«Чи може бути щасливою нечесна людина?» за твором Мольєра «Міщанин-шляхтич»
Після відвідин французького королівського двору турецьким послом, яке відбулося у 1670 році, король Франції Людовик XIV вислав цього посла з країни і замовив Мольєру комедію, в якій би той висміяв турецькі церемонії. Причиною цього замовлення стало зневажливе і необережне висловлення посла про те, що на коні турецького султану дорогоцінних каменів більше, ніж на одязі короля Франції.
Комедія Мольєром була написана, але головною її темою стало викриття усіх можновладців і нових господарів життя – самовдоволених пихатих буржуа і представників вищого світу. Головним героєм цієї комедії став пан Журден, який презирливо відноситься до людей свого прошарку, відвертається від рідні, відмовляє нареченому своєї дочки, бо він не дворянин, а собі вигадує «даму серця» із вищого світу, якій посилає дорогі підношення, дає в її честь обід, і перед якою намагається витончитися в незграбних компліментах.
Пан Журден упевнений (причому не помиляється в тому), що шлях до серця жінки у його роки, як і шлях до дружби с представниками вищого світу, наприклад, до дружби с графом Дорантом, лежить через його гаманець. «Я не зупинюся ні перед якими витратами , якщо тільки вони прокладуть мені дорогу до її серця, – вигукує він. – Світська дама має для мене ні з чим не порівнянну красу, – подібну честь я готовий купити будь-яку ціну». Точно так само він має намір купити і майбутнє своєї дочки: «Добра для дочки у мене припасено досить, бракує тільки пошани, ось я і хочу, щоб вона була маркізою». Так непереборне прагнення Журдена до удаваної пошани дає змогу Клеонту все ж таки обдурити майбутнього тестя маскарадом і отримати руку його дочки Дюсіль.
Мольєр не став показувати, як після такого знущання поведе себе пан Журден, коли він виявить обман і стане для всіх посміховиськом. Для автора було куди важливіше змусити типових представників буржуазії, які були заражені наслідуванням вищому світу, уважно придивитися до Журдена і побачити в цьому образі себе. Одним з представників дворянства, який був для багатьох буржуа, в тому числі і для Журдена, прикладом – це дворянин, та при цьому пройдисвіт, якого ще світ не бачив. Він безсоромно користується гаманцем пана Журдена і постійно обдурює цього бевзя. У Доранта за душею не має ані чого, окрім благородного титулу, але йому вдається зберігати аристократичний лиск і звичну для нього та оточуючих імпозантність. Саме цим він прикриває своє дармоїдство і паразитизм. Єдине, що вміє у своєму житті граф Дорант – це витрачати гроші, якщо не свої, так чужі. Томі він кожен раз йде на поклін до пана Журдена, представника нової буржуазії, забуваючи про дворянську честь і гідність.
Будучи авантюристом, граф швидко розгадує слабкість пана Журдена і постійно обдирає простака, досягаючи мети тонкими лестощами. Граф лицемірний, спритний і хитрий. Лестощі і брехня для нього – найкращі засоби досягнення своєї мети. Навіть не червоніючи, Дорант розповідає своєму другові Журдену: «Я маю до вас абсолютно особливу повагу: не далі як сьогодні вранці я говорив про вас в королівській опочивальні». Усім своїм зверненням до Журдена граф наділяє довірчі інтонації, яки полонять серце і душу безвідмовного кредитора. Дорант користується довірливістю буржуа і невмінням світського залицяння до дами, і подарунки графині Дорімені від Журдена підносить від свого імені. Обманюючи обох, Дорант зовсім втрачає сором, він робить вигляд, що не помічає неприязні пані Журден і не ображається на її одповідь. Розігруючи перед паном Журденом турботливого друга і покровителя, він, по-суті, знущається над його мріями і в кінці комедії охоче бере участь у його висміюванні.
Викриваючи в образі графа Доранта аристократичну знать, у своїй комедії «Міщанин-шляхтич» Мольєр показав її залежність від буржуа і моральну ницість. І не випадково представники вищого світу того часу зустріли п’єсу досить холодно і насторожено. Вини чудово розуміли, що хоч пан Журден і показаний у комедії смішним, та на його фоні граф Дорант, який торгує гідністю і титулом, виглядає гидким і аморальним. Розуміли вони й те, що цьому авантюристу протиставлені чесні та гідні люди, які при цьому не належали до знаті, але за моральними принципами були набагато вище її представників. Саме такі люди по-справжньому щасливі, саме вони складали, складають і будуть складати основу будь-якого суспільства, саме такі люди своїм життям доводять, що щасливою може бути лише чесна людина. А такі, як граф Дорант, незважаючи на зовнішнє благополуччя, ніколи не будуть знаходити своє щастя.
