Олесь Гончар

Український поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик, публіцист, учений (літературознавець, лінгвіст, мистецтвознавець, етнолог, фольклорист, історик, соціолог, економіст, філософ), громадський діяч, перший український професійний політик.

За неповних 60 років він написав близько 6000 творів, а за його життя побачили світ 220 окремих видань. Володів 14 мовами, переклав українською твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур.

Читацький путівник

Навчальні цілі теми «Титан духу і думки»

Знання:

сутність поглядів І. Франка на шляхи розвитку української літератури, зміст його полеміки з Миколою Вороним; відмінність між філософською, громадянською та інтимною лірикою; імена митців (композиторів, художників, драматургів), які зверталися до творчості І. Франка; факти вшанування І. Франка в Україні та поза її межами.

Уміння:

порівнювати специфіку виражальних засобів різних видів мистецтва у розкритті головної ідеї твору.

Ставлення:

відчуття гордості за вагомість внеску І. Франка у європейську і світову культуру; переконання про можливість силою духу сягнути світових вершин духовності; усвідомлення, що любов - найвеличніше із людських почуттів, яке важливо підтримувати й оберігати; сприйняття драматизму людського життя як його сутності, важливості відповідального ставлення до життєвої позиції; розуміння важливості позитивної настанови у житті, неминучості перемоги добра над злом.

Знайомство здалеку і зблизька

Зовнішність. «Невеликий, хоч сильний мужчина. Велике чоло, сірі, трохи холодні очі, в лініях бороди щось енергійне, уперте... А заговорить — і вже здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б’є об кремінь і сипле іскри. Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою!» (М. Коцюбинський).

Вдача. «Франко був дуже точною, старанною людиною. Коли вже щось обіцяв, то виконував сумлінно і вчасно. Працював він багато і плідно, не любив витрачати час на пусті балачки. Якщо брався за якусь роботу, то поринав у неї з головою. У вільний же час був ласкавим порадником, привітним господарем...

Він швидко вирішував будь-яку справу, швидко писав. Ця швидкість поєднувалась у нього з високою якістю, бо до слова він ставився надзвичайно вимогливо». Батько «терпіти не міг людей, які не додержували слова, не виконували обіцянок, не приходили в умовлений час...» (Т. Франко, син І. Франка).

«...Нерадо робив нові знайомства і неохотно запускався в розмови... був мовчазний і не любив звірятися перед ким-будь» (М. Мочульський, літературознавець).

Захоплення. Любив Іван Франко прикрашати подвір’я свого будинку. Кругом хати, як згадує донька поета Анна, росли яблуні, груші, вишні, а обіч стежки — кущі порічок, аґрусу, малини...

Письменник дуже любив тварин. Часто їхня оселя нагадувала «звірячу клініку» з покаліченими тваринами, яких Франки підбирали на вулиці й лікували вдома.

Франка вважають засновником туристичного руху в Галичині. Ще в студентські роки він організовував піші мандрівки Галичиною і Карпатами. Один із віршів, написаний із цієї нагоди, став спортивним гімном Галичини. Справжньою пристрастю була риболовля: без вудок, голими руками віртуозно ловив форель.

Сторінки життєпису. Біля витоків. Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в селі Нагуєвичі, нині Дрогобицького району Львівської області.

Батько майбутнього генія — селянин-коваль Яків Франко. Є свідчення, що він викував хрест на честь скасування панщини, подарував церкві в Нагуєвичах коштовне Євангеліє. Мати, Марія Кульчицька, походила зі збіднілого польського роду.

У дитинстві малого Івана називали Мироном. За народними віруваннями, зміна імені, яким дитину охрестили, на інше мала захищати її від злих духів.

Малий Мирон — така собі «лісова душа» — був дуже чутливим до природи, часто блукав у лісі, розмовляв із деревами, пташками. У селі хлопчика прозвали маленьким мольфаром1 бо начебто йому вдалося відвести від села грозову хмару. Про цікаві епізоди спілкування з уявним світом духів Франко пізніше згадує в автобіографічному оповіданні «Під оборогом».

З 1862 до 1864 р. Франко навчається у школі села Ясениця Сільна, згодом — у школі при василіанському монастирі в Дрогобичі, у дрогобицькій гімназії імені Франца Йосифа.

Організація навчання справляла на юнака гнітюче враження. Розраду давали книжки, власні спроби писати. Франко-гімназист дивував однокурсників унікальною пам’яттю на прочитане й почуте; домашні завдання з польської мови виконував часом у поетичній формі.

Атмосфера гімназійної задухи, а також втрата рідних (у 1865 р. помер батько, а в 1872 р. — мати) підривали здоров’я юнака. Однак, незважаючи на душевні страждання, Франко зміг подолати життєві негаразди й виплекати в собі любов і жагу до знань, творчості, пізнання світу й бажання зробити його кращим. Юнак відкриває для себе творчість М. Драгоманова, П. Куліша, Т. Шевченка, інших українських письменників, починає перекладати твори античних авторів (Софокла, Евріпіда), збирає й записує зразки усної народної творчості (пісні, легенди тощо).

Любов до читання, прагнення саморозвитку стимулювали майбутнього письменника до збирання власної бібліотеки. На момент закінчення гімназії вона нараховувала понад 500 книжок українською та іншими європейськими мовами.

У 1875 р., закінчивши гімназію, Іван Франко вступає на філософський факультет Львівського університету. Тут розпочинається активна громадська, наукова й літературна діяльність митця: він входить до редколегії журналу «Друг», листується з Михайлом Драгомановим, публікує праці, у яких обстоює необхідність розбудови української літератури на засадах народності та реалізму.

У 1876 р. виходить перша поетична збірка І. Франка «Баляди і розкази», а в 1877-му — збірка оповідань «Борислав».

За звинуваченням у належності до таємного товариства (якого насправді не існувало) та поширенні соціалістичних ідей 12 червня 1877 р. І. Франко разом із членами редакції студентського часопису «Друг» був заарештований.

У тюрмі він провів довгі дев’ять місяців. Однак ще більші випробування чекали на юнака після виходу із в’язниці: його виключили з товариства «Просвіта», розлучили з коханою. На захист талановитого студента виступили ректор З. Венцлевський і декан факультету О. Огоновський, які не тільки допомогли йому поновитися на навчанні, а й отримати стипендію.

1 Мольфар — у культурі гуцулів наділена надприродними здібностями людина, ворожій, чарівник. До певної міри, гуцульські мольфари є відповідниками козацьких характерників. — https://uk.wikipedia.org/wiki.

Порятунком знову ставала праця: видання з М. Павликом журналу «Громадський друг» (1878), а після його заборони — збірників «Дзвін», «Молот». Виходять друком поезії «Каменярі», «Товаришам із тюрми», повість «Boa constrictor», стаття «Література, її завдання і найважливіші ціхи».

У березні 1880 р. І. Франка заарештовують удруге, і знову за надуманими звинуваченнями. Вийшовши з тюрми після тримісячного ув’язнення, він у дрогобицькому готелі за тиждень — без єдиної помарки! — написав повість «На дні» й на останні гроші відіслав її до Львова. Після цього три дні жив на три центи, знайдені на березі річки Прут. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Урятував Франка старий служитель готелю.

За Франком встановлюють постійний нагляд поліції. В університеті позбавляють стипендії, й один із найкращих студентів змушений покинути навчання. (Вищу освіту І. Франко здобуде лише в 1891 р. в Чернівецькому університеті). Праця в газеті «Діло», журналі «Зоря» дає кошти на прожиття і забирає час та сили, необхідні для творчості. Але вона продовжується: з’являються літературно-критичні статті про українських письменників, трактат «Із секретів поетичної творчості», збірки поезій «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд», драматичні й прозові твори, переклади.

Уже працюючи в газеті «Kurier Lwowski», І. Франко підтримував зв’язки зі студентським науковим товариством «Кружок слов’янський», був його надзвичайним членом. 4 липня 1888 р. він виголосив на засіданні гуртка доповідь «Література російська XIX віку». Пізніше, у 1904 р., блискуче прочитав курс лекцій з історії української літератури для учасників вакаційних курсів, серед яких було багато студентів університету.

Важливою подією в житті І. Франка стала поїздка до Києва (1885 р.). Головна мета — обговорити питання видання нового журналу, який об’єднав би літературні сили наддніпрянської і галицької України. У Києві письменник знайомиться з М. Лисенком, І. Нечуєм-Левицьким, М. Старицьким, П. Житецьким.

Утретє І. Франка заарештують у 1889 р., і знову безпідставно. А через десять місяців випустять без суду.

Олег Шупляк. Захар та беркут» (2012)

Валерій Кот. «INNAMORATY» (2012)

Матеріального достатку, фінансової стабільності юнак не мав: заробляв собі на життя репетиторством, а також час від часу отримував матеріальну допомогу від О. Партицького, галицького вченого-мовознавця, етнографа, історика, педагога, громадського діяча.

