Однак бути разом цим талановитим, духовно близьким людям не судилося. О. Маковей, як виявилося, захоплювався О. Кобилянською лише як письменницею, а одружився з іншою жінкою. Розрив болісно вразив Ольгу: до кінця життя вона залишалася самотньою, Осипові листи спалила. Інтимна драма авторки позначилася на тематиці новел «Смутно колишуться сосни», «Мої лілеї», «Через море» та ін. Як свою рідну доньку Ольга Юліанівна виховала небогу Галину-Олену, яка ще маленькою залишилася без матері.

Особливо важкими були для О. Кобилянської трагічні роки Першої світової війни: один брат потрапив у російський полон і страждав далеко в Сибіру, а про долю другого не було жодної звістки. У ці роки письменниця жила в Чернівцях, потерпала від матеріальної скрути.

У новелах «Назустріч долі», «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки» О. Кобилянська нищівно затаврувала криваву війну.

Відрадою для буковинської письменниці стало відзначення в Чернівцях 35-річчя її літературної творчості, а також видання в Харкові в 1926-1929 рр. дев'ятитомного зібрання творів.

1940 р., коли Північну Буковину приєднали до Радянського Союзу, нова влада почала активно підтримувати письменницю: їй було призначено пенсію, прийнято до Спілки письменників України, до шкільного курсу літератури введено її твори. Проте вони зазнавали явних перекручень і суб'єктивних оцінок згідно з радянською ідеологією. Комуністична влада пішла навіть на те, що під іменем О. Кобилянської друкувати статті-агітки, до яких письменниця не мала жодного стосунку. Її родичі переповідають таку бувальщину. Якось до Ольги Юліанівни напросився радянський журналіст, щоб узяти потрібне владі інтерв'ю. О. Кобилянська — нібито через свою старечу непоінформованість — так висловила своє ставлення до нового режиму: «Якось проживемо, якби тільки більшовики не прийшли». Почувши таку крамолу, наляканий гість прожогом вискочив з кімнати.

Коли Буковину знову загарбали румуни, то письменницю навіть хотіли віддати під трибунал через те, що нібито її агітаційні прорадянські статті шкодили румунській державі. Ішлося навіть про ув'язнення, проведення показового суду та публічного розстрілу як зрадниці. Але знайшлися розумні люди, які «буксували» розгляд справи, даючи спокій 78-літній жінці.

О. Кобилянська померла 21 березня 1942 р. Маршрут похоронної процесії довелося узгоджувати з румунською владою, яка не дозволила, щоб катафалк проїхав центральною вулицею Чернівців, а лише коротким шляхом до цвинтаря. Родичів попередили, щоб не було ніяких промов українською мовою, але учениця О. Кобилянської — учителька Равелюк — усе ж порушила заборону. Письменницю поховали, як вона й хотіла, у родинному склепі на Руському цвинтарі.

На честь О. Кобилянської відкрито меморіальний музей у Чернівцях (у будинку, де вона жила). Також її ім'я присвоєно Чернівецькому драматичному театру.

• Завдання основного рівня

• Подивіться документальний фільм «Valse Brillante. Ольга Кобилянська». Доповніть матеріали підручника додатковою інформацією про письменницю.

Особливості світогляду О. Кобилянської. Його визначила німецька романтична традиція у філософії та літературі. Під впливом цих ідей у душі письменниці відродились основні імпульси українського національного характеру — кордоцентризм, культ землі, природи, жінки, волі, філософсько-релігійна спрямованість.

О. Кобилянська — послідовна прихильниця натурфілософії та «філософії життя».

Особливий вплив на творчість письменниці справив Ф. Ніцше. Хоча вона проникливо зауважила суперечності в поглядах цього мислителя й ґрунтовно трансформувала його ідеї з позицій українського менталітету та власного характеру. У результаті О. Кобилянська виробила оригінальний, виразно модерністський світогляд. Основні його ознаки:

• Ствердження волі до життя, радості буття й боротьби. У центрі більшості творів письменниці (надто ж ранніх феміністичних — «Людина», «Царівна», «Некультурна») — жіноча постать, яка бунтує проти міщанського оточення, буденщини та застарілої моралі, обстоює своє «Я» у змаганні зі світом.

• Ідея «визволення плоті», тобто визнання того, що фізичне кохання — річ природна, пристойна, законна, красива, джерело радості та щастя.

• Протиставлення безбарвності, приземленості буденного людського життя й краси природи та мистецтва.

• Увага до мотивів самотності, аристократизму, спадковості. Непересічні героїні О. Кобилянської самотні, бо люди, серед яких вони живуть, — сірі, примітивні, духовно вбогі. Проте самотність дає можливість цим героїням пізнавати себе, зосереджуватися на своєму внутрішньому світі, зануритись у чарівний світ природи та мистецтва. Позитивні персонажі письменниці вирізняються внутрішнім аристократизмом, шляхетністю — у вчинках, смаках, манерах, пориваннях, інтересах. Такою, на переконання авторки, має бути кожна справжня людина. Нарешті, характеризуючи чи не кожного персонажа, О. Кобилянська звертає увагу на його спадковість, підкреслюючи, що вони перейняли від батька, а особливо — від матері (наприклад, брати Михайло та Сава з повісті «Земля» такі різні за вдачами, бо перший удавсь у батька, а другий — у матір).

Усі ці настанови зближають Ф. Ніцше й О. Кобилянську.

• Але українська мисткиня рішуче відхиляє аморальність ніцшеанської надлюдини, — навпаки, найвище цінує людинолюбство, милосердя, співчуття до стражденного (новели «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Юда»).

• Ф. Ніцше войовниче-зневажливо ставився до жінок («Як ідеш до жінок, не забудь батога») — за їхню миролюбність, емоційність, беззахисність. О. Кобилянська ж наполегливо відстоює жіночу емансипацію.

• Ідеал Ф. Ніцше — межовий індивідуалізм, українська ж письменниця вважала, що людина має стати сильною особистістю, щоб сприяти вдосконаленню суспільства, аморфну етнічну масу перетворювати на згуртовану, свідому націю (повість «Через кладку», роман «Апостол черні»).

Творчий доробок. Виступивши в середині 1890-х років як українська письменниця, О. Кобилянська започаткувала новий, модерністський етап вітчизняної прози. Її улюблений стиль — неоромантизм, у деяких творах переважала поетика символізму (повість «Земля», новели «Сниться», «Пресвятая Богородице, помилуй нас!»).

Дуже багата й оригінальна жанрова палітра письменниці. Протягом майже півстоліття вона створила десятки поезій у прозі, оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, спогадів, залишила значне за обсягом листування. Мисткиня відхиляла усталені жанрові стандарти. Тому навіть великі епічні твори з ознаками роману («Ніоба», «Земля», «В неділю рано...») називала оповіданнями. Традиційну повість-хроніку трансформувала в психологічну повість. Особливим різноманіттям вирізняються жанрові форми її новел: новела-портрет, новела-медитація, новела-лист, драматична сценка, поезія в прозі, шкіц (тобто ескіз).

О. Кобилянська зосередила увагу на розкритті душевного, психічного світу інтелігенції та селянства — двох верств, які становили тоді основу української нації.

• Перша й одна з провідних тем її творчості — душа жінки-інтелігентки, її боротьба з консервативним міщанським середовищем за рівноправність із чоловіками, за гідне людське життя (повісті «Людина», «Царівна»).

• Модерністське осмислення духовних основ селянського життя бачимо в повістях «Земля», «В неділю рано зілля копала», оповіданнях «Банк рустикальний», «На полях», «У св. Івана», «Час», «Некультурна», «Вовчиха».

• Жах, антилюдська сутність війни разюче, психологічно тонко розкриті в оповіданнях і новелах «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», «Зійшов з розуму» та ін.

Характерні ознаки індивідуального стилю письменниці — визначальний психологізм і ліризм. Серцевина її творів будь-якої тематики — не зовнішній світ подій, суспільних чи побутових процесів, а внутрішній світ людини в усіх його виявах аж до глибин позасвідомого, зіткнення кількох «Я» в одній особистості; а також найтонше, найдокладніше вираження всього спектру емоцій людини.

• Судження

Ольга Кобилянська: «Усякі реалізми й натуралізми відіграли вже свою ролю та сповнили вже свою задачу в літературі. Зростили багато доброго й накоїли багато лиха, а тепер настав напрям "Zuruck Zur Seele” ("назад до душі”)».