Мавка-лісовичка

На початку Мавка — лісовичка: «З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах». Звуки сопілки звільняють її від зимового сну. Вона боронить від ножа березу — кидається до Лукаша й утримує його руку. А ось такою її вперше бачить сам Лукаш: «Що ж, ти зовсім така, / як дівчина... ба ні, хутчій як панна, / бо й руки білі, і сама тоненька, / і якось так убрана не по-наськи...».

Постер до анімаційного фільму «Мавка. Лісова пісня»

Мавку захопила весняна мелодія — вона співає, і музика Лукаша та її спів разом одивнюють усе довкола, перетворюють на казку. «На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глід соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти. Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз...».

Почуття змінило Мавку і змусило знехтувати пораду Лісовика «минати людські стежки». У зв'язку із цим В. Петров писав: «Мавка покохала Лукаша, і тепер вона прагне не «ніжного кохання берези», не Перелесникового пригортання, а «ніжності на віки», людського вічного кохання. Мавка покохала Лукаша, чи, власне, не Лукаша, а Лукашеву пісню, музику людської душі, те в Лукашеві, чого й він сам в собі не розуміє, про що «душа співає голосом сопілки».

У другій дії Мавка знову змінюється. Це і внутрішні, і зовнішні зміни: «Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови».

Щоб зберегти кохання, вона змінюється. За це їй і докоряє Лісовик: мовляв, із лісової царівни обернулась на служебку, «окрайчик щастя хтіла заробить». Кохання викликало в Мавці докорінну внутрішню метаморфозу: «У мене мов зродилось друге серце, / як я його пізнала».

Зневажена коханим, Мавка опиняється під владою Марища, однак сила справжнього почуття зрештою змушує її пробудитись від сну-забуття й повернути Лукашу людську подобу. До її метаморфоз додається наступне перетворення на вербу, а потім її голос промовляє вже в чарівній грі сопілки.

У фіналі Мавка говорить до Лукаша: «...ти душу дав мені, як гострий ніж / дає вербовій тихій гілці голос». Це символічний момент, який залучає казкове переживання вічності й безсмертя. Саме про це сказано в останній репліці Мавки, яка передбачає майбутню метаморфозу («...стане початком тоді мій кінець»): «Будуть приходити люди, / вбогі й багаті, веселі й сумні, / радощі й тугу нестимуть мені, / їм промовляти душа моя буде».

Характеризуючи Мавку, не слід забувати про роль підтексту.

Героїня казкового твору, яскравої драми-феєрії не вичерпується якимось чітким і однозначним буквалістським сприйняттям та простим поясненням. У драмі вона виступає ще й складним символом — гармонії та душевної краси, туги за ідеалом, пориву людини до далекої мрії.

Виявляємо літературну компетентність

1. Яким є образ мавки в народній демонології? Які риси народного образу зберегла авторка?

2. Від чого застерігав Мавку Лісовик?

3. За що Мавка покохала Лукаша?

4. Як змінюється Мавка в другій дії? Як вона ставиться до Килини?

5. Що символізує образ Мавки?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно