Сонет — жанр ліричної поезії. Він має чотирнадцять рядків п'ятистопного або шестистопного ямба та чітку строфічну організацію: зазвичай складається з двох катренів (чотирирядкова строфа) та двох терцетів (строфа на три рядки). Існує, правда, й менш поширений варіант строфічної будови: три чотиривірші та дистих.

Деякі митці дотримувались правила, яке, однак, не є обов'язковим. Воно стосується композиції розвитку авторської думки за визначеною схемою: теза — антитеза — синтез — розв'язка.

У «Сікстинській Мадонні» І. Франко в цілому витримав сонетну композицію. У першому катрені спірна теза ще обговорюється («Хто смів сказать, що не богиня ти?»), однак у другому катрені вона вже остаточно заперечується авторським визнанням: «Так, ти богиня! Мати...». Синтезом виступає узгодження різних поглядів: сумніву («О Бозі, духах мож ся сумнівати...») і ствердження («Та ти й краса твоя — не казка, ні!»). Нарешті, настає розв'язка: колись «світ покине / Богів і духів, лиш тебе, богине, / Чтить буде вічно — тут, на полотні».

Думки поета про минуще й вічне доволі суб'єктивні. З ними можна погоджуватись або ні. Та як не перейнятися щирою вірою поета у вічність краси, явленої на полотні безсмертним витвором людського генія?

Читацький практикум

Сікстинська Мадонна

Хто смів сказать, що не богиня ти?

Де той безбожник, що без серця дрожі

В твоє лице небесне глянуть може,

Неткнутий блиском твої красоти?

Так, ти богиня! Мати, райська роже,

О глянь на мене з свої висоти!

Бач, я, що в небесах не міг найти

Богів, перед тобою клонюсь тоже.

0 Бозі, духах мож ся сумнівати

1 небо й пекло казкою вважати,

Та ти й краса твоя — не казка, ні!

І час прийде, коли весь світ покине

Богів і духів, лиш тебе, богине,

Чтить буде вічно — тут, на полотні.

1881

Виявляємо літературну компетентність, обізнаність у сфері культури

1. Хто втілює ідеал материнства в християнській традиції?

2. Наведіть приклади використання цього образу в ліричній поезії італійських поетів доби Відродження.

3. Хто зі світових майстрів слова писав сонети?

4. У чому своєрідність віршової та строфічної організації сонета?

5. Пригадайте, який за будовою сонет використовував Франческо Петрарка. Яку строфічну організацію мали сонети Вільяма Шекспіра?

6. Коли сонет засвоїли українські поети?

7. Які українські автори писали сонети?

8. Поміркуйте, що привабило І. Франка в картині Рафаеля Санті?

9. Поміркуйте, чому поетичні роздуми про минуще й вічне І. Франко втілив у форму сонета. Як розвивається авторська думка в «Сікстинській Мадонні»? Обґрунтуйте свої міркування.

Виявляємо обізнаність у сфері культури

10. «Сікстинська Мадонна» Рафаеля — картина, що була створена для церкви монастиря святого Сікста в П'яченці, зараз зберігається в Дрезденській картинній галереї. Це величезне полотно завбільшки приблизно два на два з половиною метри. Уважно роздивіться картину на ілюстрації (с. 77). Які деталі ви помітили? Що вас найбільше вражає на цій картині?

Виявляємо творчі здібності

11. Напишіть есе на тему «Роздуми про вічність краси в сонеті «Сікстинська Мадонна».

• СПІВЕЦЬ «КОХАННЯ І НАСТРОЇВ»

Збірка «Зів'яле листя» відчутно збагатила мотиви франкової творчості. Молодший сучасник автора М. Коцюбинський після виходу книги навіть вагався, кому ж в особі І. Франка віддати перевагу: «...поетові боротьби чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв».

І. Франко видав «Зів'яле листя» в 1896 році, але перед цим дуже довго, майже десять років, писав свої твори й готував їх до виходу у світ. Вони багато в чому автобіографічні, бо віддзеркалюють історію почуттів самого автора.

Біографи згадували про трьох жінок, у яких у різний час І. Франко був закоханий. Якраз про це його поезія «Тричі мені являлася любов». Першим було ще юнацьке захоплення дочкою священика Ольгою Рошкевич. Удруге поет закохався в сестру свого гімназійного товариша Юзефу Дзвонковську, яка рано пішла з життя через сухоти. Третім, але невзаємним, було кохання І. Франка до польки Целіни Журовської. Сам поет не бажав коментувати можливу автобіографічність своєї поезії: «Давати ключ до пояснення поодиноких із тих віршів не бачу потреби; мені здається, що й без автобіографічного ключа вони мають самостійне літературне значення».

