Неореалістичні пошуки

Неореалізм — літературна течія, що виникла завдяки оновленню класичного реалізму. їй властиві пошук людської сутності у внутрішньому світі, а не в соціальному житті, поглиблений психологізм, ліризм і філософічність.

Неореалізм — одна з течій українського модернізму. У дусі неореалізму писали Г. Косинка, В. Підмогильний, І. Сенченко, Б. Антоненко-Давидович, В. Домонтович.

В основі цієї течії лежить властива натуралізму і класичному реалізму ХІХ ст. документальна достовірність у зображенні життя, суттєво збагачена філософським і психологічним заглибленням у суспільні явища та людські характери.

У виборі тем неореалісти відійшли від народництва та побутовізму. Їм вдалося подолати обмеження класичного реалізму й запропонувати не типові, а психологічно точні індивідуальні характери героїв.

Соціальні прояви в зображенні персонажів відійшли на задній план. Не дії і вчинки, а думки, емоції й переживання стали пріоритетними. У цьому неореалізм добре погоджувався з імпресіонізмом. Часто ті самі автори використовували художні можливості обох згаданих модерністських течій.

Основні риси неореалізму:

• збереження властивої реалізму документальної достовірності в зображенні життя;

• відхід від соціальних тем і типових характерів;

• посилення філософського погляду на життя (хоча б на рівні підтексту);

• поглиблення психологізму, увага до внутрішнього світу та ірраціональних проявів людської особистості;

• посилення ліризму в розкритті ставлення людини до світу.

Одне слово, неореалізм — це багато в чому класичний реалізм, але відчутно оновлений та збагачений рисами модернізму. У ньому традиційна реалістична основа адаптована до культурних і духовних потреб нового часу.

Льон цвіте (Михайло Беркос, 1893)

Везувій (Альбер Марке, 1909)

Володимир ВИННИЧЕНКО

(1880—1951)

Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 року у Єлисаветграді (нині — Кропивницький) у сім'ї селянина. Закінчив народну школу, навчався в місцевій гімназії. Був відрахований через конфлікт з адміністрацією, а в 1900 році підготувався і склав іспити в Златопільській гімназії, де й одержав атестат про середню освіту. Того ж року вступив на юридичний факультет Київського університету.

У Києві В. Винниченко зацікавився політикою, став членом Революційної української партії. За політичну діяльність у 1902 році його заарештували й виключили з університету. Пізніше він ще двічі побував у в'язниці, провів під арештом близько трьох років. Тікаючи від переслідувань, нелегально виїхав за кордон. У Галичині (тоді Австро-Угорщина) налагодив зв'язки з українськими політиками, разом із М. Грушевським видавав журнал «Промінь».

В. Винниченко одружився зі студенткою медичного факультету Сорбонни Розалією Ліфшиць, а в травні 1914 року подружжя повернулося до Російської імперії. Письменник оселився в Москві, де жила дружина, багато сил віддавав літературі й журналістиці.

З початком Лютневої революції 1917 року В. Винниченко виїхав до Києва й опинився у вирі політичних подій. Був членом Центральної Ради, очолював Генеральний секретаріат Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року став на чолі Директорії, але через суперечності з іншими політиками залишив посаду й виїхав за кордон.

Навесні 1920 року В. Винниченко відвідав Москву й Харків, шукав політичного компромісу, однак безрезультатно. Того ж року назавжди залишив Україну. Розчарований тодішньою владою, записав у щоденнику: «Я їду за кордон, обтрусюю з себе всякий порох політики, обгород?куюсь книжками й поринаю у своє справжнє, єдине діло: літературу. Ці два місяці Голгофи навіки виліковують мене від роздвоєння. Тут в соціялістичній совітській Росії я ховаю свою 18-літню соціялістичну політичну діяльність. Я їду як письменник, а як політик я всією душею хочу померти».

