Ольга Кобилянська (1863—1942). Valse melancolique
- 8-12-2022, 23:08
- 318
10 Клас , Українська література 10 клас Пахаренко (профільний рівень)
Valse melancolique
Про це йдеться в «Valse melancolique» (1894-1897), тобто «Меланхолійному вальсі».
• Завдання основного рівня
- Удумливо прочитайте цей твір. Розкодуйте його символічний зміст. Порівняйте свою інтерпретацію із запропонованою нижче.
«Valse melancolique» за стилем особливо вишуканий, майстерний та наскрізь експериментальний. Як це найчастіше трапляється з прозою О. Кобилянської, важко визначити однозначно жанр цього твору. Сама авторка зазначила, що це фрагмент (шкіц, етюд). Одні дослідники називають його новелою, інші — великим оповіданням або малою повістю. Влучно визначила жанрову належність цього тексту Леся Українка — «музично-пластична1 поема в прозі». Нагадаємо принагідно, що цей жанр сягнув свого розквіту у творчості романтиків і символістів, зокрема Ш. Бодлера та А. Рембо.
1 Пластичний — тут: пов'язаний із живописом чи скульптурою.
Теорія літератури
Поема в прозі — це ліро-епічний твір, написаний прозою, у якому події з життя героїв розкриваються через сприйняття й оцінку оповідача.
У цьому стислому визначенні Леся Українка сконцентровано окреслила стильову специфіку твору: у ньому виразно домінує ліричний (поетичний) струмінь; він побудований на синтезі мистецтв — поєднує жанрово-композиційні, образотворчі прийоми літератури, малярства, музики.
О. Кобилянська змальовує долі трьох талановитих дівчат — Ганни (художниці), Марти (майбутньої вчительки) і Софії (піаністки), які приїхали в місто реалізувати свої здібності. Оповідь ведеться від імені Марти. Спочатку разом мешкали дві подруги — Марта та Ганнуся. Після підвищення плати за квартиру дівчата змушені були шукати третю співмешканку. Нею стала Софія Дорошенко. По-різному дівчата влаштовують своє життя. Марта виходить заміж і стає взірцевою дружиною та матір'ю. Ганна виїздить до Рима. Вона прихильниця вільних стосунків із чоловіками, але, нескріплені справжнім почуттям, ці зв'язки швидко обриваються. Зрештою, Ганнуся покидає батька своєї дитини й повертається назад. Найтрагічніше складається доля Софії. Вона тяжко переживала нещасливе кохання. Не зміг реалізуватись і її яскравий талант — не було кому заплатити за навчання у Відні. Смерть матері та відмова дядька допомогти остаточно підкосили дівчину. Змучене серце не витримало випробувань.
Отже, перед нами ніби малярський триптих — психологічні портрети непересічних, споріднених і таких різних особистостей. Тобто показані ці три долі за принципом музичного багатоголосся, воно формує композиційно-сюжетну канву. Наскрізним є мотив вальсу, який створює меланхолійну тональність оповіді.
Як бачимо, у творі розгортаються традиційні для О. Кобилянської теми — емансипації, впливу долі. Але понад усім тим порушено ще глобальнішу філософсько-психологічну проблему — сенсу й основ людського життя, співіснування, ієрархії різних первин у ньому.
Трьох дівчат об'єднує прагнення до досконалості, гармонії життя, самостійності, замилування красою, але вони різні за вдачами.
Ганна — «химерна й дражлива», у побуті «претензіональна й розпещена», емоційна, нестримана, любить епатувати публіку демонстративним порушенням консервативних приписів моралі. Але це тільки маска, за якою ховається добре серце, чиста, без фальшу, натура. Її гарячковість швидко змінюється чуйністю та ласкою. Просто здібна, енергійна дівчина прагне максимальної незалежності, а ще її заповітна мрія — стати мисткинею. Решта для неї другорядне, зокрема й кохання. Вона не проти знайти «достойного чоловіка», будувати родину, але тільки за умови, щоб усе це не відволікало її від творчості.
