«Дорогами Дон Кіхота» за романом Сервантеса
Як не дивно, але герой роману М. Сервантеса «Пригоди хитромудрого ідальго Дон Кіхота із Ламанчі» – не прекрасний юний лицар, а «бадьорий кістлявий старий», який, без кінця читаючи лицарські романи, щиро повірив, що часи лицарів не пройшли, повірив у те, що захистити гнаних і принижених, допомогти пригнобленим і бідним, встановити справедливість можна влучною стрілою і помахом меча.
Письменник зображує, як дорогами Іспанії подорожує дивний лицар з не менш дивним зброєносцем, готовий кинутися в бій у будь-яку хвилину і стати на захист лицарської честі. Усюди нещасний Дон Кіхот отримує побої і зустрічає непорозуміння, але все одно продовжує свою велику місію. На жаль, він не зміг виправити оточуючий світ, адже йому довелося народитися у жорстокі часи, коли було не в честі благородство, коли більшість людей боялися стати на захист інших чи сказати правду.
Дон Кіхот залишався чистий душею у той час, коли аристократія втратила сором, був делікатним і скромним серед грубощів, він тримав слово, яке ніхто не цінував, він присвятив своє життя боротьбі за високі ідеали у той час, коли інші переймалися лише власними потребами.
Сумна і в той же час комічна оповідь про пригоди Дон Кіхота – це зайвий доказ того, що не час створює людей, а люди прикрашають цей час, доказом того, що в «жорстокий час» не обов’язково живуть люди, які мають «жорстокі серця».
Фінал роману досить неочікуваний – Дон Кіхот немов прозріває і відрікається від усього, за що так самовіддано боровся, що так сміливо захищав. І це логічно, бо автор роману добре розумів недосконалість оточуючого світу і повністю усвідомлював безвихідність шляху, обраного його героєм.
Дон Кіхот продовжує свій шлях майже чотири століття. Для одних він божевільній, для інших – герой. Це вічний образ нескінченного конфлікту між життєвими пошуками і ототожненням свого місця у суспільстві, між шляхетними бажаннями і неможливістю втілити їх у реальність.
Думку стати лицарем Алонсо Кехано навіяла неймовірна кількість прочитаних ним лицарських романів. Через них він зважився сісти на коня и зі зброєю в руках відправився на пошуки пригод, на боротьбу з неправдою, відправився «здобувати собі безсмертну славу та ім’я». Збіднілий ідальго вигадує собі більш милозвучне ім’я, а свою шкапу нарікає Росинантом, що перекладається як «кінь, який йде попереду». Водночас Дон Кіхот вигадує собі даму серця з надзвичайним ім’ям Дульцінея Тобоська, а присвячення у лицарі проводить у брудному трактирі, відвідувачі якого прийняли участь у цьому фарсі лише заради забави.
Вже перша спроба встановити несправедливість проходить для Дон Кіхота невдало. Його грабують і обирають, тому він вирішує, що йому потрібен зброєносець, на роль якого бере наївного та простосердного селянина Санчо Панса. Він умовив його, пообіцявши губернаторство на першому ж визволеному ними острові.
У супроводі свого вірного товариша Дон Кіхот боровся з вітряками і левами у клітці. Кожен бій героя роману мав символічне значення, яке зрозуміле і сьогодні. І зараз нам доводиться вести боротьбу з примарними і реальними силами зла, боротися з тими, кому ми підпорядковані і від кого ми залежимо. А головна мудрість, яку можна винести з цього роману, мабуть, ось ця:
«Свобода – це одна з найбільш дорогоцінних щедрот, з нею не можуть зрівнятися ніякі коштовності. Заради свободи, як і заради честі, можна ризикувати життям, а неволя є найбільшим з нещасть, які тільки можуть трапитися з людиною».
Письменник зображує, як дорогами Іспанії подорожує дивний лицар з не менш дивним зброєносцем, готовий кинутися в бій у будь-яку хвилину і стати на захист лицарської честі. Усюди нещасний Дон Кіхот отримує побої і зустрічає непорозуміння, але все одно продовжує свою велику місію. На жаль, він не зміг виправити оточуючий світ, адже йому довелося народитися у жорстокі часи, коли було не в честі благородство, коли більшість людей боялися стати на захист інших чи сказати правду.
Дон Кіхот залишався чистий душею у той час, коли аристократія втратила сором, був делікатним і скромним серед грубощів, він тримав слово, яке ніхто не цінував, він присвятив своє життя боротьбі за високі ідеали у той час, коли інші переймалися лише власними потребами.
Сумна і в той же час комічна оповідь про пригоди Дон Кіхота – це зайвий доказ того, що не час створює людей, а люди прикрашають цей час, доказом того, що в «жорстокий час» не обов’язково живуть люди, які мають «жорстокі серця».
Фінал роману досить неочікуваний – Дон Кіхот немов прозріває і відрікається від усього, за що так самовіддано боровся, що так сміливо захищав. І це логічно, бо автор роману добре розумів недосконалість оточуючого світу і повністю усвідомлював безвихідність шляху, обраного його героєм.
Дон Кіхот продовжує свій шлях майже чотири століття. Для одних він божевільній, для інших – герой. Це вічний образ нескінченного конфлікту між життєвими пошуками і ототожненням свого місця у суспільстві, між шляхетними бажаннями і неможливістю втілити їх у реальність.
Думку стати лицарем Алонсо Кехано навіяла неймовірна кількість прочитаних ним лицарських романів. Через них він зважився сісти на коня и зі зброєю в руках відправився на пошуки пригод, на боротьбу з неправдою, відправився «здобувати собі безсмертну славу та ім’я». Збіднілий ідальго вигадує собі більш милозвучне ім’я, а свою шкапу нарікає Росинантом, що перекладається як «кінь, який йде попереду». Водночас Дон Кіхот вигадує собі даму серця з надзвичайним ім’ям Дульцінея Тобоська, а присвячення у лицарі проводить у брудному трактирі, відвідувачі якого прийняли участь у цьому фарсі лише заради забави.
Вже перша спроба встановити несправедливість проходить для Дон Кіхота невдало. Його грабують і обирають, тому він вирішує, що йому потрібен зброєносець, на роль якого бере наївного та простосердного селянина Санчо Панса. Він умовив його, пообіцявши губернаторство на першому ж визволеному ними острові.
У супроводі свого вірного товариша Дон Кіхот боровся з вітряками і левами у клітці. Кожен бій героя роману мав символічне значення, яке зрозуміле і сьогодні. І зараз нам доводиться вести боротьбу з примарними і реальними силами зла, боротися з тими, кому ми підпорядковані і від кого ми залежимо. А головна мудрість, яку можна винести з цього роману, мабуть, ось ця:
«Свобода – це одна з найбільш дорогоцінних щедрот, з нею не можуть зрівнятися ніякі коштовності. Заради свободи, як і заради честі, можна ризикувати життям, а неволя є найбільшим з нещасть, які тільки можуть трапитися з людиною».
