Переосмислення біблійних образів у романі “Майстер і Маргарита” М.Булгакова
У романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита» є реальність і фантастика, сатира і любовна лірика. Особливо виділяються чотири глави історико-філософського характеру. Це «роман у романі» — оповідь про Христа і Понтія Пілата. Глави про прокуратора Іудеї та Ієшуа Га-Ноцрі (Ісуса Христа) пише голивний булгаковський герой — Майстер. Створений за біблійним сюжетом, цей роман став долею його автора. Майстер з волі Булгакова так виклав відому (біблійну історію осуду і страти Христа, що в її реальності неможливо сумніватися. Історія вийшла така земна, така жива, начебто сам Булгаков був присутній на всьому цьому. Ієшуа в зображенні Майстра — не міфологічний персонаж, а жива людина, здатна відчувати і обурення, і досаду. Він боїться болю, боїться і мерті. Але при зовнішній звичайності Ієшуа — незвичайна людина. Надприродна сила Ієшуа вкладена в його слова, у його переконаність в їх істинності.
Але головна якість, що відрізняє Ієшуа від усіх інших персонажів роману, — нобережність розуму і духу. Вони позбавлені умовностей і догм. Вони вільні. Незаможність і внутрішню стійкість не можуть убити в ньому ані сила влади Понтія Пшата, ані загроза смерті. Завдяки цій незалежності розуму і духу перед Ієшуа відкриваються приховані від інших істини. І він несе ці дуже небезпечні для влади істини людям.
Щоб створити такого героя, Майстер сам повинен мати хоч деякі його якості. Майстер сповідує ті самі істини, проповідує добро і справедливість, хоча сам не був смиренним, терпимим і благочестивим. Але є в Майстрові та ж таки залежність, та ж внутрішня духовна воля, що й у його героя, котрий іде на Іолгофу.
З жахом слухає прокуратор Іудеї міркування про владу. Ієшуа говорить, що настане час, коли влада не буде потрібна. Такі слова було не тільки страшно, але і ризиковано слухати. Охороняючи себе від і сторонніх вух, прокуратор майже прокричав: «На світі не було, немає і не буде школи більшої і прекраснішої влади, ніж влада імператора Тиберія!» Ця фраза сказана Булгаковим, ясна річ, не з історичних джерел. Вона — із сучасних йому ідей. Письменник замінив тільки ім’я. Узагалі, якби читачі могли прочитати роман у той час, вони напевно помітили б перегук описаної біблійної історії із і умисністю. Рішення Синедріону і Понтія Пілата нагадують рішення правознавців й інших сучасних Булгакову офіційних організацій. Схожість — у шаленому фанатизмі, у страху перед інакомисленням.
Булгаков знав твердо, що опублікувати роман він не зможе, що рано чи пізно він буде розіп’ятий за цей роман. Але в письменникові жила слабка надія на здоровий глузд сучасного йому «прокуратора». Не здійснилося.
Герой роману Майстра, Ієшуа Га-Ноцрі, засуджений. Його мирні промови, то заперечують насильство, небезпечніші для влади, ніж прямий заклик. Ієшуа небезпечніший від убивці, якого помилував Понтій Пілат. І хоча він зумів підкорити прокуратора своїм розумом і дивною силою слова, Пілат направляє на смерть саме його, боячись за себе, за свою кар’єру. Як політик Понтій Пілат переміг, але зазнав поразки перед великою силою духу. І прокур це зрозумів.
Понтій Пілат нагадував Булгакову деяких сучасних письменників політиків і державних діячів. Але є істотна відмінність: розправа над безневинним коштувало Пілатові важких душевних мук, а сучасним письменнику політикам вдаваная уникнути навіть докорів власного сумління. Так біблійний сюжет зіткнувші і реальним життям.
Але головна якість, що відрізняє Ієшуа від усіх інших персонажів роману, — нобережність розуму і духу. Вони позбавлені умовностей і догм. Вони вільні. Незаможність і внутрішню стійкість не можуть убити в ньому ані сила влади Понтія Пшата, ані загроза смерті. Завдяки цій незалежності розуму і духу перед Ієшуа відкриваються приховані від інших істини. І він несе ці дуже небезпечні для влади істини людям.
Щоб створити такого героя, Майстер сам повинен мати хоч деякі його якості. Майстер сповідує ті самі істини, проповідує добро і справедливість, хоча сам не був смиренним, терпимим і благочестивим. Але є в Майстрові та ж таки залежність, та ж внутрішня духовна воля, що й у його героя, котрий іде на Іолгофу.
З жахом слухає прокуратор Іудеї міркування про владу. Ієшуа говорить, що настане час, коли влада не буде потрібна. Такі слова було не тільки страшно, але і ризиковано слухати. Охороняючи себе від і сторонніх вух, прокуратор майже прокричав: «На світі не було, немає і не буде школи більшої і прекраснішої влади, ніж влада імператора Тиберія!» Ця фраза сказана Булгаковим, ясна річ, не з історичних джерел. Вона — із сучасних йому ідей. Письменник замінив тільки ім’я. Узагалі, якби читачі могли прочитати роман у той час, вони напевно помітили б перегук описаної біблійної історії із і умисністю. Рішення Синедріону і Понтія Пілата нагадують рішення правознавців й інших сучасних Булгакову офіційних організацій. Схожість — у шаленому фанатизмі, у страху перед інакомисленням.
Булгаков знав твердо, що опублікувати роман він не зможе, що рано чи пізно він буде розіп’ятий за цей роман. Але в письменникові жила слабка надія на здоровий глузд сучасного йому «прокуратора». Не здійснилося.
Герой роману Майстра, Ієшуа Га-Ноцрі, засуджений. Його мирні промови, то заперечують насильство, небезпечніші для влади, ніж прямий заклик. Ієшуа небезпечніший від убивці, якого помилував Понтій Пілат. І хоча він зумів підкорити прокуратора своїм розумом і дивною силою слова, Пілат направляє на смерть саме його, боячись за себе, за свою кар’єру. Як політик Понтій Пілат переміг, але зазнав поразки перед великою силою духу. І прокур це зрозумів.
Понтій Пілат нагадував Булгакову деяких сучасних письменників політиків і державних діячів. Але є істотна відмінність: розправа над безневинним коштувало Пілатові важких душевних мук, а сучасним письменнику політикам вдаваная уникнути навіть докорів власного сумління. Так біблійний сюжет зіткнувші і реальним життям.
