Образ Митрофана в комедії Д. Фонвізіна „Недоук”

   Имей сердце, имей душу,

   и будешь человек во всякое время.

   Д. Фонвізін

   Да отвяжись, матушка, как

   навязалась!

   Д. Фонвізін. Недоук

Комедія „Недоук” була написана наприкінці XVIII століття, але багато її проблем є актуальними, образи усе ще живі. І нехай трохи старомодний вигляд мають Стародум і Правдін, та багато що в їхніх монологах стосується й нашого часу. Нехай немає в сучасного Митрофанушки кріпаків, готових у будь-який момент догодити, нагодувати, прислужитися, захистити, але Митрофанушка живий і продовжує жити „недоуком”.

Однією з перших сцен комедії „Недоук”, що викликають сміх і здивування, є сцена, коли Митрофан розповідає свій сон. Матуся б'є татуся. І Митрофанові стала шкода матір: „...Ти так стомилася, коли била батюшку”.

Жорстокість і бездушність — породження надмірної жадібності. Пані Простакова бажає оженити свого синочка на Софії, але зовсім не тому, що вона розумна, мила, гарна, а тому, що має чимале багатство. Само ім'я „Митрофан” у перекладі з грецької означає „схожий на матір”.

Чи прокинеться в Митрофана потяг до знань, якщо його родичі хизуються своїм неуцтвом? „Не вміли грамоті” їх предки, „зроду нічого не читали Скотиніни”. Зневагу до навчання Митрофан одержав у спадщину від батьків. Для фонвізінського героя двері в кімнату „прикметникові”, а двері в комору „іменникові”. Вже чотири роки вчиться Митрофан, а яка з цього користь? Митрофан готовий повторювати: „Не буде той Скотинін, що і чого-небудь навчатися захоче”.

Цілком природно, що Скотиніни-Простакови далекі від громадянських почуттів, думка „бути корисним своїм співгромадянам” у ці голови прийти не може.

У „Недоуку” основою безбідного існування Митрофана є кріпосне право, влада над селянами.

Чи багато таких Митрофанів? Про це Вральман сказав: „Не журися, моя матінко, не журися: який тфой тражайший син — таких на сфете мільйони”.

Проте я з оптимізмом дивлюся на життя: людей нормальних і порядних значно більше.