До найвизначніших майстрів цього стилю належать • художники: норвежець Е. Мунк, голландець В. Ван Гог, французи П. Сезан, П. Гоген, А. Матіс; росіянин В. Кандінський; • композитори: німець Р. Штраус, росіянин С. Прокоф'єв; • письменники: німець К. Едшмід, австрієць Ф. Кафка, росіянин Л. Андрєєв.

Видатні українські митці-експресіоністи — • письменники В. Стефаник, О. Турянський, Т. Осьмачка, М. Куліш, О. Довженко; • режисер Лесь Курбас і театр «Березіль», • художники М. Бойчук, О. Новаківський та його малярська школа, • скульптор О. Архипенко, • композитор Б. Лятошинський.

Джерела цього стилю — у романтизмі, у «філософії життя». Основні творчі принципи експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через призму авторського «Я», напруження його переживань та емоцій, бурхлива реакція на жорстокість суспільства, знеосіблення в ньому людини, на розпад духовності. Усе це засвідчили не бачені доти катаклізми світового масштабу на початку ХХ ст., зокрема Перша світова війна (у якій загинуло майже 10 млн осіб і ще 10 млн було поранено й скалічено) і криваві революції. На переконання експресіоністів, спільною основою всього у світі є дух (вільна творча енергія). Виразити його, тобто сягнути глибинного пізнання невидимих основ буття, можна насамперед за допомогою творчої інтуїції. Завдання мистецтва, за цією концепцією, — у вираженні (експресіонуванні) незримого через зриме, внутрішнього — через зовнішнє, вічного — через минуще.

Роздивіться уважно репродукцію епатажної картини Е. Мунка «Крик»: на ній зображено волаючу людину, затиснуту урбаністичним оточенням, вона завмерла з широко роззявленим ротом. Чому ця людина волає? Можна лише здогадуватися: жахливий світ абсолютно байдужий, глухий до неї, відтак це наївна спроба людини звернути на себе увагу й водночас вияв межового відчаю.

Е. Мунк. Крик. 1893 р.

Основні ознаки експресіонізму в художній літературі.

• Намагання знайти спільну основу (частку Бога) у людині, тварині, рослині — у всьому живому. Звідси посилена увага до природи, до простих, «прозорих» характерів, незатемнених цивілізаційними нашаруваннями (виїзд П. Гогена з індустріалізованої Франції на Таїті малювати тубільців; тільки селянська й дитяча тематика у В. Стефаника).

• Уявлення, за яким схильність людини до добра чи зла криється в її глибинній самості, неповторній таємничій основі душі, пізнавати цю першооснову можна лише інтуїтивно. Добро — вічне й абсолютне, зло — тимчасове й відносне. Тому, скажімо, герої В. Стефаника, незважаючи на свої добрі чи лихі вчинки, ходять «усі в білих сорочках, як на Великдень».

• Увага до проблеми вини й кари. У трактуванні експресіоністів, земне життя — це фільтр, що здатний очистити людину, школа, яка може привести нас назад до Бога (щоразу, роблячи вибір між тим чи тим вчинком, ми складаємо чи не складаємо іспит на духовну зрілість). Маяк, голос Бога в нас, що допомагає не збитися з правильного шляху в темряві буденщини, — наша совість. Якщо перестаємо слухати її, руйнуємо найдорожче — власну душу, тоді совість починає мучити свідомість, аж поки людина визнає свою провину й добровільно прийме за неї кару як очищення.

• Художнє дослідження сенсу страждання та смерті людини. За експресіоністською логікою, відчуття болю, страждання передовсім спонукає людину до пізнання причин своєї гріховності, суті свого існування. Смерть — не кінець існування, а лише перехід у новий вимір буття.

• Захоплення ідеєю екології як загального взаємозв'язку всього сущого у світі. Творці цього стилю відродили давню істину, що «не можна навіть зірвати квітку, щоб при цьому не стривожити зорі», що весь Космос є внутрішньою нерозривною цілістю.

• У суто стильовому плані для експресіонізму характерні «нервова» емоційність та ірраціональність, символ, гіпербола, гротеск, фрагментарність і плакатність письма, позбавленого прикрас. Світ у творах експресіоністів постає або однотонним (у кольористиці чи настроєвості, тематиці), або підкреслено контрастним. Тому часто поєднуються протилежні явища — примітивізм буденщини з космічним безміром, побутове мовлення з вишуканими поетизмами, вульгарність із високим пафосом, пацифістські інтонації з активним революціонізмом тощо.

О. Новаківський. Серце Ісусове. 1913 р.

Мистецький контекст. Виразні ознаки експресіоністичного стилю виявляються у творчості українського композитора Бориса Лятошинського (1894-1968).