Зів'яле листя

(Андрій Чебикін, 2006)

У підзаголовку І. Франко визначив свої поезії як «ліричну драму», а в передньому слові згадав, що основою збірки став щоденник його приятеля, який покінчив життя самогубством.

Приховування авторства — відомий літературний прийом, «літературна фікція», як писав сам поет. Це дозволяло йому дистанціюватися від переживань: вистражданий «людський документ» перетворити на книжне, суто літературне явище. До речі, міркуючи, чи варто публікувати «щоденник самогубця», автор висловив і таке сподівання: «Може, образ мук і горя хорої душі вздоровить деяку хору душу в нашій суспільності?».

«Зів'яле листя» складається з авторської передмови та трьох частин, або «жмутків». Назва одразу ж налаштовує на певне емоційне сприйняття ліричної драми. Зосередившись на одній темі, автор майстерно варіює її, вдається до її деталізації та нюансування.

Надія на взаємність та водночас відчай, розчарування, розпач — такі емоційні стани переважають. Ліричному герою властиві зміни настрою, емоційні підйоми і спади, тривожні передчуття, іноді надмірне піднесення аж до афектації. І в цьому насправді немає нічого дивного, адже збірку, відповідно до авторського задуму, навмисне стилізовано під «щоденник самогубця».

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Коли вийшла збірка «Зів'яле листя»?

2. Які мотиви у ній звучать?

3. Чи мають твори збірки автобіографічну основу?

4. Чому автор подав збірку як «щоденник самогубця»?

5. Яким є підзаголовок збірки?

6. Скільки частин у збірці? Як автор назвав ці частини?

7. Які емоції переважають у душі ліричного героя збірки?

• НА НАРОДНІЙ ОСНОВІ

У «Зів'ялому листі» І. Франко використав художній досвід українського фольклору. Його вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» перегукується з народною ліричною піснею «Ой ти, дівчино, горда та пишна».

Не лише зовнішня краса гордої дівчини, але і її незалежний характер («серденько — колюче терня») зображені автором у фольклорному дусі. Вплив народної пісні надав монологу ліричного героя, збентеженого байдужістю коханої, м'якого ліризму й простоти.

Українська дівчина

(Володимир Маковський, 1879)

Ефект душевності досягається завдяки використанню слів у зменшено-пестливих формах («серденько», «устонька») та деяких фольклорних порівнянь.

Зовнішність і вдачу дівчини ліричний герой сприймає суб'єктивно, відповідно до власних емоційних реакцій, які узагальнюються, осмислюються в останніх, сповнених драматизму рядках: «Тебе видаючи, любити мушу / Тебе кохаючи, загублю душу». Твір сприймається як зізнання героя, котрий перебуває в полоні сердечних почуттів і щирим словом намагається здобути прихильність неприступної обраниці.

Фольклорні впливи та авторський талант забезпечили інтерес читачів до цієї поезії. Покладена на музику відомим композитором А. Кос-Анатольським, вона стала народною піснею.

Читацький практикум

* * *

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько — колюче терня?

Чом твої устонька — тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,

Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

І чом твій усміх — для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

Виявляємо літературну компетентність

1. Яке враження справила на вас поезія? Які емоції викликала?

2. Визначте мотиви поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...». Який із цих мотивів, на вашу думку, є провідним?

3. Як автор використав фольклорний досвід? Наведіть приклади застосування у вірші традиційних для фольклору поетичних засобів.

4. Поміркуйте, як зображено почуття ліричного героя — статично чи в розвитку. Аргументуйте свою думку.

5. Якими рисами наділена кохана ліричного героя? Поміркуйте, чи є образ дівчини в поезії об'єктивним. Обґрунтуйте свої міркування.

• КОХАННЯ БЕЗ НАДІЇ

У поезії «Чого являєшся мені...» химерним чином переплелися сон і реальність. Та й монолог героя уривчастий, дещо хаотично організований, що виказує його граничне, майже хворобливе нервове напруження. Він у полоні сильних почуттів, що лиш виснажують і викликають сердечний біль.

Уява охопленого пристрастю героя породжує вві сні жаданий образ, а зболіле серце прагне хоча б найменшого знаку взаємності. «Чому уста твої німі?» — як у житті, так і в сновидіннях гордовита красуня не промовляє й слова. Її мовчання ще більше нагнітає переживання неподілених почуттів, і зрештою кохання ліричного героя перетворюється на майже хворобливе обожнення тієї, котра стала недосяжним ідеалом. Його кохання породило лише пісні — «ридання голосні».