Кадр із кінофільму «Меланхолійний вальс». У ролі Ганнусі — С. Круть. Режисер Б. Савченко. 1990 р.
Звідси її радикальний фемінізм: «Не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так уповні».
Художниця не приймає нічого приземленого, буденного, її захоплює лише високе мистецтво, чиста краса. Звідси її аристократизм, висока думка про себе саму, зверхність до людей, не наділених естетичним смаком. Дівчина з погордою кидає Марті: «І "ви” щось розумієте? Розумієте прекрасно подавати чай, маєте всі здібності доброї господині, матері й жінки, ви будучий стовп родини, але на психології, барвах і нюансах артистизму ви не розумієтеся».
Зовсім інша Марта — стримана, терпляча, готова до жертовності, лагідна, «ладна обійняти весь світ». Вона не соромиться простоти, бо в ній живе гармонія жіночності й високої інтелігентності. Рада бути вірною дружиною й матір'ю, а водночас захоплюється мистецтвом, тонко відчуває його, хоч і не творить. Марта здатна оцінити таланти подруг, розуміє причини трагедії кожної з них і щиро співчуває.
Суть душі цієї людини проникливо розкриває Софія: «Ти є вже вродженою жінкою й матір'ю... Ти — ще неушкоджений новітнім духом тип первісної жінки, що пригадує нам Аду Каїна або інших женщин з Біблії, повних покори й любові... Ти — тип тих тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов'ю своєю удержувати лад на світі...»
Отже, Ганна й Марта втілюють дуже відмінні життєві настанови, між ними наростає психологічний конфлікт, який міг би завершитися розривом. Але напруження розряджає поява третьої подруги — Софії. Спочатку вона не справила на дівчат особливого враження: негарна, недбало одягнена. Але щойно дівчина заграла — сталося диво.
Марта просто оніміла від захвату. Навіть Ганна вперше була захоплена не власним талантом, а чиїмось іншим.
Послухайте етюд 24 c-moll Ф. Шопена (адреса в Інтернеті: https://www.youtube.com/watch?v=-JXq16Jjenc). Які емоції й асоціації викликала ця музика у вас? Чому, на ваш погляд, героїні поеми так захоплено сприйняли Софіїне виконання?
Пізніше співмешканки переконалися, що Софія — надзвичайно лірична, емоційна, вразлива натура, дуже скромна, замкнута в собі. Адже душа її надломлена нещасливим коханням. Єдиним засобом саморозкриття, метою її життя стає музика.
Відтак подруги створили «викінчене тріо», «прекрасну утопію, ідеальний замкнений простір жіночого спілкування».
Як бачимо, три дівчини втілюють три начала життя: красу й мистецтво — Ганна; любов — Марта; музику, уселенську мудрість і гармонію — Софія.
Кадр із кінофільму «Меланхолійний вальс». Режисер Б. Савченко. 1990 р.
Мистецтво, зациклене на собі, — нежиттєве, штучне, розбіжне, у ньому поборюють одне одного аполлонівське й діонісійське. Тому така сум'ятлива душа Ганни й так сумно складається її доля. Найясніше, найжиттєдайніше, що є у світі, — це любов. Вона єдина виправдовує існування недосконалої людини, єдина дає їй щастя, тиху, світлу радість життя.
Глибокий висновок робить Марта: «Штука (тобто мистецтво. — В. П.) — то великий чоловік, але я сказала би, що любов — більша». У цих словах — авторська ідея поеми. Справді, мистецтво, краса без любові втрачають сенс, душу. Але й любов без краси була б убогою. Тому саме Софія своєю божественною музикою поєднує подруг, відкриває їм таїну гармонії. Але, на жаль, «прекрасна утопія» триває недовго. Її руйнує жорстока дійсність. І найтяжчого, смертельного удару завдає саме музиці, гармонії — Софії.
