Талан

До вершинних творів М. Старицького належить драма «Талан» (1893), що присвячена Марії Заньковецькій. Життя цієї геніальної української актриси стало основою не так сюжетної будови, як відтворення духовного й душевного світу героїні Лучицької. Письменник уперше в українській літературі порушив тему життя та творчості українських акторів. Марія Лучицька — чиста й цілісна натура, вона надзвичайно вразлива й емоційна. Переживши трагедію нещасливого кохання до «панича з багатої фамілії» Антона Квітки, жінка знаходить захист і порятунок у театрі. Її гра вражає й полонить глядачів. Але й тут не все так просто: підступність і залаштункові інтриги посередньої акторки-заздрісниці Квятковської не дають їй реалізуватися повністю. Квітка, знову відчувши до Лучицької кохання, благає її одружитися з ним. Але бути щасливими разом їм не судилося: свекруха щодня ображає Лучицьку, шантажує її листами нібито від коханця, хоча насправді це були переписані ролі. Доведена до відчаю, Лучицька покидає панський маєток і повертається на сцену. Цькування жовтої преси, закулісні плітки призвели до її тяжкої хвороби й смерті.