Стражденне серце ліричного героя не в змозі попрощатися з нав'язливою пристрастю, тож він і надалі згоден існувати в оманливому плетиві снів і реальності: «Являйся, зіронько, мені / Хоч в сні!».

Образ коханої представлений скупими, але досить виразними штрихами: це «очі» та «уста», найбільше очі як «дзеркало душі» — «чудові очі ті ясні, сумні». Вони «немов криниці дно студене», тобто холодні й непривітні, але все-таки кохані.

Інтонаційної виразності ця поезія набуває завдяки алітераціям і асонансам,— повторам приголосних і голосних звуків. Сполучаючись, вони формують такий звукопис, що увиразнює інтимний характер поезії, допомагає побачити широку палітру настроїв ліричного героя.

Читацький практикум

* * *

Чого являєшся мені У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне У тьмі?

Чого являєшся мені У сні?

В життю ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні —

Пісні.

В життю мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці — минаєш,

Вклонюся — навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.

О, ні!

Являйся, зіронько, мені

Хоч в сні!

В життю мені весь вік тужити —

Не жити,

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в’яне, засиха, —

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає,

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає, щастя молодого,

Бажаного, страшного того Гріха!

Виявляємо літературну компетентність

1. Яке враження справила на вас поезія?

2. Визначте тему твору. Поміркуйте, який аспект цієї теми розкриває І. Франко утворі «Чого являєшся мені...».

3. Знайдіть у тексті повтори риторичних запитань. Поміркуйте, як змінюється емоційний стан ліричного героя після кожного повтору. Означте словом кожен із цих станів (печаль, сум, жаль, журба, туга, смуток, погорда, презирство, байдужість, образа, зневага, шал, безумство, злість, захват, запал, завзяття, натхнення тощо).

4. Знайдіть у тексті риторичне заперечення. Поміркуйте, чи є логічним його виникнення. Обґрунтуйте свої міркування.

5. Як змінюється емоційний стан героя в останній частині поезії? Доберіть слова, щоб схарактеризувати цей стан.

6. Як зображено дівчину, у яку закоханий ліричний герой? Чи є в ліричного героя хоча б надія на взаємне кохання?

7. Порівняйте образи коханих у поезіях «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» і «Чого являєшся мені...». Який із цих образів має більше конкретних рис? У якому образі виявилося більше суб'єктивного сприйняття коханої ліричним героєм?

8. Порівняйте ліричних героїв цих поезій. Який з них вам ближче? Чому?

Досліджуємо самостійно

9. Знайдіть у поезії алітерації й асонанси. Яку роль вони відіграють у творі?

Виявляємо обізнаність у сфері культури, громадянську, соціальну, інформаційно-цифрову компетентності

10. Знайдіть і перегляньте в Інтернеті відео, де солістка популярного українського гурту ONUKA читає вірш І. Франка «Чого являєшся мені...». Чи набуває вірш нового звучання в сучасному виконанні?

Знайдіть інформацію про арт-проект #СЛОВА, у межах якого записано це відео. У цьому проекті відомі люди читають улюблені вірші українських поетів. Поміркуйте, у чому його актуальність. Організуйте подібну акцію у своїй школі.

• ФІЛОСОФСЬКІ РОЗДУМИ ПРО БЕЗСМЕРТЯ

Поема «Легенда про вічне життя» ввійшла до збірки І. Франка «Мій Ізмарагд» (1898). Пояснюючи назву, автор писав: «"Ізмарагдом" звався в старій Русі збірник статей та притч, почасти оригінальних, а почасти повибираних із грецьких писань отців церкви, підібраних так, щоби цілість становила неначе повний курс практичної християнської моралі».

Письменник скомпонував свій «Ізмарагд», узявши за основу відомі у світовій літературі мотиви («...я здавна збирав потрохи або намічував собі для пізнішого вжитку поодинокі камінчики...»). У збірці він висловив власні погляди на важливі в людському житті морально-філософські проблеми.

Легенда зазвичай розповідає про щось чудесне, фантастичне. У часи Середньовіччя це був найпоширеніший жанр. Очевидно, рівняючись на середньовічний «Ізмарагд», І. Франко деякі свої твори називав легендами. Але насправді «Легенда про вічне життя» — це епічна морально-філософська поема, написана на основі легендарного матеріалу. Вона також має виражений повчальний характер, що відчутно наближає її до притчі.