У 1892 р. І. Франко у Віденському університеті прослухав курс лекцій із класичної філософії, узгодив тему дисертації «Варлаам і Йоасаф — старохристиянський духовний роман і його літературна історія» та з відзнакою склав кандидатські іспити. Обрана тема свідчить про зацікавлення християнською тематикою. Атеїстом І. Франко ніколи не був, а вільнодумство не заважало досліджувати Святе Письмо, товаришувати з галицькими священиками та співати під час Служби Божої. Наприкінці життя одній своїй сучасниці Франко сказав: «Я вірю в Бога, але не так, як ви усі».

У травні 1893 р. дисертація була завершена і 1 липня захищена. Франкові присудили ступінь доктора та вручили диплом. Аби здобути право викладати в рідному університеті, він блискуче прочитав пробну лекцію, однак, попри свій тріумф, не був допущений до викладання.

І. Франко став першим українським політичним лідером, фаховим політиком, головою першої української політичної сили — Русько-української радикальної партії. Дбаючи про формування національної самосвідомості українців, пробудження їх громадянської активності, І. Франко уважно відстежує й аналізує пошуки вчених у царині філософії, естетики, політики. Плідними були його дослідження літературного процесу в Україні та за її межами, численні розвідки, літературні портрети, нариси, огляди.

Праця давала змогу забезпечувати родину. У 1900 р. він викупив на околиці Львова (тепер один із районів міста біля Стрийського парку) п’ять соток землі й розпочав спорудження будинку.

Творчість і кохання. За власним зізнанням Франка, значний вплив на його життя і творчість мали взаємини з жінками.

Визнання і самотність. Період останнього десятиліття життя Франка — надзвичайно місткий: поетичні збірки «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906), поема «Мойсей» (1905 р.), казки для дітей «Коли ще звірі говорили» (1903) та інші. За неповний рік до смерті Франко створив 232 поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.

Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською в день шлюбу Київ, 1886 р.

Діти Івана Франка (зліва направо): Тарас, Андрій, Петро, Анна. Фото

У Франка було багато псевдонімів — Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко (усього близько ста). Він писав твори не лише українською, а й польською, німецькою та іншими мовами.

40-річчя творчої діяльності митця в 1913 р. урочисто відзначали у Львові, Харкові, Петербурзі, Кракові, Відні, Києві. Авторами ювілейного збірника «Привіт Іванові Франкові» були вчені й митці зі світовими іменами: Бодуен де Куртене, Олександр Шахматов, Альфред Єнсен, Василь Щурат, Леся Українка, Максим Горький, Володимир Короленко, Петко Тодоров, Лесь Мартович.

Останні місяці життя поет провів у притулку, залишившись сам на сам зі своєю хворобою. Старший син Андрій загинув, Тарас і Петро воювали, Анна перебувала в Києві, куди поїхала напередодні війни, дружина знаходилася в лікарні. Опікувався поетом племінник Василь, якому ледве виповнилося сімнадцять років, і студенти.

У 1915 р. кандидатуру І. Франка висунули на здобуття Нобелівської премії.

Однак, за положенням, Нобелівською премією відзначають тільки живих митців, учених, політиків, а 28 травня 1916 р. І. Франка не стало.

31 травня відбулося кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі. Ольга Хоружинська померла 17 липня 1941 р. і похована неподалік від свого чоловіка.

Вшанування пам’яті. На честь Франка місто Станіслав було перейменовано в Івано-Франківськ. Ім’ям письменника названо вулиці в Україні, Канаді, Львівський національний університет та інші освітні заклади України, театри в Києві та Івано-Франківську тощо.

Запитання і завдання

1. Яким постає І. Франко у спогадах друзів, знайомих, членів родини?

2. Які риси вдачі І. Франка імпонують вам найбільше? Чим? А вашим друзям? Які з них хотілося б виховати в собі?

3. Підготуйте повідомлення на тему «Цікаві факти біографії Івана Франка». Радимо скористатися матеріалами таких сайтів: «Енциклопедія життя і творчості Івана Франка», «Особиста бібліотека Івана Франка», «Іван Франко».

4. На прикладі фактів біографії І. Франка доведіть, що життєвий вибір, який робить людина у вирішальній ситуації, свідчить про її особистісну цінність, повагу до людей і суспільства.

5. Опрацюйте статтю І. Франка «Що таке поступ». Як трактує це поняття автор? Що, на його думку, є рушієм поступу?