Проблематика та жанрові особливості. У цьому творі І. Карпенко-Карий сатирично викриває потворні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. А також висміює типову на той час (як, на жаль, і тепер) ситуацію, коли заможні українці нерідко соромляться свого походження, зрікаються рідної мови, батьківських традицій, хочуть набути «панського» статусу, наївно думаючи, що це збільшить їхній авторитет.

В основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга Карпа Адамовича з метою документально відновити втрачене предками дворянство.

Сюжет твору становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Отже, перед нами своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич». Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в І. Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьому — суттєва відмінність між творами класицизму («Міщанин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»).

Кадр із кінофільму-вистави «Мартин Боруля». У ролі Борулі — Г. Юра , Степана — С. Олексієнко. Режисер О. Швачко. 1953 р.

Дійові особи. На відміну від Пузиря («Хазяїн»), Калитки («Сто тисяч»), Мартин Боруля не труситься над кожною копійкою, не знущається з бідніших за себе, але він, як і мольєрівський Журден, у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по суті, утрачає здоровий глузд.

Яка ж мотивація такої поведінки Борулі? Вона — на поверхні, її Мартин не приховує: захист людської гідності як своєї, так і своїх дітей, прагнення оберегти їх від тяжкої («чорної») селянської праці, від «давньої залежності й бідності». Боруля марить тим, щоб хоч онуки його «були дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!». І сам він затято відстоює власну гідність: намагається будь-що домогтися покарання для свого кривдника дворянина Красовського.

Але невідповідні засоби добирає герой, щоб домогтися гідної мети. Сповнені іронії сцени, у яких Боруля хоче завести в домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним способом життя селянина-хлібороба й омріяною панською шляхетністю.

Проте всі починання Мартина, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство — це лише те, чим можна зовні замаскувати своє мужицьке походження. Йому не доступні поняття «культура», «освіченість», «шляхетність», що є невід'ємними для справжнього аристократа духу. Як свідчить історія, істинний аристократизм не завжди прямо пов'язаний з великородним походженням. Зрештою, таким справжнім аристократом був сам Іван Тобілевич.

• Завдання основного рівня

• Знайдіть у п'єсі епізоди, де Мартин намагається зруйнувати добрі народні звичаї та завести панські порядки в домі. Підготуйте виразне читання цих уривків, за змогою — у ролях.

Змальовуючи Мартинових дітей, автор вдається до виразного контрасту. Марися рішуче відхиляє батькові дивацькі нововведення, бо має міцну моральну основу. Дівчина намагається зберегти своє щастя, їй панське життя, яким марить батько, ні до чого.

Отже, Боруля, вочевидь, виховував своїх дітей у дусі здорової народної моралі, про що свідчать Марисині слова: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє».

Повною протилежністю Марисі є її брат Степан: він прагне добутися чиновницької посади не стільки шляхом якихось інтелектуальних зусиль, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю, тобто так, як у чиновницькому колі було заведено. І батько навчає, як вижити в цій прогнилій системі: «Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять... трися, трися меж людьми — і з тебе будуть люде!»

Кадр із кінофільму-вистави «Мартин Боруля». У ролі Марисі — О. Кусенко, Миколи — В. Дашенко. Режисер О. Швачко. 1953 р.

• Завдання основного рівня

• У чому, на ваш погляд, полягає символічність краху Степанових надій на чиновницьку кар'єру?

Яскраво сатиричний персонаж — повірений (тобто судейський чиновник, адвокат) Трандалєв. Його спеціалізація — махінації з документами, він уособлює бюрократичне суспільство, морально звиродніле й охоплене корупцією.

Один із найколоритніших образів п'єси — наймит Омелько. За його простакуватістю прихована глибока народна мудрість, мрійливість, гумористично-філософське ставлення до мирської «суєти» і водночас життєвий практицизм.

• Завдання основного рівня

• Для того щоб довести (чи спростувати) ці тези, уважно прочитайте й проаналізуйте яву І дії третьої та яву ІІІ дії другої. Які риси української душі ви помітили в характері Омелька?

Мартин та Омелько представляють два абсолютно протилежні світи: перший — дисгармонійний світ індустріальної цивілізації (на стадії його становлення) з хворобливими амбіціями, пристосуванством, нещирістю, пихатістю, хибними цінностями, метушливістю, трагікомічними стресами тощо; другий — гармонійний світ традиційної української сільської цивілізації з простим, природним устроєм життя, сердечністю, пошаною до традицій, до праці, з веселою й ліричною вдачею.

• Завдання основного рівня

• Простежте на прикладі згадуваних щойно двох яв, як виявляються ці протилежні життєві настанови в мові Мартина й Омелька. Хто ще з персонажів п'єси сповідує традиційні селянські цінності? Як вони пояснюють свою логіку?

У кінці твору перед глядачем розкриваються позитивні риси Мартина, він ніби народжується заново на світ, бо нарешті може природно почуватися, бути собою: «Чую, як мені легше робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, — попелом стала».

Ідея п'єси — смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.

• Завдання основного рівня

• 1. Які ще проблеми порушено в п'єсі?
• 2. Чи актуальний нині цей твір? Якщо так, то чим саме?
• 3. Чи можна жити в сучасному світі, сповідуючи традиційні народні настанови?
• 4. Порівняйте «Мартина Борулю» з п'єсою «За двома зайцями» М. Старицького, про яку йшлося раніше. Чим споріднені й відмінні ці твори?

Подивіться фільм, знятий 1953 р. режисером О. Швачком за цим спектаклем. Зверніть увагу, Г. Юра й інші виконавці розпочинали свою акторську творчість ще за часів І. Карпенка-Карого й зберегли ту класичну манеру втілення образів.