Долі дівчат ніби повторюють мелодію меланхолійного вальсу: спочатку мрійливу, життєрадісну, сповнену надій, далі з нотками сумніву, шукання сенсу й пройняту сумом, зажурою у фіналі.
Послухайте «Меланхолійний вальс» (ля-мінор) Ф. Шопена (адреса в Інтернеті: http://www.allclassica.com/video/17419/vals-lya-minor-frederik-shopen/). Які епізоди поеми нагадала вам кожна його частина?
Критики помітили спорідненість «Valse melancolique» з повістю Марка Вовчка «Три долі», з романом Ш. Бронте «Містечко», у якому розкрито різні погляди на сенс життя. Сама ж авторка зауважувала: «Се моя історія. Більше я не кажу нічого». Тобто О. Кобилянська розігрувала її в собі — віддзеркалила свою різногранну душу в трьох різних жіночих образах.
Навіть смерть Софії має автобіографічну підоснову — душевний стан авторки в той час, як дізнаємося з її листів, був співмірний із символічною смертю, а незабаром вона тяжко занедужала, навіть написала заповіт. Якийсь час також молода письменниця співмешкала на одній квартирі з двома талановитими подругами.
Проте не варто звужувати поему до суто автобіографічних моментів. Це — історія надій, похибок, шукань і борінь людини модерністської доби.
• Завдання основного рівня
- 1. Перечитайте ще раз міркування І. Франка про манеру письма модерністів (с. 84), у ньому ключ до розуміння «Valse melancolique». Проілюструйте відповідними прикладами з твору кожну ознаку цієї манери, згадану критиком: психологізм, фрагментарність, ліризм, музичність, злиття автора та героя.
- 2. За мотивами поеми 1990 р. режисер Б. Савченко зняв кінофільм «Меланхолійний вальс». Подивіться цю картину (адреса в Інтернеті: http://dc.lviv.ua/tv-dc/ukr-kino/4373-melanholyniy-vals-1990.html). Як кінематографічні прийоми та гра акторів увиразнюють характери трьох героїнь?
Огляд інших творів. Оповідання «Природа» (1895) — автобіографічне, адже написане на основі вражень від мандрівок у гори. Сюжетна основа твору — зустрічі міської панночки та гуцульського легеня на тлі пишної карпатської природи. Письменниця через заглиблення в психіку молодих людей показує відмінності між ними: дівчина обтяжена умовностями виховання, а хлопець справжній та чистий, його душа нічим не спотворена серед дикої карпатської природи.
В одноманітному житті гуцула набагато більше змісту, ніж у порожніх містечкових паничів.
Новела «Некультурна» (1897) розповідає про «чудову жінку, вірну, чисту дитину природи, що, мов сестра смерек», серед яких жила. Гуцулка Параска ніколи не сумує, навіть коли тижнями взимку серед снігів не бачить людей. Проживши кілька десятків літ одна, не здобувши ніякої освіти, працює по господарству, при цьому зберігає силу духу й зовнішню привабливість. Героїня вражає читача внутрішньою красою, «повною вічної молодості, що пробивалася дотепер однаково сильно у кождім її слові, у погляді її мудрих блискучих очей, у кождім руху її стрункої постаті, а найбільше в живих рухах її голови, що все прибрана кокетливо в червоно-квітчасту хустку». Параска виявляє дивовижну силу духу перед ударами долі.
Невсипуща праця, внутрішня рівновага й краса Гуцульського краю створювали душевний світ цієї «некультурної» трудівниці. Параска не здійснила ніякого особливого подвигу, але своєю внутрішньою, моральною красою, цільністю натури зуміла подолати рутину буденщини.
До найвідоміших творів О. Кобилянської належить повість «В неділю рано зілля копала» (1909). Вона побудована на відомому сюжеті популярної в народі пісні Марусі Чурай про Гриця, який покохав двох дівчат і помер перед самим весіллям від трунку. Непостійність Гриця, роздвоєність його почуттів у ставленні до гордої Тетяни й м'якої, ніжної Настки — це ті причини, що привели хлопця до передчасної смерті. Сподівання Тетяни не справдилися, і вона, оберігаючи свою любов, намагаючись подолати те лихо, що «в нім сховалось», не із своєї волі стала причиною загибелі коханого.
