Перший, неповний, варіант цього твору написано в 1920-1922 рр. У ньому передано дух періоду національно-визвольної поразки.

Цілком новаторський жанр симфонія — це великий оркестровий музичний твір, що складається зазвичай з чотирьох рівнозначних частин, які мають відмінну тональність залежно від того, як вони розміщені. П. Тичина видозмінює цей музичний жанр поетичними засобами. Новаторська форма зумовила вже композицію поеми — вона складається з чотирьох відмінних за тональністю та настроєвістю частин.

Особлива, теж експериментаторська ритміка поеми вибудувана на суголоссі тонічного вірша (у якому ритм досягається рівномірним повторенням наголошених складів) і верлібру.

У центрі твору — образ Сковороди. Автор наділяє його рисами людини праведної, яка живе в порозумінні із самим собою. Ми бачимо мудреця, який іде до саду з ранковою молитвою, цілує квіти, гладить трави, протирає росою очі, дякує за насолоду служити людям і Богові. Проте головне його божество — нібито сама природа (це концепція т. зв. пантеїзму, до неї атеїстична влада ставилася поблажливіше, ніж до послідовної релігійності).

Разом з основним образом на початку симфонії постає і юна пастушка Маринка: герой познайомився з нею тоді, коли жив на пасіці. Її доля - не з щасливих: натерпілася і від пана, і від людей. Знаючи про брата дівчини, який є повстанцем, захищає знедолений народ, ліричний герой охоплений сумнівами: варто жити суто духовним, зосереджуватись на собі та вічності чи активно боротися зі злом, «бо де ж гармонія, / як справедливості нема?».

І тут автор використовує на риторику комуністичної доби: пробує модернізувати мандрівного філософа, відсторонивши від проблематики морального самовдосконалення людини й навернувши до класової боротьби, нібито єдиної панацеї від усіх (у тому числі й моральних) соціальних вад. Отже, тичинівський Сковорода вийшов пантеїстом і марксистом водночас. Та найголовніше не це — душу героя весь час терзають сумніви, тіні минулого та жахливі видива майбутнього. Такою була й душа автора.

• Завдання основного рівня

• Уважно прочитайте поему. Доведіть, використовуючи текст, що це — афористичний та символічний твір. Зосередьтеся на третій, кульмінаційній, частині. Розшифруйте її символіку.

Ще далекого 1924 р. йому присвятив свій вірш Є. Маланюк — також видатний поет тієї епохи, який до кінця життя залишився вірним Україні, боровся за її волю зі зброєю в руках, а потім багато десятиліть в еміграції — словом. У цьому посланні — оцінка й епохи, і незрівнянного генія Тичини, і його духовної катастрофи: «На межі двох епох, староруського золота повен, / Зазвучав сонценосно твій соняшно-ярий оркестр, — / І під сурму архангела рушив воскреслий човен, / І над гробом народу хитнувсь кам’яний його хрест... / Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне. / О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о, ні! — / Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне, / Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні. / Раптом... брязнуло враз! І ридально навік розірвалось... / І бездонним проваллям дихнула порожня луна. / ...від клярнета твого — пофарбована дудка зосталась... / ...в окривавлений Жовтень ясна обернулась Весна».

П. Тичина все життя пам'ятав цей гіркий вірш, але тільки незадовго до смерті зізнався в цьому молодшому літературознавцеві з-за кордону в рідкісну мить відвертості: «Він (тобто Маланюк. — В. П.) єдиний мене розумів, він єдиний сказав мені правду... Так воно й сталося... Від кларнета мого пофарбована дудка осталась... Усі мені кадили (тобто лицемірно, нещиро хвалили. — В. П.), а він один сказав мені правду».

Ще болючішим докором прозвучала присвята іншого поета, якого П. Тичина вважав своїм літературним учителем — Олександра Олеся:

І ти продався їм, Тичино,

І ти пішов до москаля?

О, бідна мати, Україно,

В журбі головонька твоя.

В кривавім морі по коліна

Стоїть без сорому в очах

Поет, колишній наш Тичина,

І прославляє смерть і жах...

І все ж, незважаючи на офіціозні маски, митець до кінця днів залишався світлою, чуйною, милосердною душею. При найменшій нагоді намагався використовувати свої високі посади й авторитет, щоб допомагати людям. Після війни став на захист тих учителів, які працювали в школах під час окупації чи були насильно вивезені до Німеччини (комуністична влада вважала й це злочином). Клопотався про долю безвинно заарештованих. Колишнім політв'язням, які поверталися з більшовицьких концтаборів, таємно допомагав грошима. Усіляко підтримував і заохочував до творчості обдарованих дітей та молодь. 1958 р. пішов з посади голови Верховної Ради УРСР (формально найвищого поста в Україні), бо відмовився підписати закон про двомовність, як того вимагала компартія.

Особливо багато зробив П. Тичина для розширення й зміцнення міжнародних взаємозв'язків нашого письменства. Знаючи французьку й старогрецьку мови, опанувавши вірменську, не раз звертаючись до тюркських і грузинської мов, багато працював на терені перекладацтва, збагативши українське письменство набутками інших літератур.

До кінця життя митець зберіг у собі ніжність — майже дитячу, що її дорослі чоловіки втрачають. Він умів плакати, навіть будучи міністром. Якось хотів зняти віником павутину, побачив там вагітну павучиху й вигукнув: «Як можна, вона ж мати!» Одного разу рано встав до роботи, подивився, а на книжках спить метелик. І П. Тичина не зміг працювати, бо не хотів будити метелика. Він відчував усе, що живе, по-особливому. Уважав, що кіт, який спить, дивиться на нас із висоти пташиного польоту, а метелик уміє читати.

Геніальний та трагічний поет відійшов у вічність 16 вересня 1967 р.

Нині стає зрозуміло: поразка й трагедія зрілого П. Тичини не затінили осяянь, здобутків і перемог його молодих літ. Його ідея світлоритму, поетичні шедеври, патріотичні переконання, епохальні передбачення пройшли випробування часом, живуть і наповнюють душі нових і нових читачів вічною рятівною мелодією космічного оркестру.

• Завдання основного рівня

• 1. Послухайте живий голос поета — уже в зрілому віці він читає вірш, яким колись розпочинав свою творчість (адреса в Інтернеті: https://www.youtube.com/watch?v=kn0LqPTy5ZI). Як мелодика, темп, інтонації характеризують мовця?
• 2. Прочитайте документальну повість М. Павленко про поета «Хлопчик-камертон» у кн. «Райдуга в решеті (Історія епохи крізь призму дитинства видатних українців)». — Тернопіль, 2014 (або http://www.rulit.me/books/zhittya-vidatnih-ditej-read-381341-1.html). Доповніть матеріал підручника відомостями про П. Тичину, які вас найбільше вразили.

• Судження

Василь Барка (видатний український письменник ХХ ст., політемігрант): «Тичина-кларнетист, можливо, був найвизначніший лірик світу у свої "класичні” роки (1914-1924). Він синтезував мистецький досвід світового письменства, з не знаною доти красою метафоричного вислову... піднісши душевні скарби українського народу на вселенський світлокруг життьовий. Для чого Бог покликав цього чоловіка у світ? — для усправедливлення; хоча потім цей чоловік зруйнувався правдою, але покликання сповнив попереду».