Золото — гарний слуга, але поганий господар (за твором Оноре де Бальзака “Гобсек”)
Французький письменник Оноре де Бальзак у своїй повісті «Гобсек» виконав не тільки психологічний аналіз суспільства свого часу, він зазирнув у душі людей і віднайшов у них «закони життя». Можна стверджувати, що ці закони кожна людина бачить по-своєму, тому що вони відносяться до абстрактних понять, але відносність усіх цінностей залежить від оточення: «В мире нет ничего постоянного. Существуют только условности — свои для каждого климата». В меншій чи більшій мірі кожен потрапляє під їх вплив. Із цих законів яскраво проявляється роль золота у суспільстві. «Что такое жизнь, как не машина, которую приводят в движение деньги… Золото — вот духовная сущность всего нынешнего общества». Тоді постає питання: гроші — це добро чи зло; слуга чи господар? Кожен має власну відповідь, а дехто просто не може визначити до якого погляду схилятися. Та в більшій мірі роль грошей для себе визначає сама людина і бере за це повну відповідальність. Вона вибирає свої пріоритетні цінності й слідкує за тим, яку роль у її житті повинно грати золото.
На прикладі лихваря Гобсека, ми можемо спостерігати, як гроші виконують одразу дві ролі. Золото є його найвідданішим слугою, саме воно дає йому владу – «Я владею миром, а мир не имеет надо мной власти… Я достаточно богат, чтобы покупать совесть человеческую, управлять всесильными министрами через их фаворитов, начиная с канцелярских служителей и кончая любовниками: это не власть?»
До Гобсека звертаються люди в найскрутніші моменти життя, коли вже немає іншого способу, щоб отримати засоби для існування, і він грається ними, як ляльками, задовольняючи своє марнославство: «У меня взор, как у Господа Бога; я читаю в сердцах, от меня ничего не скроется. А разве могут отказать в чем-либо тому, у кого в руках мешок с золотом?» Багатство дає Гобсеку привід вважати, що він може виконувати функції вищої справедливості: «Таких, как я, в Париже человек десять; мы властители ваших судеб — тихонькие, никому не видные». Але Гобсек — це нетипова особистість: замість того, щоб жити в достатку, спокійно витрачати нажиті багатства, йому досить володіти ними! Тобто багатство заради багатства… Здається саме у цьому криється проблема: гроші проявляють свою владу над людиною.
Втративши моральні орієнтири Гобсек пропустив момент, коли гроші стали ним володіти. Він прагнув мати багатство, тому що воно дає свободу. Але накопичивши певну суму, Гобсек не зупиняється: бо розуміє – великі гроші дають велику владу. І він так цим захопився, що багатства згубили в Гобсекові і філософа, і людину. Найяскравіше це видно, коли Гобсек вже був за крок до смерті, але все одно не хотів розлучатися зі своїми грошима. Йому все здавалося, що золото котиться по кімнаті. А коли, після смерті Гобсека, його друг Дервіль почав оглядати весь будинок, то відкрилась вся жадібність Гобсека. Він знайшов численну кількість вже зіпсованих дорогих харчів поряд з дорогими речами, що Гобсек отримував від клієнтів. Гобсек торгувався за кілька франків в той час, як товари псувалися.
Золото згубило Гобсека, але чи владне воно над іншими? Відсутність грошей у Ернста де Ресто ледве не зруйнувало його надії на щастя. А от для його матері гроші стали джерелом багатьох нещасть, бо вона не знала їм ціни. Здається лише гроші приваблювали до неї Максима де Трая, який вигідно продає свою прихильність. Граф де Ресто пристрасно кохає свою дружину Анастазі, а вона натомість «віддячує» йому продажем сімейних коштовностей для погашення боргів коханця. А що ми спостерігаємо, коли бідний граф присмерті: « Ужасную картину увидили мы, если бы могли заглянуть в душу наследников, обступающих смертное ложе, – печально замечает Дервиль. – Сколько тут козней, расчетов, злосных ухищрений – и все из-за денег». Після смерті чоловіка Анастазі зовсім його зневажає і грубо перекладає тіло небіжчика, у пошуках жаданих паперів.
