Що мені розповіла стара книга
У нашій домашній бібліотеці багато книг. Це повісті, романи, драми, багато поетичних збірників. Бери будь-яку і читай. Коли я хворію і лежу вдома, то з задоволенням читаю книги про подорожі й пригоди. Багато книг з нашої бібліотеки були куплені ще моїм прадідом. На одній із них зберігся його іменний напис, зроблений у день народження моєї прабабусі майже піввіку тому. Це двотомник Олександра Дюма “Граф Монте-Крісто”. Книга у твердій темно-зеленій оправі, сторінки вже пожовкли, а напис на титульних аркушах обох томів нібито тільки що зроблено. Пером фіолетовим чорнилом написано: “Удень народження другу-дружині від чоловіка”. Дата і підпис. Я люблю брати в руки ці сімейні реліквії. Підходжу з ними до портретів прадідуся і прабабусі, що висять на стіні у вітальні поруч із книжковими полками, і ніби думкою перегортаю сторінки їхнього життя.
Я вже не застав їх живими, але мені багато чого розповіли про них батьки. Іменні написи на книгах — свідчення великої дружби прадідуся і прабабусі, вірності, зворушливого кохання і доброти, уваги один до одного. Прадід знав, які книги цікавили його дружину. Вона працювала вихователькою в дитячому садку, прадід — на одному з машинобудівних заводів заступником директора.
У книзі збереглися старі закладки. Напевно, прабабуся не раз перечитувала епізоди, які особливо хвилювали її. А може, закладки говорили про те, що читання було перервано: прабабуся квапилася на кухню, щоб вчасно приготувати вечерю родині. А родина була велика. Батьки розповідали, що за загальним сімейним столом прадід часто згадував фронтові будні — він був учасником Великої Вітчизняної війни, був поранений і війну закінчив у місті Кенігсберзі. У родині дбайли-.во зберігають бойові нагороди прадіда. Є там і нагороди, отримані вже в мирний час за доблесну працю. Була нагороджена медалями і прабабуся. У нашій сімейній бібліотеці зберігається заповітна папка. У ній зібрано старі газети, де надруковано замітки і про прадідуся, і про прабабусю. Одна замітка присвячена їхньому золотому весіллю — п’ятдесятиліттю спільного життя. Традиція дарувати один одному книги в нашій родині йде саме від прадіда. Чимало книг подарували один одному мої бабуся і дідусь, тато і мама. Цілу полку займають книги, подаровані батьками мені.
І все ж таки я знову повертаюся до “Графа Монте-Крісто” О. Дюма. Книга переходить від одного покоління нашої родини до іншого, невидимою ниточкою зв’язуючи нас з нашими предками, повертаючи у той далекий час, коли вони були молоді, щасливі, кохали один одного і любили життя.
Я вже не застав їх живими, але мені багато чого розповіли про них батьки. Іменні написи на книгах — свідчення великої дружби прадідуся і прабабусі, вірності, зворушливого кохання і доброти, уваги один до одного. Прадід знав, які книги цікавили його дружину. Вона працювала вихователькою в дитячому садку, прадід — на одному з машинобудівних заводів заступником директора.
У книзі збереглися старі закладки. Напевно, прабабуся не раз перечитувала епізоди, які особливо хвилювали її. А може, закладки говорили про те, що читання було перервано: прабабуся квапилася на кухню, щоб вчасно приготувати вечерю родині. А родина була велика. Батьки розповідали, що за загальним сімейним столом прадід часто згадував фронтові будні — він був учасником Великої Вітчизняної війни, був поранений і війну закінчив у місті Кенігсберзі. У родині дбайли-.во зберігають бойові нагороди прадіда. Є там і нагороди, отримані вже в мирний час за доблесну працю. Була нагороджена медалями і прабабуся. У нашій сімейній бібліотеці зберігається заповітна папка. У ній зібрано старі газети, де надруковано замітки і про прадідуся, і про прабабусю. Одна замітка присвячена їхньому золотому весіллю — п’ятдесятиліттю спільного життя. Традиція дарувати один одному книги в нашій родині йде саме від прадіда. Чимало книг подарували один одному мої бабуся і дідусь, тато і мама. Цілу полку займають книги, подаровані батьками мені.
І все ж таки я знову повертаюся до “Графа Монте-Крісто” О. Дюма. Книга переходить від одного покоління нашої родини до іншого, невидимою ниточкою зв’язуючи нас з нашими предками, повертаючи у той далекий час, коли вони були молоді, щасливі, кохали один одного і любили життя.