Часовий міст між минулим та майбутнім України

 
Життя не стоїть на місці, воно швидко змінюється, удосконалюється. Здавалося б, нові надбання науки і техніки, нові культурні та політичні процеси, нові задачі та напрямки розвитку мали б остаточно відокремити наш час від минулих століть, поховати те, що було, під попелом літ. Однак насправді минуле ніколи не загине, не порине у забуття, бо у кожного народу, у кожної країни є дуже цінне, що ніколи не зміниться, не зникне культура, традиції, звичаї, спосіб мислення та життя. Це міст, який з’єднує наше минуле та наше майбутнє. Традиції та звичаї змінюються з часом, набуваючи нових, сучасних рис, позбавляючись забобонів і застарілих деталей. Але наша культура була і залишається індивідуальною, особливою, не схожою на культуру інших народів та країн.
Відомо, що кожна нація, кожен народ мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. За цими прикметами й ознаками і розпізнається народ як у наш час, так і в минулому. Традиції, звичаї, обряди та свята — це ті неписані закони, якими керуються люди країни у щоденних і загальнонаціональних справах. Святково-звичаєва спадщина, а також мова — це ті найміцніші елементи, які об’єднують окремих людей у народ.
Значний вплив на українську культуру свого часу мала релігія. Оскільки до моменту впровадження православ’я в Україні вже існували язичницькі традиції та звичаї, то обрядова сфера стала своєрідною інтеграцією народного та церковного. В Україні з’явилися свята, які, з одного боку, збігаються з великими християнськими подіями, а з іншого — безпосередньо пов’язані з етапами сільськогосподарських робіт або з природними явищами. 


Протягом століть українська обрядово-звичаєва сфера перетворювалася, набувала нового змісту та соціального призначення. Окремі свята у незмінному вигляді дійшли до наших днів: Різдво, святки, Спаси, Великдень, Масляна. Не всі обряди та звичаї минулого залишилися повністю незмінними, адже складно уявити у наш час гурт хлопчаків та дівчаток, які несуть вулицями великого міста запалений сніп сіна на ознаку майбутнього врожаю. Чи дівчину, яка ворожить на жениха, кидаючи за ворота на міську вулицю свій черевичок. Застарілі деталі обрядів утрачаються, але зберігається їхній зміст і призначення. Міст між минулим та майбутнім реконструюється, але ніколи не буде зруйнованим.
Коли ми говоримо про зв’язок минулого України з її майбутнім, ми не можемо не згадати і такий важливий ланцюг цього мосту, як українська література.
Література зберігає та передає наступним поколінням досвід минулого,традиції,моралі,етичні цінності українського народу. Література збагачує наш внутрішній світ, розширює його горизонти. Виховані на творах української літератури, ми стаємо справжніми дітьми свого народу, своєї країни.
У кожного народу є своя література, покликана виховувати у людині риси, притаманні тій чи іншій нації.
Видатний письменник Б. Польовий писав про літературу: “Як часто… потомство звертається до минулого, як часто шукає воно рішень майбутнього у минулому, і як часто хотілося б йому бачити для цього предків у повній картині, з усіма дробами їхніх пристрастей, їхніх відносин, навіть помилок та зовнішнього одягу!
Література, настільки важлива частина суспільного побуту, повинна займати місце у деталях того, що сучасне повинне передати майбутньому”.
Щоб цей уявний часовий міст між минулим і майбутнім України не зник, справжні сини та доньки повинні знати і пам’ятати історію, культуру своєї країни, видатних співвітчизників, а також учити цьому своїх дітей.

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы