«Сойчине крило»

Новела «Сойчине крило» починається зі знайомства з головним героєм, який у передноворічний час замислюється про минулі роки. Життєвим кредо Хоми є «Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі]» Це ніби втеча від самого себе, створення ілюзорного світу, плекання власного зовні спокійного самотнього середовища.

Іван Ілько. «Крик сойки над замком графа Шенборна» (1995)

Хома хотів би зустріти свято спокійно, але повільний хід його думок був порушений листом із далекого Порт-Артура.

Його написала дівчина, з якою він колись зустрічався, і яку, як думав, утратив назавжди. Безпосередня, енергійна красуня, донька лісника Маня, яка жартівливо називала себе Сойкою, надіслала йому засушене сойчине крило. У листі дівчина згадувала їхні зустрічі, своє кохання до нього, надто лінивого егоїста, ревнощі до лісової пташки, яка зазвичай будила коханого раніше за неї. «Невже вона, та, яку я від трьох літ споминаю між помершими? Та, якої нагле і загадкове щезнення ввігнало в гріб її батька, а мене випхнуло з кипучої течи громадської праці і загнало в отсю тиху, відлюдну пристань? Вона в остатніх днях нашого товаришування любила називати себе сойкою і все дразнила мене тою сойкою, що гніздилася перед моїм вікном, поки вона не вбила її. Невже се з тої самої сойки крило?»

Свого часу герой не оцінив чистого енергійного пориву дівчини, а втративши назавжди, відчув біль і смуток. Маня зізнається: «Тоді вже знала, що нам не бути в парі, що та сойка — то наша розлучниця. Я заховала її крильця, поклала їх між обложки і картки свойого молитовника і не розставалася з ними ніколи».

Сенс життя Марії полягав у пошуках щастя. Вона мріяла про різні світи, про волю, достаток, палке кохання. Її втеча з Генрисем, який виявився злодієм, не принесла щастя. Коли чоловіка було заарештовано, їй довелося звабити поліцмейстера, аби той допоміг звільнити крадія. Потім вона стала заручницею програшу свого чоловіка і перейшла у власність до російського магната. Долаючи численні виверти долі, Маня не може забути першого кохання і, згадуючи його як найсвітліший період життя, пише коханому, сподівається, що він не забув її. Доля жорстоко покарала дівчину за втечу і зраду. Наприкінці вона зрозуміла, що щастя було зовсім поруч. З далекого Порт-Артура, ніби з того світу, лунає голос: «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, в мою щирість, у мою любов».

Оповідач схаменувся близько дванадцятої. Його обличчя було мокрим від сліз, аж раптом дзвінок у двері — і Маня в сукні з білими цяточками, у тій самій, яка була добре знайома Хомі, увійшла до вітальні. Украй збентежений, Массіно нарешті дізнається, що прийшла та, на яку він чекав, задля якої здатний прокинутися і стрясти з себе ті пута, і рвонутися до нового життя, яке є справжнім, наповненим і щастям, і стражданням.

Фінал несподіваний і водночас відкритий, адже письменник дає нам можливість самостійно домислити, як можуть скластися чи не скластися стосунки між героями. Це одна з особливостей модерністської прози. Тим паче, що у вуста Массіно І. Франко вкладає незаперечну істину: «Що таке чоловік для чоловіка? І кат, і Бог! З ним живеш — мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!»

Твір пройнятий екзистенційним сумом, бо Іван Франко порушує не просто проблему нещасного кохання чи невдалого життя, а проблему людського буття взагалі. Не випадково герой зізнається: «Життя — се мій скарб, мій власний, одинокий, якого найменшої частинки, одної мінутки не гідні заплатити мені всі скарби світу. Ніхто не має права жадати від мене найменшої жертви з того скарбу, так, як я не жадаю такої жертви ні від кого. Ця фраза внутрішнього монологу героя багато що може розповісти про його громадську, суспільну і суто людську позицію.

Часова організація новели двовимірна: фабульний час триває декілька годин новорічного вечора, а сюжетний — охоплює все життя героїв — Хоми й Мані.

Своєрідним композиційним центром твору стає лист. За його допомогою автор відтворює історію кохання героїв, піднімає важливі проблеми буття, взаємин у суспільстві, співіснування двох індивідуальностей. Прийом розлогого листа, який є жанровим компонентом твору, в українській прозі вперше застосований Іваном Франком. Кохання для автора — високе почуття, що облагороджує, «робота душі»; кохання має цілющу силу, бо здатне благотворно впливати на людину, змінювати її, удосконалювати, розширювати погляди на світ.

У новелі багато деталей, символів, які допомагають глибше розкрити авторський задум. Так, образ сойки символізує саму героїню, це символ її свободи; червона сукня з круглими цятками символізує вірність (саме цю сукню вдягла героїня на зустріч із Хомою), подвійне сонце — подвійне життя, одне в побуті, інше — в душі; дзвінок — тривога, очікування змін.

Запитання і завдання

1. Яке враження справив на вас твір? Які роздуми виникли під час читання новели «Сойчине крило»?

2. Які проблеми порушено автором твору?

3. Поясніть мотиви поведінки головної героїні, розкрийте психологію її душі.

4. Створіть «асоціативний кущ» до образу Мані.

5. Проаналізуйте сюжетно-композиційні елементи новели «Сойчине крило», створіть SMART-малюнок.

6. Простежте за змінами в поглядах героїв, прокоментуйте, як змінилося їхнє розуміння сенсу життя.

7. Підготуйтеся до групової рольової гри «Діалог споріднених душ» (автор, Хома, Маня).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно