|
Панас Мирний — письменник-новатор, який розширив межі й можливості реалістичного методу, тематично й жанрово збагатив українську прозу, поет, фольклорист, драматург, перекладач, громадський і культурний діяч, публіцист. У спадщині митця романи, повісті, оповідання, новели, нарис, казка, драми, комедія, поезії, статті, кореспонденції. І найвище досягнення, яке увічнило його ім’я, — перший в українській прозі соціально-психологічний роман. Знайомство здалеку і зблизька Портрет. «...Був високого росту, голова лиса, з сивою і великою бородою, носив окуляри...» (П. Репетін, товариш Панаса Мирного). «Круглий чорний сукняний бриль навесні та восени, а влітку такого ж фасону солом’яний бриль; чорна смушева шапка взимку, звичайні пальта по сезону (взимку — зі смушевим коміром), а в спеку літню — чорна накидка. Незмінним супутником... був і взимку, і влітку чорний парасоль. Та ще всяк час товаришував йому рудий брезентовий складаний портфель» (М. Корсунський, колега Панаса Мирного). Вдача. «Мирним себе нарік він, і така була його дійсна натура, — надзвичайно лагідна, скромна, тиха, добра» (Г. Коваленко, художник, етнограф). «Найбільший осуд з його боку — це пильний і, можливо, трохи невдоволений погляд темно-карих очей. Про нього в народі говорили, що це людина, яка вміє очима лаятися» (П. Латиш, сусід Панаса Мирного)....
|