«Зображення життя людини в середньовічній поезії» за творчістю Лі Бо и Ду Фу
«І брат мій далеко, розлучені ми навіки?
Ніхто не пише, або помер я давно, або живий;
Я давно не отримую листів, а послав їх без ліку
Пожежі війни все палають у сні і наяву…»
Творче надбання середньовічного поета Лі Бо та його послідовника Ду Фу вважається вершиною світової поетичної лірики. Вірші цих авторів незвичайно вишукані, проникливі, виразні і одночасно дуже лаконічні. Провідними мотивами творчості Лі Бо були елегійні мотиви. Це і глибоке проникнення в атмосферу навколишнього світу, і споглядання прекрасної за своєю красою природи, і філософські роздуми ліричного героя, і легкий смуток.
Особливості поезій Лі Бо, серед яких найкращими вважаються «Пісня про схід і захід сонця», «Печаль на яшмовому ганку» і «Входжу в річку», полягають в тому, що в них немає переносів і граматичних погоджень рядків. Частіше всього автор використовує прийом так званого психологічного паралелізму, тобто самозаглиблені роздуми ліричного героя і описи його внутрішнього світу чергуються з описами природи.
Наприклад, темою вірша «Входжу в річку» є нероздільність природи і душевного світу людини. Це чарівна оповідь про красу, яку автор дуже тонко відчуває, знаходячись на узбережжі: поета бадьорить свіжість лілій, громадяться шовкові хмари, грає осіння вода тощо. Всю цю красу ліричний герой бажає подарувати одній людині, але її немає поруч і, скоріш усього, вже ніколи не буде. З мотивами гармонії природи у вірші тісно переплітаються мотиви дисгармонії людського життя, мотиви душевної скорботи і розлуки.
Особливості поезії послідовника Лі Бо – Ду Фу майже не відрізняються від тих, що притаманні творчості духовного наставника. Наприклад, його вірш «Місячної ночі згадую своїх братів» яскраво зображує небезпечний і фантасмагоричний світ. Автор знаходиться у незнайомому місті, в якому на днях чекають перевороту. В місті стоїть передгрозова тиша. В цьому вірші теж присутня лінія психологічного паралелізму: тривога відчувається не тільки зовні, а й і в душі поета. Він сумно згадує своїх братів. Про рідних нічого невідомо, та й далеко вони. «Як далека до сім’ї дорога! І життя, і смерть проходять між нами». Таким же самим є і вірш Ду Фу «Дикі гуси» – летять на північ птахи, а поет залишається на чужині, природа проходить по вічному колу, а самотня людина ніби випадає з цього кола.
Ліричні твори Ду Фу і Лі Бо не мають жодного зайвого слова, не містять жодного зайвого рядка. Це відшліфована, як діамант, «нефритово чиста», досконала поезія. Творчість цих видатних поетів відображає численні автобіографічні мотиви і особливе світосприйняття цілого народу, вона втілила в собі найкращі риси національної китайської поезії. Жили і писали ці автори в дуже далекі часи, але мотиви їх творчості й сьогодні мають актуальність, бо присвячені вони одвічним морально-етичним проблемам людства. Вишукані за формою, мелодійні і стрункі вірші Лі Бо і Ду Фу вважаються справжнім скарбом світової літератури.
Ніхто не пише, або помер я давно, або живий;
Я давно не отримую листів, а послав їх без ліку
Пожежі війни все палають у сні і наяву…»
Творче надбання середньовічного поета Лі Бо та його послідовника Ду Фу вважається вершиною світової поетичної лірики. Вірші цих авторів незвичайно вишукані, проникливі, виразні і одночасно дуже лаконічні. Провідними мотивами творчості Лі Бо були елегійні мотиви. Це і глибоке проникнення в атмосферу навколишнього світу, і споглядання прекрасної за своєю красою природи, і філософські роздуми ліричного героя, і легкий смуток.
Особливості поезій Лі Бо, серед яких найкращими вважаються «Пісня про схід і захід сонця», «Печаль на яшмовому ганку» і «Входжу в річку», полягають в тому, що в них немає переносів і граматичних погоджень рядків. Частіше всього автор використовує прийом так званого психологічного паралелізму, тобто самозаглиблені роздуми ліричного героя і описи його внутрішнього світу чергуються з описами природи.
Наприклад, темою вірша «Входжу в річку» є нероздільність природи і душевного світу людини. Це чарівна оповідь про красу, яку автор дуже тонко відчуває, знаходячись на узбережжі: поета бадьорить свіжість лілій, громадяться шовкові хмари, грає осіння вода тощо. Всю цю красу ліричний герой бажає подарувати одній людині, але її немає поруч і, скоріш усього, вже ніколи не буде. З мотивами гармонії природи у вірші тісно переплітаються мотиви дисгармонії людського життя, мотиви душевної скорботи і розлуки.
Особливості поезії послідовника Лі Бо – Ду Фу майже не відрізняються від тих, що притаманні творчості духовного наставника. Наприклад, його вірш «Місячної ночі згадую своїх братів» яскраво зображує небезпечний і фантасмагоричний світ. Автор знаходиться у незнайомому місті, в якому на днях чекають перевороту. В місті стоїть передгрозова тиша. В цьому вірші теж присутня лінія психологічного паралелізму: тривога відчувається не тільки зовні, а й і в душі поета. Він сумно згадує своїх братів. Про рідних нічого невідомо, та й далеко вони. «Як далека до сім’ї дорога! І життя, і смерть проходять між нами». Таким же самим є і вірш Ду Фу «Дикі гуси» – летять на північ птахи, а поет залишається на чужині, природа проходить по вічному колу, а самотня людина ніби випадає з цього кола.
Ліричні твори Ду Фу і Лі Бо не мають жодного зайвого слова, не містять жодного зайвого рядка. Це відшліфована, як діамант, «нефритово чиста», досконала поезія. Творчість цих видатних поетів відображає численні автобіографічні мотиви і особливе світосприйняття цілого народу, вона втілила в собі найкращі риси національної китайської поезії. Жили і писали ці автори в дуже далекі часи, але мотиви їх творчості й сьогодні мають актуальність, бо присвячені вони одвічним морально-етичним проблемам людства. Вишукані за формою, мелодійні і стрункі вірші Лі Бо і Ду Фу вважаються справжнім скарбом світової літератури.
