«ЧАРИ НОЧІ»

Олександр Олесь збагатив літературу не лише новими мотивами в громадянській ліриці, а й розкрив також можливості художнього слова в любовній та пейзажній ліриці. Музичність Олесевого вірша полонила творчу уяву композиторів, з-поміж них таких відомих, як Микола Лисенко («Сміються, плачуть солов’ї...», «Осінню віє...», «Айстри», «Любов("О ,не дивуйсь...”)», «Порвалися струни...», «Прийди, прийди...»), Кирило Стеценко («Сосна», «Літньої ночі»), Яків Степовий («Не беріть із зеленого лугу верби...», «Пісні настрою»), Святослава Людкевич («Тайна», «Ти моя найкраща пісня...»), а також сучасних виконавців — гурт «Кому Вниз» («І ви покинули...», «Вийди, змучена людьми...», «Ворони»), Марічка Бурмака («Вітер», «Коли б ми плакати могли...») та інших.

У своїх поезіях митець віднайшов теплі, щирі тональності для розкриття духовного світу людини й глибоких особистих почуттів. У цьому відмінність лірики Олександра Олеся від поетів-народників, які свою музу ставили на захист інтересів селян, а тому їхні твори мали переважно викривальний і виховний характер. Поезія Олександра Олеся позбавлена народницького дидактизму, вона відтворює інтимні переживання людини та її унікальний внутрішній світ. «Фольклорній уснонародній традиції Олесь протиставляє літературну, селянсько-просвітянській поезії — інтелігентську й міську», — зазначає В. Петров. Теплі, задушевні, музикальні поезії митця стосувалися кожного — і в цьому секрет успіху автора серед його сучасників. За жанром багато творів митця — це пісні, він одним із перших в українській літературі розвиває такий «міський» жанр, як романс.

Багато своїх творів Олександр Олесь присвячував дружині Вірі, яка до останніх днів життя підтримувала його. Один із них — вірш «Чари ночі», що став відомим романсом під назвою «Сміються, плачуть солов'ї...».

Обкладинка аудіодиску

У поезії яскраво виражене неоромантичне сприйняття світу, що полягає в піднесеному життєствердженні. Твір емоційно наснажений і відтворює схвильований стан ліричного героя, який усвідомлює, що життя швидкоплинне, тому радить яскраво проживати кожну його мить. У рядку «Гори! Життя — єдина мить» виражено провідний мотив поезії — уславлення радощів життя, кохання, чуттєвих насолод. Але автор зосереджує увагу не стільки на відтворенні емоційного переживання ліричного героя, скільки на заклику його спізнати. Цьому завданню служить часте вживання в поезії наказової форми дієслова: цілуй, лови, чаруйсь, хмелій, впивайся, мрій тощо.

Автор використовує прийом паралелізму, коли почуття ліричного героя розгортається на тлі яскравого змалювання природи, яка є неоромантичним втіленням ідеалу:

Поглянь, уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

Емоційний стан ліричного героя та природи навесні суголосні, вони оспівують потяг усього сущого до земного щастя й насолоди, тонко передають світле світосприйняття автора:

Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

«Цілуй, цілуй, цілуй її, —

Знов молодість не буде!»

Ці рядки у творі утворюють кільцеве обрамлення, що характерне для романсової поезії.

Літературознавчі координати

Романс як музичний жанр є лише інтимним твором, на відміну від пісні, яка може бути також патріотичного чи героїчного змісту. Відтворюючи глибоко особисте почуття, ліричний герой романсу веде діалог, хоча б і внутрішній, з тим, хто викликає в нього ліричне переживання.

Для романсу характерна більша увага до відтворення настрою, а не ритму.

Особлива співучість і мелодійність романсу дає змогу виконувати його під акомпанемент лише одного інструмента, частіше гітари чи фортепіано, або навіть без нього — і від цього твір не втрачає своєї краси. У романсі зазвичай відсутній приспів (рефрен), хоча бувають винятки.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно