі.

Найважчим випробуванням для Дон Кіхота, кульмінацією його трагічного зіткнення з дійсністю стало перебування в герцогському замку. Освічені, витон­чені вельможі, які зрозуміли безумство Дон Кіхота, знущаються з лицаря. І хоч у словесному поєдинку переможцем вийшов Дон Кіхот, герцог і герцогиня не ли­ше виставили його блазнем, а й побили, й нацькували на нього кішок.

Але не це зламало лицаря. Він був глибоко вражений і розчарований, коли зрозумів, що люди не хочуть і не збираються боротися зі злом, навіть не намагаються його викорінити.

Дон Кіхот помер, але його добрі, шляхетні наміри й прагнення залишаються живими. І зовсім не безглуздими, а навпаки, дуже мудрими є слова лицаря:«… За­ради свободи, так само, як і заради честі, можна і треба ризикувати життям!»