Отже, гроші – річ незбагненна. Потрапити під їх владу дуже легко, тому Фанні Мальво позичає у Гобсека лише стільки, скільки зможе віддати, заробивши працею білошвейки. Та й Дервіль обережно поводиться з золотом, погоджується на названі відсотки, а після смерті Гобсека не піддається бажанню заволодіти його багатством. На мою думку, саме у руках таких людей гроші будуть гарними слугами. Бальзак у підтексті вказує, скільки саме грошей потрібно людині і де та грань, що показує, коли гроші від доброго слуги перетворюються на безжального та жорстокого господаря.
На прикладі лихваря Гобсека, ми можемо спостерігати, як гроші виконують одразу дві ролі. Золото є його найвідданішим слугою, саме воно дає йому владу – «Я владею миром, а мир не имеет надо мной власти… Я достаточно богат, чтобы покупать совесть человеческую, управлять всесильными министрами через их фаворитов, начиная с канцелярских служителей и кончая любовниками: это не власть?»
До Гобсека звертаються люди в найскрутніші моменти життя, коли вже немає іншого способу, щоб отримати засоби для існування, і він грається ними, як ляльками, задовольняючи своє марнославство: «У меня взор, как у Господа Бога; я читаю в сердцах, от меня ничего не скроется. А разве могут отказать в чем-либо тому, у кого в руках мешок с золотом?» Багатство дає Гобсеку привід вважати, що він може виконувати функції вищої справедливості: «Таких, как я, в Париже человек десять; мы властители ваших судеб — тихонькие, никому не видные». Але Гобсек — це нетипова особистість: замість того, щоб жити в достатку, спокійно витрачати нажиті багатства, йому досить володіти ними! Тобто багатство заради багатства… Здається саме у цьому криється проблема: гроші проявляють свою владу над людиною.
Втративши моральні орієнтири Гобсек пропустив момент, коли гроші стали ним володіти. Він прагнув мати багатство, тому що воно дає свободу. Але накопичивши певну суму, Гобсек не зупиняється: бо розуміє – великі гроші дають велику владу. І він так цим захопився, що багатства згубили в Гобсекові і філософа, і людину. Найяскравіше це видно, коли Гобсек вже був за крок до смерті, але все одно не хотів розлучатися зі своїми грошима. Йому все здавалося, що золото котиться по кімнаті. А коли, після смерті Гобсека, його друг Дервіль почав оглядати весь будинок, то відкрилась вся жадібність Гобсека. Він знайшов численну кількість вже зіпсованих дорогих харчів поряд з дорогими речами, що Гобсек отримував від клієнтів. Гобсек торгувався за кілька франків в той час, як товари псувалися.
Золото згубило Гобсека, але чи владне воно над іншими? Відсутність грошей у Ернста де Ресто ледве не зруйнувало його надії на щастя. А от для його матері гроші стали джерелом багатьох нещасть, бо вона не знала їм ціни. Здається лише гроші приваблювали до неї Максима де Трая, який вигідно продає свою прихильність. Граф де Ресто пристрасно кохає свою дружину Анастазі, а вона натомість «віддячує» йому продажем сімейних коштовностей для погашення боргів коханця. А що ми спостерігаємо, коли бідний граф присмерті: « Ужасную картину увидили мы, если бы могли заглянуть в душу наследников, обступающих смертное ложе, – печально замечает Дервиль. – Сколько тут козней, расчетов, злосных ухищрений – и все из-за денег». Після смерті чоловіка Анастазі зовсім його зневажає і грубо перекладає тіло небіжчика, у пошуках жаданих паперів.
Отже, гроші – річ незбагненна. Потрапити під їх владу дуже легко, тому Фанні Мальво позичає у Гобсека лише стільки, скільки зможе віддати, заробивши працею білошвейки. Та й Дервіль обережно поводиться з золотом, погоджується на названі відсотки, а після смерті Гобсека не піддається бажанню заволодіти його багатством. На мою думку, саме у руках таких людей гроші будуть гарними слугами. Бальзак у підтексті вказує, скільки саме грошей потрібно людині і де та грань, що показує, коли гроші від доброго слуги перетворюються на безжального та жорстокого господаря.
