Лист до Дон Кіхота
«Шановний Дон Кіхоте!
Зовсім недавно я познайомився з одним з найбільш видатних творів світової літератури – романом М. Сервантеса «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі», де ти був головним героєм. Мене дуже вразив твій образ.
З роману я довідався, що ти був збіднілим ідальго Алонсо Кехано і найбільш за все у світі любив читати лицарські романи. Одного разу під враженням цих романів ти вирішив відправитися на пошуки пригод. Ти назвався Дон Кіхотом, а свою стару шкапу назвав звучним ім’ям Росинант. Як і лічить справжньому лицарю, ти обрав собі даму серця, «приладив на голові свого латаного шолома, настромив на руку щит, схопив списа» та й «поїхав блукати світами кінно й оружно», «поборювати всілякого роду кривди».
На перший погляд ти мені здався неабияким диваком, бо прагнув знищити несправедливість у всьому світі. Всупереч твоїм добрим намірам усі твої справи оберталися проти тих, кого ти намагався захистити. Перша ж твоя подорож і спроба боротися зі злом закінчилася тим, ще тебе просто побили і обібрали каторжники, яких ти звільнив. Мені сподобалося, що ти не дуже переймався тим, що у тебе забрали речі, а лише журився, «що люди, яким стільки добра робив, такого накоїли лиха». Це довело мені, що у тебе добре серце і ти завжди залишався вірним своїм високим ідеалам.
Ти, Дон Кіхоте, дивна людина, адже ти не можеш навіть уявити собі, що хтось із людей може не дотримуватися свого слова. Ти прагнув зробити кращим життя, фантазував, а оточуючий світ бачив крізь призму прочитаних тобою романів. Мені дуже привабливий твій образ, образ справжнього лицаря. Якби на світі не було таких людей, як ти, наше життя було б набагато гіршим і сумнішим. І ти, і твій вірний зброєносець Санчо Панса викликаєте у мене велику симпатію. Твій образ став символом прояв благородних намірів, а водночас і повного відриву від дійсності. Завдяки тобі у нашому житті утвердився відомий усім термін «донкіхотство», який і характеризує поведінку, схожу на твою.
Людям час від часу варто замислюватися над тим, чи не розбігаються їхні можливості і їхні бажання, чи не воюють вони з вітряками. А завдяки тобі думати над цим ми будемо ще частіше, за що тобі велике спасибі!».
Зовсім недавно я познайомився з одним з найбільш видатних творів світової літератури – романом М. Сервантеса «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі», де ти був головним героєм. Мене дуже вразив твій образ.
З роману я довідався, що ти був збіднілим ідальго Алонсо Кехано і найбільш за все у світі любив читати лицарські романи. Одного разу під враженням цих романів ти вирішив відправитися на пошуки пригод. Ти назвався Дон Кіхотом, а свою стару шкапу назвав звучним ім’ям Росинант. Як і лічить справжньому лицарю, ти обрав собі даму серця, «приладив на голові свого латаного шолома, настромив на руку щит, схопив списа» та й «поїхав блукати світами кінно й оружно», «поборювати всілякого роду кривди».
На перший погляд ти мені здався неабияким диваком, бо прагнув знищити несправедливість у всьому світі. Всупереч твоїм добрим намірам усі твої справи оберталися проти тих, кого ти намагався захистити. Перша ж твоя подорож і спроба боротися зі злом закінчилася тим, ще тебе просто побили і обібрали каторжники, яких ти звільнив. Мені сподобалося, що ти не дуже переймався тим, що у тебе забрали речі, а лише журився, «що люди, яким стільки добра робив, такого накоїли лиха». Це довело мені, що у тебе добре серце і ти завжди залишався вірним своїм високим ідеалам.
Ти, Дон Кіхоте, дивна людина, адже ти не можеш навіть уявити собі, що хтось із людей може не дотримуватися свого слова. Ти прагнув зробити кращим життя, фантазував, а оточуючий світ бачив крізь призму прочитаних тобою романів. Мені дуже привабливий твій образ, образ справжнього лицаря. Якби на світі не було таких людей, як ти, наше життя було б набагато гіршим і сумнішим. І ти, і твій вірний зброєносець Санчо Панса викликаєте у мене велику симпатію. Твій образ став символом прояв благородних намірів, а водночас і повного відриву від дійсності. Завдяки тобі у нашому житті утвердився відомий усім термін «донкіхотство», який і характеризує поведінку, схожу на твою.
Людям час від часу варто замислюватися над тим, чи не розбігаються їхні можливості і їхні бажання, чи не воюють вони з вітряками. А завдяки тобі думати над цим ми будемо ще частіше, за що тобі велике спасибі!».