Емігрувавши, письменник спочатку зупинився в Німеччині, а згодом переїхав до Франції. Жив у Парижі, а від 1934 року оселився в містечку Мужен, де придбав старий будинок і ділянку землі. Разом із дружиною господарював у власній садибі. Писав літературні твори, багато малював. Мав талант визначного художника. Його спадщина склала понад сто портретів, пейзажів, натюрмортів.

Останні роки свого життя митець провів у Мужені, де й помер 6 березня 1951 року.

Володимир Винниченко

Портрет дружини (Володимир Винниченко, 1929)

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Де й коли народився В. Винниченко? Яку освіту він здобув?

2. За що його заарештовували?

3. Якою була його політична діяльність після Лютневої революції 1917 року?

4. Коли В. Винниченко остаточно залишив Україну? Чому він емігрував? Де він жив за кордоном?

5. У зручній для вас формі (конспекту, таблиці, схеми) запишіть відомості про життєвий шлях В. Винниченка.

Володимир Винниченко (Автопортрет, 1929)

Літературна творчість

Коли журнал «Київська старовина» оголосив конкурс на кращий літературний твір, В. Винниченко запропонував своє оповідання й переміг. Відтоді його твори стали часто з'являтися в періодиці, а в 1906 році вийшла ціла збірка оповідань «Краса і сила».

Тоді письменник спробував себе в драматургії й написав твори «Дизгармонія», «Щаблі життя», «Великий Молох», «Memento», «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» та ін. А коли був в еміграції, узявся за романи. Твори «Чесність з собою», «Рівновага», «Заповіт батьків» отримали позитивні відгуки критиків. М. Коцюбинський писав: «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка». Нові романи «По-свій», «Божки», «Хочу», «Записки Кирпатого Мефістофеля» тільки додали Винниченкові популярності.

Від 1917 року в житті письменника настав багатий на події період політичної діяльності. До літературної праці він повернувся після 1920 року на еміграції. Тоді захопився філософією, психологією, вивчав буддизм. Відчув нове творче піднесення й записав у щоденнику: «Мій перелом, як ця весна. Неначе зненацька, неначе несподівано, замість тоскного, морозячого туману в душі, замість холодної, безнадійної сльоти, крізь яку не видно нічого вперед на п'ять кроків, через яку весь світ здається вогкою, слизькою і темною ковбанею, — замість цього «раптом» п'янкий вітер, сонце, молоді, жилаві уперті зелені бруньки, безмежний простір блакиті, галас і гомін всього живого». Результатом наполегливої праці стали романи «Сонячна машина» й «Поклади золота», повість «На той бік», збірка оповідань «Намисто» та низка нових драм.

Твори виходили великими накладами, зокрема, перший український науково-фантастичний роман «Сонячна машина» (1924) витримав у той час аж три перевидання. А драми В. Винниченка здобули європейське визнання. П'єси «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Брехня», «Гріх», «Закон» з успіхом виставлялися в театрах Німеччини, Італії, Іспанії, Норвегії, Данії, Голландії, Чехословаччини, Румунії, Болгарії. За мотивами драми «Чорна Пантера і Білий Медвідь» у Німеччині зняли художній фільм.

Ситуація змінилася в 30-х роках. У Радянській Україні комуністична влада влаштувала голодомор та переслідування української інтелігенції. Творчість В. Винниченка заборонили, а згадки про нього прибрали з усіх підручників.

В останні роки життя письменник лише зрідка знаходив час для літературної праці. Створив романи «Нова заповідь», «Вічний імператив», «Лепрозорій», «Слово за тобою, Сталіне». Загалом йому належить авторство ста оповідань і новел, чотирнадцяти романів та більш як двадцяти п'єс.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

Дайте короткі відповіді на запитання.

• Коли В. Винниченко прийшов до літератури? У яких жанрах він писав?

• Які твори зробили його відомим?

• Як оцінив успіх В. Винниченка М. Коцюбинський?

• Які твори В. Винниченка здобули європейське визнання?

 

скачать dle 11.0фильмы бесплатно