Чи то правда що час гроші
Чи то правда, що час – гроші?
Про цю тотожність нам вже не раз казали різними мовами. Згадується відомий вислів: «Ти сказав, і я тобі повірив, ти повторив — і мене взяв сумнів, ти сказав втретє, і я зрозумів, що це брехня».
Час — це гроші? І я згадую Ґобсека, який мертвими очима вдивляється у камінний попіл, де заховані золоті монети, які не продовжили його до життя ані на мить.
Можна обернути час на гроші, це правда. Існує багато професій, де сплачують за відданий роботі час. Але навіть коли сплачують за результати праці, від кількості виробленого, все одно платять за час, відданий цій роботі. Отже, якщо який-небудь Кирпич (це, як усі знають, з кінострічки «Місце зустрічі змінити не можна»), поцупивши гаманця з грішми, насправді вкрав не гроші, а час чийогось життя, привласнив його, «зекономив» для власної потреби.
А люди, які працюють, перетворюють на «різнокольорові папірці» щонайменше третину свого життя, вісім годин щодоби. Мені скажуть, що від праці маємо моральну втіху. Може й так, але здебільшого працюють заради грошей. Мільйони людей щоранку виходять з дому, їдуть електричками, машинами, тролейбусами, йдуть пішки, прямують на роботу і до шостої-сьомої години вечора їхнє життя не належить їм.
Отримавши гроші за «продане» життя, вони знов витрачають свій неповторний час на пошуки менших цін, вистоюють черги на розпродажах. А життя тим часом спливає… Хотів написати «як вода у річці», але це порівняння не було б правильним. Вода в річці тече й тече собі століттями, а життя спливає, як вода з пригорщі… І залишаються тільки оті «папірці».
Таким чином, повторюся, час можна перетворити на гроші, хоча такий «чейндж» насправді несправедливий і неправильний, бо не має зворотного процесу. Отже виходить, що це — не тотожність.
Уявіть що ми беремо гроші й обмінюємо на додаткові роки життя… Якби ж то! За гроші не можна купити багато чого — таланту, хисту до чогось, родинного щастя, втраченої честі. Не можна купити кохання і віри, бо завжди ятритиме душу квола, проте нескінченна думка: мене чи мої гроші так палко обіймають. За гроші взагалі нічого не можна купити, крім речей, яких насправді людині треба не так уже й багато. Робінзон на своєму ненаселеному острові дивився на монети, як на непотрібний мотлох. Паперові гроші, виходячи з обігу, перетворюються на забавку для колекціонерів… але найбільша вада грошей у тому, що вони не додають, а відбирають життя: найкращі години свого короткого перебування в цьому світі віддаємо не радості спілкування з природою, з іншими людьми, а гонитві за грішми. Які, як тільки зараз сказано, не можуть дати людині справжніх життєвих цінностей: розуму, добра, любові…
На що ж ми витрачаємо життя, його неповторний час?
Хіба ми не дурні?
Про цю тотожність нам вже не раз казали різними мовами. Згадується відомий вислів: «Ти сказав, і я тобі повірив, ти повторив — і мене взяв сумнів, ти сказав втретє, і я зрозумів, що це брехня».
Час — це гроші? І я згадую Ґобсека, який мертвими очима вдивляється у камінний попіл, де заховані золоті монети, які не продовжили його до життя ані на мить.
Можна обернути час на гроші, це правда. Існує багато професій, де сплачують за відданий роботі час. Але навіть коли сплачують за результати праці, від кількості виробленого, все одно платять за час, відданий цій роботі. Отже, якщо який-небудь Кирпич (це, як усі знають, з кінострічки «Місце зустрічі змінити не можна»), поцупивши гаманця з грішми, насправді вкрав не гроші, а час чийогось життя, привласнив його, «зекономив» для власної потреби.
А люди, які працюють, перетворюють на «різнокольорові папірці» щонайменше третину свого життя, вісім годин щодоби. Мені скажуть, що від праці маємо моральну втіху. Може й так, але здебільшого працюють заради грошей. Мільйони людей щоранку виходять з дому, їдуть електричками, машинами, тролейбусами, йдуть пішки, прямують на роботу і до шостої-сьомої години вечора їхнє життя не належить їм.
Отримавши гроші за «продане» життя, вони знов витрачають свій неповторний час на пошуки менших цін, вистоюють черги на розпродажах. А життя тим часом спливає… Хотів написати «як вода у річці», але це порівняння не було б правильним. Вода в річці тече й тече собі століттями, а життя спливає, як вода з пригорщі… І залишаються тільки оті «папірці».
Таким чином, повторюся, час можна перетворити на гроші, хоча такий «чейндж» насправді несправедливий і неправильний, бо не має зворотного процесу. Отже виходить, що це — не тотожність.
Уявіть що ми беремо гроші й обмінюємо на додаткові роки життя… Якби ж то! За гроші не можна купити багато чого — таланту, хисту до чогось, родинного щастя, втраченої честі. Не можна купити кохання і віри, бо завжди ятритиме душу квола, проте нескінченна думка: мене чи мої гроші так палко обіймають. За гроші взагалі нічого не можна купити, крім речей, яких насправді людині треба не так уже й багато. Робінзон на своєму ненаселеному острові дивився на монети, як на непотрібний мотлох. Паперові гроші, виходячи з обігу, перетворюються на забавку для колекціонерів… але найбільша вада грошей у тому, що вони не додають, а відбирають життя: найкращі години свого короткого перебування в цьому світі віддаємо не радості спілкування з природою, з іншими людьми, а гонитві за грішми. Які, як тільки зараз сказано, не можуть дати людині справжніх життєвих цінностей: розуму, добра, любові…
На що ж ми витрачаємо життя, його неповторний час?
Хіба ми не дурні?