Серед героїв поеми є й історичні особи — видатний полководець Александр Македонський (у тексті поеми І. Франка — Олександр), засновник великої держави часів античності, його дружина Роксана, воєначальник Птолемей. Однак усі вони постають не в історичному, а в притчовому, філософському контексті. Автор «змушує» їх пройти через «випробування вічністю», для чого використовує мотив «божественного дару».

Спочатку через випробування проходить аскет-пустельник: він одержує від богині «чудодійний горішок», що дарує вічне життя, однак усвідомлює марність безсмертя й передає свій шанс Олександру Великому. Але й могутній володар не прагне вічності без коханої Роксани: «Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай? / З нею жить! Або радше ти сам умирай!».

Та серце красуні Роксани належить воєначальнику Птолемею — йому й дістається горішок вічного життя. А далі символ безсмертя потрапляє до куртизанки, у яку без тями закоханий сам Птолемей. Зрештою чарівний горішок повертається до царя: закохана куртизанка готова на все, щоб завоювати його прихильність. В останні передсмертні хвилини Олександр рішуче кидає символ вічності в огонь, бо не уявляє свого життя без кохання Роксани: «Не для нас, о богине, твій божеський дар! / Хоч над світом я цар, та над серцем не цар».

Іван Франко

(Іван Труш, 1908)

Провівши своїх героїв черев «випробування вічністю», автор поєднав проблему безсмертя з проблемою щастя. Можна жити вічно, володіти світом, але не душею й серцем іншої людини. Вічність без кохання і щастя втрачає всі свої принади. Життя і смерть, сенс людського існування, справжні цінності — саме про це змушує замислитись «Легенда про вічне життя».

Читацький практикум

Легенда про вічне життя

1

Олександер Великий весь світ звоював

І отсе в Вавілоні мов бог раював.

А побожний аскет вік в пустині прожив

І молитвою й постом богині служив.

Наче сонце, що разом прогонює тьму,

Так богиня в опівніч явилась йому.

Прихилилась і мовить: «Мій вірний слуго,

Чим тебе вдовольнить? Чи бажаєш чого?»

Аскет мовить:

«Хоч яке се життя і трудне, і сумне,

Дай, щоб старість і смерть оминули мене».

Богиня мовить:

«Ну, як се в тебе дар найцінніший з усіх,

На ж тобі сей малий золотистий горіх.

Одну нічку не спи, один день промовчи

І, очистивши ум, сей горіх розтовчи.

Шкаралющу в огонь, а розкусиш зерно,

Дасть тобі молодим вічно жити воно».

2

Цілий день промовчав, і не спав усю ніч,

І готовивсь аскет на великую річ.

Ось огонь розпалив із пахучих полін,

І кадило в огонь щедро кидає він,

І закони Господні проходить умом,

Щоб очистити ум, не схибити притьмом.

Та ось сумніви в серці повстали страшні:

«Вічно жить — молодим — ну, пощо се мені?

Чи вертати у світ, де панує борба?

Чи ось тут вічно жить? Се ж безумство хіба!

О богине, прости! Я згрішив, бачу сам!

Та безцінний твій дар комусь іншому дам.

У нас цар молодий, богорівний наш цар!

Богорівним зовсім його зробить твій дар.

Міліонам він сонце, життя є нове,

Для добра міліонів хай вічно живе».

3

Олександер Великий весь світ звоював,

Та дівчини рабом себе він почував.

Персіянки Роксани предивна краса

В його серці горить, мов пожар, не згаса.

У обіймах його та красуня горда

Наче тає, на груди його припада;

Та хвилина мине, і він чує, що ось

В її серці вороже ворушиться щось,

І в очах, ще вогких від любви і жаги,

Дикі іскри горять, наче злі вороги.

З її уст вилітають бажання страшні —

Се бажання пожарів, убійства, різні,

Їй опертись король не здоліє й на мить:

Там згорів Персеполь! Завтра Суза згорить!

Кліта вбив при вині! Чи любов се, чи чад?..

День у день із небес його кидає в ад.

4

Олександер Великий богині моливсь:

«Дай, богине, щоб нині весь світ проваливсь!

Або дай, щоб скінчилася мука моя,

Щоб я знав, чи богиня вона, чи змія?

Чом міняється так, кілько є в дні годин?

І чи в серці її я паную один?»

В тій хвилині аскет перед ним опинивсь

І покірно царю до землі поклонивсь.

