«Чари ночі» — шедевр української інтимної лірики

Уже у ранній творчості Олександр Олесь досяг високого рівня поетичної майстерності. Назва вірша «Чари ночі» (1904) вказує на основний мотив твору — насолода щастям неповторної миті життя. Виразно окреслюється неоромантична ідея поезії — гармонійність буття людини і природи.

«Чари ночі» — це поезія, красу якої порівнюють з красою квітів: «Є квіти, до яких не можна доторкнутися навіть люблячою рукою. Від дотику вони в’януть. Такі інтимні поезії Олександра Олеся. Настрій більшості з них неможливо передати. При спробі перекласти його на мову прози, він в’яне і зникає...», — пише літературознавець В. Яременко.

Твір складається з 12 строф, причому остання підсилюється повторенням першої. Кожна строфа демонструє майстерність автора у відтворенні сильних емоцій ліричного героя, зароджених у полум’ї кохання. Визначальною рисою поезії є тяжіння до філософських роздумів про банкет весни і молодості, що є неоромантичною особливістю. Бурхливі любовні переживання і чарівна краса весняної ночі вказують на гармонійність життя, що також є основною ознакою модернізму.

Кохання поетизується автором як апофеоз молодості. Символістська специфіка домінує у печальних роздумах поета про скороминущість людського життя на тлі вічної краси та гармонії Всесвіту:

Гори! Життя — єдина мить,

Для смерті ж — вічність ціла.

На думку В. Яременка, «це не повчання, а вибух надзвичайної сили емоцій, народжених у душі ліричного героя полум’ям кохання». Звідси й заклик поета забути на якийсь момент «сум, думки, і горе» і влити струмінь власної душі у буйне, «шумляче море» природи.

Символіка твору сприймається через асоціації з образами природи — «земля в палких обіймах ночі», «відбились зорі у воді», «летять до хмар тумани».

Більшість образних визначень є багатими за змістом метафорами. Поет надає перевагу прозорим і влучним порівнянням та образам, майже не використовуючи ускладнених символів-загадок.

Великої емоційної сили надає поезії символістський прийом персоніфікації:

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани....

Ці рядки поглиблюють розуміння краси людського кохання, підтверджують необхідність ловити «летючу мить життя».

На багатство художніх засобів твору вказують вишукані метафори (що також є неоромантичною особливістю) — «б’ють піснями в груди», «лови летючу мить життя», «ллються пахощі густі», «налагодь струни золоті».

Алітерації створюють виразну звукову інструментовку вірша. Майже всі рядки закінчують на голосні звуки, тому твір звучить дуже мелодійно. Цей ефект досягається перехресним римуванням.

Значущими для життєствердного пафосу вірша є дієслова наказової форми: залити, улий, лови, чаруйся, хмілій, впивайся, закохайся, гори, налагодь, йди тощо, за допомогою яких передано спонукання до рішучих дій. Поет оспівує кохання як велику надихаючу силу, що мотивує людину до звершень, окрилює її, надає наснаги, робить щасливою.

Жанр твору — ліричний романс. Поезія захоплює глибиною почуттів, емоційністю, зворушливістю, пісенною мелодійністю. Вона сприймається як гімн юності, коханню, як уславлення органічної єдності людини й природи. Розквіт світлого почуття людини і чарівна краса весняної ночі взаємодоповнюються, передають гармонійність буття.

Запитання і завдання

1. Висловіть враження, що викликав у вас вірш «Чари ночі».

2. Поясніть значення заголовка вірша для розуміння сенсу поезії.

3. Які почуття відтворює автор? Виберіть відповідну інтонацію для виразного прочитання твору.

4. Охарактеризуйте художні засоби неоромантичної та символістської поезії, використані автором у творі.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно