Модернізм як новітній літературний напрям, що постав на зламі століть, став перехідним містком між традицією та авангардом.

Якщо авангардизм, який виник паралельно із модернізмом наприкінці XIX ст., був спрямований у майбутнє та на художнє витворення нової, зміненої реальності через повне заперечення традиції, епатажність1, руйнування усіх мистецьких норм, а реалізм якнайповніше відтворював дійсність у теперішньому й минулому часах, то модернізм вибірково сприймав традицію, переосмислював її, визнавав неможливість пізнання чи відтворення сучасного світу наявними засобами й прийомами, тому сповідував ідею нового погляду на світ і нових підходів до людини, абсолютизував категорії «краса», «чисте мистецтво». Основними напрямами модернізму були символізм, імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм. Усі вони краще надаються для розуміння і диференціації2, якщо кожен ілюструвати репродукціями картин художників, які творили або творять у відповідних стилях.

1Епатажність (скандальна витівка) - тут: нетрадиційне виконання твору, різко відмінне від звичного (може виражатися у художньому трактуванні образу твору, техніці).

2Диференціація (різниця, відмінність) - тут: розрізнення, розчленування, розподіл.

Символізм - одна з провідних течій модернізму, представники якої осмислюють світ через багатозначні символи. Вважають, що вона виникла у Франції у 1870-1880-х рр.

Для символізму властиві багатозначність, сугестивність3 образів, складні метафори, натяки, асоціації. Утім, конкретних предметів і явищ символісти не відкидають цілком. Крізь них вони завжди бачать дещо незвичайне, містичне, невпізнаване. Єдиною метою літератури, за словами Стефана Малларме, є не назвати предмет, а «натякнути» на нього. Саме таке мистецтво натяку і створює символ.

3Сугетивність - тут: властивість навіювати читачеві певні уявлення і настрій.

Окремі риси символізму притаманні повісті-новелі «Сойчине крило» Івана Франка й новелам «Intermezzo» та «Цвіт яблуні» Михайла Коцюбинського, хоча в цих же творах паралельно простежуються і виразні риси імпресіонізму та навіть експресіонізму. У новелі Володимира Винниченка «Момент» природно поєднані імпресіонізм, експресіонізм та неоромантизм. В образотворчому мистецтві символізм широко практикують і нині.

Мікалоюс Чюрльоніс. Алегро (Соната сонця) (1907)

Мікалоюс Чюрльоніс. Рай (1909)

Богдан Панчишин. Сівба (2005)

Імпресіонізм як мистецький напрям, у якому гра кольорів у образотворчому мистецтві, а колористика, ліризм, враження від життя і найтонші варіації настрою персонажів у літературі - особливо важливі, також вважають однією з течій модернізму. Термін (від фр. impression - враження) походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» (1873). Спочатку поняття «імпресіонізм» закріпилося за особливостями світобачення французьких живописців та скульпторів. У літературі ж імпресіонізм пов’язують насамперед з іменами французьких письменників Гі де Мопассана, Жуля та Едмона Гонкурів, а також австрійця Стефана Цвейга, норвежця Кнута Гамсуна.

Для мистецтва імпресіонізму ідеалом була гармонія. На відміну від реалізму, імпресіонізм абсолютно вільний від повчальних настанов, заідеологізованості, адже фіксація «миттєвого враження» - відкриття, зроблене поза впливом традиції, норми, ідеології, - становила для імпресіоністів «правду життя».

Клод Моне. Враження. Схід сонця (1873)

П'єр-Огюст Ренуар. Парасольки (1881-1886)

Для імпресіоністів нема чіткого поділу на прекрасне й потворне. Важливішою є переконливість вражень. На перше місце виходить пейзаж як засіб розкриття внутрішнього світу персонажа. Він стає динамічним, мінливим, митці роблять акцент на окремих промовистих деталях.

Серед українських письменників імпресіонізм асоціюється перш за все з ім’ям Михайла Коцюбинського. У його творах неповторною веселкою заграла музика барв рідного слова.

У стилі імпресіонізму творили такі українські художники, як Сергій Васильківський, Петро Левченко, Олександр Мурашко, Іван Труш.

Тетяна Яблонська. Свіже повітря (1995)

Петро Левченко. Стоги, осяяні сонцем

Неоромантизм - стильовий напрям у модернізмі, прибічники якого творчо намагаються подолати прірву між ідеалом і дійсністю завдяки вольовим зусиллям героя, яскравої особистості, що прагне зробити можливе дійсним. Неоромантизм виник у літературі на межі ХІХ-ХХ ст. і виразно проявився у творах Кнута Гамсуна, Роберта Луїса Стівенсона, Редьярда Кіплінга, Етель Ліліан Войнич, Джека Лондона.

Визначальні риси неоромантизму: увага до сфери почуттів людини, емоційно-інтуїтивне пізнання героями самих себе та світу, відмова від типізації, використання символів, міфів, психологізм, відтворення роботи підсвідомості (прийом сну). Неоромантизм має деякі спільні риси з романтизмом: неординарність героїв, їхні високі помисли, яскрава індивідуальність, інтелектуальність і чуттєвість. Та події в неоромантичних творах відбуваються найчастіше не на тлі сільської природи, а в місті.

Ілля Penін. Який простір! (1903)

Теоретиком українського неоромантизму вважають Лесю Українку. Основна цінність неоромантичного світогляду, на думку Лесі Українки, - це «соціально активна особистість, що є культуротворчим чинником суспільства».

В українському письменстві неоромантичну стильову манеру застосовувала Ольга Кобилянська (повісті «Людина», «Царівна», «В неділю рано зілля копала», новели «Valse melancholique», «Impromtu phantasie»), Володимир Винниченко («Момент»). Неоромантичні тенденції притаманні драматичній поемі «Одержима», драмам «Блакитна троянда» Лесі Українки та «По дорозі в Казку» Олександра Олеся.

В американському та європейському малярстві, у тому числі - й українському, неоромантизм досить поширений і сьогодні.

Карен Вітворт. Нехай твоє світло сяє (2013)

Олександр Мурашко. Портрет дівчини в червоному капелюсі (1903)

Експресіонізм (від латин. expressio - вираження, виразність) - стильовий напрям, що виник на початку XX ст. як реакція митців на знеособлення людини, дегуманізацію суспільства. Експресіонізм у літературі тяжіє до вираження художніми засобами емоційного стану автора чи героя, його внутрішнього світу.

Саме картину Едварда Мунка «Крик» вважають своєрідною візитівкою експресіонізму. На переконання експресіоністів, митець повинен не наслідувати зовнішній світ, а творити крізь призму «мистецтва крику», що означає оголити муками душу, розіп’яту на пограниччі психічного надриву, вдаватися до «шокової терапії».

Едвард Мунк. Крик (1893)

Едвард Мунк. Голгофа (1900)

Едвард Мунк. Хвора дівчинка (1886)

В українському письменстві цей стиль започаткував Василь Стефаник. Експресіоністична манера також притаманна прозі Осипа Турянського («Поза межами болю»), Тодося Осьмачки, Миколи Куліша, сценічному мистецтву Леся Курбаса (театр «Березіль»), малярству Олекси Новаківського, музиці Бориса Лятошинського.

Модернізм передбачав вироблення українськими митцями універсального художнього стилю, на який претендували мало не всі письменники кінця XIX ст. Водночас абсолютно окремішні течії модернізму часто опинялися в єдиному річищі літературного тексту, тому експресіонізм легко, продуктивно й природно співіснував з екзистенціалізмом у творах Василя Стефаника, символізм - із неоромантизмом у драматичних поемах Лесі Українки та у віршах Олександра Олеся і Миколи Вороного, імпресіонізм - з експресіонізмом та екзистенціалізмом у новелістиці Михайла Коцюбинського, а неоромантизм з імпресіонізмом у його ж повісті «Тіні забутих предків». Проте чистого стилю не було ні в кого, а тому визначаємо стильові уподобання письменників за домінантними рисами (М. Коцюбинський найбільше тяжів до імпресіонізму, О. Кобилянська - до неоромантизму, В. Стефаник - до експресіонізму). Також специфікою української прози було те, що модерністські віяння у ній повсякчас поєднувалися з виразним традиціоналізмом.

Олекса Новаківський. Втрачені надії/Визволення (1903-1908)

Маріанна Верьовкіна. Червоне місто (1909)

Олекса Новаківський. Пробудження (1910-ті)

Діалог із текстом

1. Чому кінець XIX - початок XX ст. для української літератури виявився особливим періодом?

2. Кого прийнято вважати прозаїками «нової школи» в українській літературі початку XX ст.?

3. Що нового вносив модернізм у громадське життя, мистецтво й літературу?

4. Чому емансипація і фемінізм виявилися особливо актуальними темами у прозі жінок-письменниць?

5. Назвіть основні риси неоромантизму. Чим неоромантизм відрізняється від власне романтизму?

6. Перелічіть відомі вам риси символізму. Чому, на вашу думку, символізм поширений у літературі та малярстві й нині?

7. Чим особливий імпресіонізм як мистецький та літературний напрям? Які твори зарубіжних і українських письменників-імпресіоністів ви вже читали?

8. Назвіть основні риси експресіонізму в малярстві та літературі. Хто з українських і зарубіжних митців творив у цьому стилі?

Діалоги текстів

1. Як саме розвивався модернізм у західноєвропейських літературах, а як - в українському красному письменстві?

2. На прикладах творів зарубіжної та української літератури поясніть, які два різні типи вражень лежать в основі зображення людини митцем-імпресіоністом і реалістом.

Мистецькі діалоги

1. Із поданих у підручнику репродукцій картин оберіть одну, на якій домінує імпресіонізм, і дайте оцінку цьому художньому полотну.

2. Які кольори переважають на картині Тетяни Яблонської «Свіже повітря»? Які почуття вона викликає у глядачів? Чи вдалося художниці передати враження миті?

3. Розгляньте картини Е. Мунка «Хвора дівчинка» та «Голгофа». Чим саме вони можуть схвилювати сучасну людину?

4. О. Новаківський творив у стилі експресіонізму, використовуючи український національний колорит. Як це вплинуло на його картини «Пробудження» і «Втрачені надії»? Що саме, на вашу думку, символізує жінка та її поза на цьому полотні? Чому ангел на картині «Пробудження» постає в образі сонної дитини на тлі розп'яття Христа?

5. Розгляньте картини М. Чюрльоніса «Рай» і «Алегро» («Соната сонця»). У чому полягає оптимістичне бачення світу автором цих полотен? Визначте, які символи присутні на них.

6. Мистецтвознавці постійно наголошують на синтезі мистецтв Чюрльоніса-художника. Скористайтеся додатковою літературою, щоб пояснити це твердження.