Комедія Мольєром була написана, але головною її темою стало викриття усіх можновладців і нових господарів життя – самовдоволених пихатих буржуа і представників вищого світу. Головним героєм цієї комедії став пан Журден, який презирливо відноситься до людей свого прошарку, відвертається від рідні, відмовляє нареченому своєї дочки, бо він не дворянин, а собі вигадує «даму серця» із вищого світу, якій посилає дорогі підношення, дає в її честь обід, і перед якою намагається витончитися в незграбних компліментах.
Пан Журден упевнений (причому не помиляється в тому), що шлях до серця жінки у його роки, як і шлях до дружби с представниками вищого світу, наприклад, до дружби с графом Дорантом, лежить через його гаманець. «Я не зупинюся ні перед якими витратами , якщо тільки вони прокладуть мені дорогу до її серця, – вигукує він. – Світська дама має для мене ні з чим не порівнянну красу, – подібну честь я готовий купити будь-яку ціну». Точно так само він має намір купити і майбутнє своєї дочки: «Добра для дочки у мене припасено досить, бракує тільки пошани, ось я і хочу, щоб вона була маркізою». Так непереборне прагнення Журдена до удаваної пошани дає змогу Клеонту все ж таки обдурити майбутнього тестя маскарадом і отримати руку його дочки Дюсіль.
Мольєр не став показувати, як після такого знущання поведе себе пан Журден, коли він виявить обман і стане для всіх посміховиськом. Для автора було куди важливіше змусити типових представників буржуазії, які були заражені наслідуванням вищому світу, уважно придивитися до Журдена і побачити в цьому образі себе. Одним з представників дворянства, який був для багатьох буржуа, в тому числі і для Журдена, прикладом – це дворянин, та при цьому пройдисвіт, якого ще світ не бачив. Він безсоромно користується гаманцем пана Журдена і постійно обдурює цього бевзя. У Доранта за душею не має ані чого, окрім благородного титулу, але йому вдається зберігати аристократичний лиск і звичну для нього та оточуючих імпозантність. Саме цим він прикриває своє дармоїдство і паразитизм. Єдине, що вміє у своєму житті граф Дорант – це витрачати гроші, якщо не свої, так чужі. Томі він кожен раз йде на поклін до пана Журдена, представника нової буржуазії, забуваючи про дворянську честь і гідність.
Будучи авантюристом, граф швидко розгадує слабкість пана Журдена і постійно обдирає простака, досягаючи мети тонкими лестощами. Граф лицемірний, спритний і хитрий. Лестощі і брехня для нього – найкращі засоби досягнення своєї мети. Навіть не червоніючи, Дорант розповідає своєму другові Журдену: «Я маю до вас абсолютно особливу повагу: не далі як сьогодні вранці я говорив про вас в королівській опочивальні». Усім своїм зверненням до Журдена граф наділяє довірчі інтонації, яки полонять серце і душу безвідмовного кредитора. Дорант користується довірливістю буржуа і невмінням світського залицяння до дами, і подарунки графині Дорімені від Журдена підносить від свого імені. Обманюючи обох, Дорант зовсім втрачає сором, він робить вигляд, що не помічає неприязні пані Журден і не ображається на її одповідь. Розігруючи перед паном Журденом турботливого друга і покровителя, він, по-суті, знущається над його мріями і в кінці комедії охоче бере участь у його висміюванні.
Викриваючи в образі графа Доранта аристократичну знать, у своїй комедії «Міщанин-шляхтич» Мольєр показав її залежність від буржуа і моральну ницість. І не випадково представники вищого світу того часу зустріли п’єсу досить холодно і насторожено. Вини чудово розуміли, що хоч пан Журден і показаний у комедії смішним, та на його фоні граф Дорант, який торгує гідністю і титулом, виглядає гидким і аморальним. Розуміли вони й те, що цьому авантюристу протиставлені чесні та гідні люди, які при цьому не належали до знаті, але за моральними принципами були набагато вище її представників. Саме такі люди по-справжньому щасливі, саме вони складали, складають і будуть складати основу будь-якого суспільства, саме такі люди своїм життям доводять, що щасливою може бути лише чесна людина. А такі, як граф Дорант, незважаючи на зовнішнє благополуччя, ніколи не будуть знаходити своє щастя.