Важливу роль у повісті виконує й історія життя матері Грицька — циганки Маври. Завдяки цьому образу письменниці вдалося розкрити морально-етичні норми, якими жив циганський табір. Отже, у творі переплелося життя двох народів — гуцулів і ромів, у цьому й полягає новизна в інтерпретації відомого мотиву Марусі Чурай.
За характером зображення персонажів, змалювання пейзажів твір поєднує неоромантичне звучання з імпресіоністичною поетикою. Хоча повість за способом зображення й епічна, проте в ній виразно звучать також ліричні (емоційність поведінки персонажів) і драматичні (внутрішні монологи, діалоги, полілоги) ноти.
Останнім великим епічним полотном письменниці став ідеологічний роман «Апостол черні» (1936). У Радянському Союзі цей твір був заборонений як націоналістичний, перевидати його вдалося лише 1994 р.
Центральні образи роману О. Кобилянська замислила як ідеал, зразок високодуховності та справжнього патріотизму для української інтелігенції, для всього нашого народу. Офіцер Юліян Цезаревич та його дружина й товаришка Дора, Ольга Альбінська, священик Іван Захарій та годинникар-філософ Максим Цезаревич — не є якимись «надгероями», вони звичайні люди з притаманними їм чеснотами та вадами, але з надзвичайно великим бажанням і готовністю служити Богові й Україні. Персонажі роману вже виросли з гасла «бути самому собі ціллю» («Царівна»), вони прагнуть бути вартісними для своєї нації в її змаганнях за державність. Моральна сила їхнього духу настільки велика, а національна свідомість такою мірою розвинута, що вони здатні уможливити прихід «полудня» не лише для себе та своєї родини, а й для всього народу.
Роман завершується прикметною тезою. Повернувшись із фронту, Юліян Цезаревич на запитання дружини: «А Україна?» твердо відповідає: «Вона є. І як ми самі її не запропастимо, то сповняться слова старого Гердера1, що пророчив нам ролю нової Греції, завдяки гарному підсонню2, веселій вдачі, музиці та родючій землі». Ці слова звучать в устах письменниці палким закликом до читачів узяти за взірець світонастанову героїв роману, самим стати справжніми, дійовими громадянами й дітей своїх виховати не лише для себе, а й «для України», щоб знову здобути державну незалежність, «вибороти собі свою украдену батьківщину».
1 Й. Ґ. Гердер (1744—1803) — видатний німецький письменник і мислитель, який, зокрема, пророкував велике майбутнє Україні.
2 Запозичений синонім до підсоння — клімат.
У листі до О. Маковея О. Кобилянська звірялася: «А я блукаю, як сновида, броджу білими хмарами своїх мрій та падаю з них, і волочу за собою поламані крила. І хоч серце й голова болить, та я все гляджу на небо й чекаю, аби крила загоїлися і знову... і знов...»
У цих словах уся О. Кобилянська. Тут же головний секрет її художнього слова, яке кожному чутливому, прихильному читачеві дає крила краси, мрії, віри, сили духу.
Підсумовуємо вивчене
- 1. Які факти біографії О. Кобилянської відображені в її творах?
- 2. Розкажіть про основні світоглядні принципи письменниці.
- 3. Яка жанрова й тематична палітра творчості О. Кобилянської?
- 4. Чому свою першу повість про емансипацію жінки письменниця назвала «Людина»?
- 5. Охарактеризуйте проблематику та жанрово-стильову специфіку поеми в прозі «Valse melancolique».
Напишіть невелике есе про мисткиню, узявши за епіграф думку письменника В. Земляка: «Ольга Кобилянська була видатною письменницею, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх у нашому народі».
Коментарі (0)