Неоромантизм

У цій течії відроджуються традиції класичного романтизму першої половини ХІХ ст. (неприйняття буденної реальності, піднесені ідеали, протистояння виняткового героя й маси, конфлікт мрії та дійсності, наскрізний символізм, широке використання контрастів та ін.), але на вищому етапі суспільно-духовного розвитку.

1. Неоромантики мистецьки опановували здобутки нових світоглядних ідей: натурфілософії, «філософії життя», ніцшеанського волюнтаризму (культу сили волі), фрейдизму з його увагою до позасвідомого, снів, марень, боротьби еротичного (життєствердного) і танатичного (смертоносного) полюсів у людській душі.

2. Відхиливши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.

3. Вони відмовилися від типізації, натомість повернулися до символізму.

4. Неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, незважаючи на безнадійну ситуацію, зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякдення. Герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю в усьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів.

5. Неоромантики зосереджувалися на дослідженні внутрішнього світу людини, через нього старалися прозирнути у світ духовний, трансцендентний.

6. Зовнішні події (також і соціальні) відходять на задній план; часто неоромантики вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій та сюжетів.

7. Специфічними ознаками суто українського неоромантизму є те, що поняття нації виведено за межі самого селянства. Акцентується увага на провідній ролі інтелігенції, яка повинна творити високу культуру й до неї заохочувати трудящу людність. Саме ця настанова давала змогу вийти за тісні межі провінційного побутовізму, етнографізму, на ширші обрії художнього освоєння світу, зберігши при цьому глибинний національний колорит.

Ознаки неоромантизму виявляються у творах К. Гамсуна, Максима Горького, Р. Л. Стівенсона, Дж. Р. Кіплінга, Дж. Лондона, Г. Ібсена. В українській літературі неоромантизм започаткувала О. Кобилянська в повістях «Людина», «Царівна» та в новелістиці, еволюціонував у цьому напрямі І. Франко («Зів'яле листя», «Панські жарти», «Смерть Каїна», «Мойсей», «Украдене щастя»). У цьому стилі працювали також Леся Українка, Олександр Олесь, М. Вороний, В. Сосюра. Згодом він виявлявся (частково чи цілком) у творчості О. Гончара, В. Симоненка, Д. Павличка, Л. Костенко, Ю. Мушкетика та ін.

Неоромантизм можна вважати основою, кореневою системою модернізму. Його прикмети виявляються, так чи так трансформуються в більшості течій напряму.

• Завдання основного рівня

• Які ознаки неоромантичного стилю характерні для картини Ф. Кричевського «Довбуш»?

Ф. Кричевський. Довбуш. 1931 р.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно