Митець, як і кожна людина, сприймає навколишнє відповідно до своїх нахилів, уподобань, цінностей. На цій основі він певним чином трактує події, факти, людські характери, тобто створює художній світ. Саме тому читачеві так важливо зрозуміти, хто і що вплинуло на вибір тих чи інших тем, ідей, образів, засобів. Також необхідно розглядати художній твір крізь призму часу написання й сьогодення. Усе це дасть змогу краще зрозуміти смисли автора, які він заклав у твір і «передав» нам, і зіставити їх із власними. Письменник та його епоха. У 70-х роках XIX століття, всупереч намаганням великодержавних критиків довести, що українська література лише складова великоруської, попри переслідування основи розвитку будь-якої літератури — її мови, питання щодо існування української літератури уже не поставало. Водночас усебічно дослідити навколишній світ і духовні пошуки особистості із застосуванням лише накопиченого досвіду було неможливо. І насамперед таких змін потребувала проза, якій єдиній було під силу глибинне дослідження й узагальнення суспільних змін. Оповідна манера, що домінувала в прозі першої половини XIX століття, — розповідь від першої особи, коли оповідачем був найчастіше представник селянства, — звужувала можливість об’єктивного й поглибленого аналізу. Етнографізм і докладне побутописання, доречні, коли письменник ставив за мету пробудити інтерес і викликати співчуття до життя простого народу, у нових умовах утруднювали досягнення головної мети. Як і замилування селянством та його ідеалізація, що було притаманне попередникам, а почасти й сучасникам І. Нечуя-Левицького....
|