«За сміхом Сервантеса криються сльози» за романом «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі»
Маючи на меті створити пародію на лицарські романи середньовіччя, у своєму творі «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі» Сервантес використав багато ситуацій з романів про лицарів, але при цьому нещадно їх спотворив. Під пером цього талановитого письменника справжній лицарський роман втратив свою впевненість і романтизм.
Усе найкраще, що було у творах про лицарів, у романі Сервантеса втратило свою привабливість, адже їх окрасою завжди був видатний лицар незвичайної вроди. А ось головний герой твору Сервантеса був зовсім не схожий на типового лицаря. Це був не юнак, а непривабливої зовнішності людина середнього віку. Лицарські романи настільки сильно вплинули на свідомість ідальго Алонсо Кехано, що той назвався Дон Кіхотом і подався на пошуки подвигів. Він натяг на себе іржаві обладунки, обрав собі даму серця, усівся на стару шкапу і відправився у мандри.
Невдовзі у Дон Кіхота з’явився і зброєносець, який теж нічим не був схожий на справжніх зброєносців літературних лицарів. Це був мирний землероб Санчо Панса, який ніколи не відрізнявся мовчазливістю і сміливістю, якими характеризувалися ці персонажі у лицарських романах. Проте у подорожі він давав досить розумні поради своєму хазяїнові. Завдяки цим двом героям традиційні ситуації, звеличені у романах про лицарів, у творі Сервантеса стають комічними дурницями. Наприклад, бій Дон Кіхота з баранами або з вітряками спотворює великі подвиги лицарів у літературі середньовіччя.
Божевілля і кумедність Дон Кіхота дивним чином поєднується з його життєвою мудрістю і великим почуттям гідності. Санчо Панса вважав, що його пан у мудрості та красномовності не поступався найвідомішим церковним проповідникам. Але Дон Кіхот мріяв ніяк не про небесне, а про звичайне земне щастя, причому не тільки для себе, а для усього людства. Він був готовий прийти на допомогу чи дати пораду тим, хто цього потребував. Він закликав свого супутника не судити про все «за законом особистого свавілля»: «Нехай сльози бідняка викликають у тебе більше співчуття, ніж нарікання багатія», – казав Дон Кіхот.
Проти, зображуючи героя свого роману борцем за справедливість, наділяючи його привабливими рисами, у той же час Сервантес постійно ставив його у комічні ситуації. Письменник робив це для того, щоб показати своїм читачам, що навіть така доброзичлива людина, як Дон Кіхот з Ламанчі, не може самостійно змінити щось у потворному світі, в якому панує влада грошей та егоїзм.
Роман «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі» завершився поверненням головного героя у реальність. Вже перед своєю смертю Дон Кіхот відмовився від своїх химерних людей і читання лицарських романів. Цей сумний фінал зробив сміх над героєм роману «сміхом скрізь сльози», бо попри все автор дуже захоплювався моральною красою Дон Кіхота, яка, нажаль, рідко зустрічалася у ті часи, яка й сьогодні зустрічається не частіше.
Усе найкраще, що було у творах про лицарів, у романі Сервантеса втратило свою привабливість, адже їх окрасою завжди був видатний лицар незвичайної вроди. А ось головний герой твору Сервантеса був зовсім не схожий на типового лицаря. Це був не юнак, а непривабливої зовнішності людина середнього віку. Лицарські романи настільки сильно вплинули на свідомість ідальго Алонсо Кехано, що той назвався Дон Кіхотом і подався на пошуки подвигів. Він натяг на себе іржаві обладунки, обрав собі даму серця, усівся на стару шкапу і відправився у мандри.
Невдовзі у Дон Кіхота з’явився і зброєносець, який теж нічим не був схожий на справжніх зброєносців літературних лицарів. Це був мирний землероб Санчо Панса, який ніколи не відрізнявся мовчазливістю і сміливістю, якими характеризувалися ці персонажі у лицарських романах. Проте у подорожі він давав досить розумні поради своєму хазяїнові. Завдяки цим двом героям традиційні ситуації, звеличені у романах про лицарів, у творі Сервантеса стають комічними дурницями. Наприклад, бій Дон Кіхота з баранами або з вітряками спотворює великі подвиги лицарів у літературі середньовіччя.
Божевілля і кумедність Дон Кіхота дивним чином поєднується з його життєвою мудрістю і великим почуттям гідності. Санчо Панса вважав, що його пан у мудрості та красномовності не поступався найвідомішим церковним проповідникам. Але Дон Кіхот мріяв ніяк не про небесне, а про звичайне земне щастя, причому не тільки для себе, а для усього людства. Він був готовий прийти на допомогу чи дати пораду тим, хто цього потребував. Він закликав свого супутника не судити про все «за законом особистого свавілля»: «Нехай сльози бідняка викликають у тебе більше співчуття, ніж нарікання багатія», – казав Дон Кіхот.
Проти, зображуючи героя свого роману борцем за справедливість, наділяючи його привабливими рисами, у той же час Сервантес постійно ставив його у комічні ситуації. Письменник робив це для того, щоб показати своїм читачам, що навіть така доброзичлива людина, як Дон Кіхот з Ламанчі, не може самостійно змінити щось у потворному світі, в якому панує влада грошей та егоїзм.
Роман «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі» завершився поверненням головного героя у реальність. Вже перед своєю смертю Дон Кіхот відмовився від своїх химерних людей і читання лицарських романів. Цей сумний фінал зробив сміх над героєм роману «сміхом скрізь сльози», бо попри все автор дуже захоплювався моральною красою Дон Кіхота, яка, нажаль, рідко зустрічалася у ті часи, яка й сьогодні зустрічається не частіше.