«Вічно жий, царю мій! Хай твої вороги

Згинуть! Ось тобі дар від твойого слуги.

Не згордуй! Сей малий золотистий горіх —

Від богині се дар! Моя гордість, мій гріх».

І він все розповів, відки має сей плід,

Що робить, щоб богині сповнить заповіт.

«Міліонам ти сонце, добродій єси,—

Будеш жить вічно юний, як плід сей з’їси».

5

«Вічно жить! Молодим! Справді, божеський дар!»

І великим, безсмертним почув себе цар.

«Вічно жить! Молодим! А вона? А вона?

Постаріє, зів’яне, мов квітка марна!

Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай?

З нею жить! Або радше ти сам умирай!»

Вже й не думає цар, до Роксани біжить:

«Серце, ось тобі дар: вічно в юності жить!»

І сказав їй усе, відки має сей плід,

Що робить, щоб богині сповнить заповіт.

«Коли любиш мене, моє сонце ясне,

Дасть безсмертя обом нам зерно те дрібне.

А не любиш... — урвав. — Кого хочеш люби!

Ось тобі сей горіх! Що захочеш — роби!»

Зчервоніло дівча, в личко вдарила кров,—

Олександер не ждав її слова — пішов.

6

Гей, Роксано, красуне, що думаєш ти?

Чи про те, щоб з царем до безсмертя дійти?

Не про те! Інший жар в її серці горить!

Інший бог там живе! Інший цар там царить.

Він мета її мрій, осолода очей,

Над усіх милий їй генерал Птолемей.

Хоч не любить її і холодний, як лід,

Вона рада свій вік дать за сам його вид.

«Вічно жить молодій, а без нього? О ні!

Краще він хай живе, дасть безсмертя й мені!

Ну ж, поможе сей плід його серце здобуть!

А як ні, то мені краще в світі не буть».

Птолемея знашла і дала йому плід,

І сказала, який в нім лежить заповіт.

А як ніч надійшла, вона тихо пішла,

Олександру в вино трути-зілля влила.

7

Занедужав король, важко стогне, кричить,

А Роксана при нім не ридає, мовчить.

Головами хитають старі лікарі,

І тривога, як ніч, залягла у дворі.

По всім краю йде вість, наче змора та сон,

І сумує весь край, і рида Вавілон.

Ось у строях, білилах, рум’янах ціла,

В Олександрів покій куртизана ввійшла.

«Вічно жий, царю мій, на потіху для всіх!

Ось від мене тобі чудодійний горіх!

Се богині є дар. Як з’їси те зерно,

Вічно жить тобі дасть вічно юним воно».

Спалахнув Олександер: «Нещасна, дрижи!

Від кого маєш плід сей? По правді скажи!»

Та дівча не дрижить, не спускає очей:

«Мені дав його твій генерал Птолемей».

8

Олександер у болях жорстоких лежав

І в руці своїй плід чудодійний держав.

«Вічно жить і любить! День за днем! День від дня!

А життя — то борня! А любов — то брехня!

Вічно жить у борні! Биться в сітях брехні!

День за днем! День за днем! Без кінця! Ні, ох, ні!

Не для нас, о богине, твій божеський дар!

Хоч над світом я цар, та над серцем не цар.

Міліони людей можу вбить, погубить,

Та чи змушу кого мене вірно любить?

Вічно жить! О богине, се жарти, се сміх!

Вічне щастя чи дасть сей чудовий горіх?

А без щастя, без віри й любові внутрі

Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!

Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!

Я в нірвану волю, чи в Олімп, чи у ад!»

9

Серед болю в постелі підводиться цар,

І побожно цілує чудовий той дар,

І в тріскучий огонь із пахучих полін

Чудодійний горіх бистро кидає він.

І здалось, що вже біль не так люто палив,

Мовби в збурену кров охолоди налив.

Прояснів його ум, серце збулось химер,

А в опівніч саму Олександер умер.

Виявляємо літературну компетентність

1. До якої збірки ввійшла «Легенда про вічне життя»?

2. У чому полягає жанрова своєрідність твору?

3. Що споріднює «Легенду про вічне життя» з притчею?

4. Який фантастичний образ є у творі?

5. Які герої складають систему персонажів твору?

6. Чому всі вони відмовляються від вічного життя?

7. Які філософські проблеми порушив автор?

Досліджуємо самостійно

8. Звернувшись до тексту, поясніть, як пов'язані між собою проблеми безсмертя, щастя й сенсу життя.